Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Фенольні сполуки
Лікарські рослини та сировина, які містять похідні хризацису

КОРА КРУШИНИ — CORTEX FRANGULAE

Крушина вільховидна (крушина ламка) — Frаgula alnus Mill. (Rhamnus framgula L.), род. жостерові — Rhamnaceae

Крушина ольховидная, крушина ломкая; назва походить від латин. frangere — ламати, характеризує ламкість деревини.

Рослина. Дерево або кущ заввишки до 7 м. Кора стовбурів і старих гілок сірувато-біла, на молодих гілках — блискуча, червонувато-брунатна, світло-сіра зі світлими ланцетними поперечними сочевичками або сірими плямами. При легкому зіскоблюванні зовнішньої частини пробки виявляється червоний нижній шар. Листки оберненояйцеподібні або еліптичні, чергові, цілокраї, завдовжки до 12, завширшки до 6 см, з 6-8 парами другорядних жилок на коротких черешках. Квітки дрібні, довжиною 2,5-3,5 см, двостатеві, по 2-7 у пазухах листків на квітконіжках завдовжки близько 1 см, вузькодзвоникуваті, зеленкуваті. Плід — куляста кістянка, спочатку червона, після достигання — фіолетово-чорна, діаметром 7-8 мм, з двома, рідше трьома, двоякоопуклими кісточками, з дзьобоподібним вузьким носиком. Отруйна. Цвіте в травні-червні; плоди дозрівають в липні-серпні.

Поширення. Зустрічається майже по всій Україні, Білорусі, європейській частині Росії, на Кавказі. Росте по берегах річок, озер, краях боліт, на узліссях; часто зустрічається разом з вільхою на заболочених місцях.

Заготівля. Заготовляють кору крушини навесні, в період руху соку, до появи листків. На зрубаних молодих стовбурах або гілках роблять кільцеві надрізи на відстані 15-20 см один від одного і з’єднують їх повздовжніми розрізами. Після цього кора легко знімається. Не можна заготовляти кору, вкриту мохом і лишайниками. Заготівлю проводять на місцях санітарних порубок, погодивши всі питання з лісовими господарствами. Запаси сировини великі.

Сушать її під наметами, на горищах або в сушарках, розстеливши таким чином, щоб шматки кори не потрапляли один в інший, що ускладнює сушіння. Розкладати кору слід тонким шаром на тканині або папері, час від часу перемішуючи. Сушіння закінчують, коли кора перестає гнутися, а ламається з тріском. Після цього Ті не менше року витримують у сухому місці абр годину при температурі 100 °С. Так чинять тому, що свіжа кора містить відновлені форми антрахінону — похідні антранолу, антрону, котрі викликають біль у шлунку і кишечнику.

Хімічний склад сировини. Кора крушини містить похідні антрацену (8 %), серед яких глікозиди — диглікозиди глюкофрангуліни А і Б, монозиди — франгуліни А і Б. У свіжій корі похідні антрацену перебувають як у відновленій, так і в окисленій формах. Крім антраценпохідних, сировина містить дубильні речовини (10 %), органічні кислоти, незначну кількість алкалоїдів, похідні оксинафталіну.

Біологічна дія та застосування. Препарати з кори крушини мають послаблюючу дію. З сировини готують сироп, сухий та рідкий екстракти, стандартизований препарат рамніл (не менш як 55 % суми антрахінонових речовин), порошок з кори крушини входить до складу комплексних препаратів вікаїр та вікалін, послаблюючих і протигемороїдальних зборів та чаїв.

ПЛОДИ ЖОСТЕРУ — FRUCTUS RHAMINI CATHARTICAE

Жостір проносний (крушина проносна) - Rhamnus cathartica L., род. жостерові — Phamnaceae

Жостер слабительный, крушина слабительная; назва походить від грецьк. rhamnos — колючий, catharticos — проносний.

Рослина. Невелике дводомне дерево або галузистий кущ з колючками, висотою до 8 м. Кора молодих гілок червоно-брунатна, блискуча, старих гілок і стовбурів — майже чорна, шорстка, розтріскується і відшаровується.

Листки супротивні, черешкові, еліптичні, трохи загострені, городчастозубчаті, з трьома парами другорядних жилок, зверху яскраво-зелені, зісподу світліші, завдовжки 2-6, завширшки 1-4 см. На плодючих гілках листки зібрані у пучечки. Квітки дрібні, зеленкуваті, одностатеві, дводомні, чотирьохмірні, зібрані по 10-15 у пазухах листків. Плоди соковиті, блискучі, чорні, ягодоподібні кістянки, діаметром 6-8 мм, з малопомітними залишками стовпчика. У бурій м'якоті знаходиться три-чотири темно-бурі кісточки різноманітної форми (від тригранної до яйцеподібної).

Поширення. Широко зустрічається в Україні, Білорусі, Росії, в Західному Сибіру і Казахстані, на Кавказі, в Криму, а також у південно-східних районах Середньої Азії. Росте на сухих відкритих місцях, серед чагарників, на узліссях, кам’янистих схилах гір, по берегах річок.

Заготівля. Плоди жостеру заготовляють у період їх повної стиглості — у вересні-жовтні. Під час збирання не можна обламувати гілки. Плоди зривають без плодоніжок. Сушать у провітрюваних приміщеннях або сушарках при температурі не вище 50 °С, розкладаючи шаром у 2-3 см.

Дефектом сировини є нестиглі і підгорілі плоди. Не допускаються домішки інших чорних плодів, особливо крушини вільхоподібної, які отруйні і викликають блювоту.

Хімічний склад сировини. Плоди жостеру містять антраглікозиди (4 %), з яких основні: окислені — франгулаемодин, хризофанол, рамнокатарнін (глюкофрангулін), рамноксантин (франгулін) і відновлені — жостерин. Крім того, в плодах знайдені флавоноїдні сполуки — кверцетин, кемпферол, рамнетин, рамноцитрин, пектинові речовини, камеді, органічні кислоти.

Біологічна дія та Застосування. Використовують відвар плодів як м’якодіючий проносний засіб при атонічних та спастичних запорах. Плоди жостеру входять до складу проносних зборів та чаїв.

КОРЕНІ ЩАВЛЮ КІНСЬКОГО — RADICES RUMICIS

Щавель кінський — Rumex confertus Willd., род. гречкові — Rolygonaceae

Щавель конский; назва походить, можливо, від латин. rumех — дротик, спис, conferfus — густий.

Рослина багаторічна трав’яниста, заввишки 60-120 см, з прямостоячим, борозенчастим, у верхній частині гіллястим стеблом. Кореневище коротке, багатоголове, корінь товстий, стрижневий, слабогіллястий. Листки чергові, нижні — довгочерешкові, широкі, видовжено-трикутно-яйцеподібні, тупі, завдовжки 1525, завширшки 6-12 см, з глибокою серцевинною основою, по краях злегка хвилясті, середні та верхні листки видовжено-ланцетоподібні, на коротких черешках, основа черешків з розтрубами. Пластинка листка вкрита шорсткими волосками. Квітки дрібні, малопомітні, зеленуваті, зібрані на верхівках стебел у густі волотеподібні суцвіття. Плід — тригранний світлозабарвлений горішок, вміщений в оцвітину, що розрослася. Цвіте в травні-червні, плоди достигають у серпні.

Поширення. Росте в європейській частині країн СНД, у південних районах Сибіру та північних районах Казахстану, зустрічається на Кавказі, в Криму, Середній Азії. Росте на помірно вологих і вологих грунтах. У западинах річок добре розвивається при невеликому шарі мулу і короткочасному затопленні, але не витримує заболоченості і звичайно не росте на низьких западинних луках.

Зустрічається на засмічених луках, уздовж доріг, по берегах річок, по днищах балок, серед заростей чагарників. Росте розсіяно або невеликими групами. Запаси сировини великі. Промислова заготівля може проводитися в Україні та в Башкортостані.

Заготівля. Заготовляють сировину восени, після дозрівання насіння і відмирання надземної частини (вересень-жовтень). Корені викопують заступами, очищають від грунту, промивають у холодній воді. Товсті корені і кореневища розрізають уздовж. Сушать під наметом або в сушарках при температурі 50-60 °С, розкладаючи тонким шаром (3-5 см) на тканині або папері, час від часу перемішуючи.

Хімічний склад сировини. Кореневища з коренями щавлю кінського містять похідні антрацену (4 %), серед них: емодин, хризофанол, алое-емодин, фісцион, арабінозид емодину. Сировина містить дубильні речовини (12 %), флавоноїдні сполуки, похідні оксинафталіну, органічні кислоти, смоли, вітамін К, ефірну олію, багато оксалату кальцію.

Алое-емодин

Фісцион

Біологічна дія та застосування. Відвар та порошок з коренів щавлю кінського при внутрішньому застосуванні в малих дозах діє в’яжуче, а у великих — послаблююче і призначається для лікування колітів та ентероколітів.

КОРЕНІ РЕВЕНЮ — RADICES RHEI

Ревінь тангутський — Rhuum раlmbtum L. var tangticum Regel, род. гречкові — Polygonaceae

Ревень тангутский; назва походить від грецьк. rheo — течь; латин. palmatum — лапатий.

Рослина дуже велика, багаторічна, трав’яниста. Кореневище великих розмірів, коротке, широке, з кількома великими соковитими, циліндричними або конусоподібними коренями. Навесні від кореневища відростає кілька листків на черешках (листки з черешками у довжину досягають 1,5 м); пластинка листка п’яти — семилопатева, з більш або менш глибокими надрізами. З 3-4-го року рослина щорічно випускає одне або кілька стебел, які восени відмирають. Стебла високі (2-3 м), товсті, порожнисті, малорозгалужені, з невеликою кількістю дрібних листків та великими волотями малопомітних дрібних квіток, що виходять з пазух листків. Плоди — бурі сім’янки.

Поширення. Батьківщина ревеню тангутського — гірські ліси центрального Китаю. На території України його культивують як лікарську рослину.

Заготівля. Заготівлю коренів ревеню на плантаціях проводять на 3-4-му році, восени, після збирання насіння, використовуючи тракторні плуги. Корені ретельно очищають від грунту і миють. Великі ріжуть на шматки завдовжки не більше 15 і завтовшки 3-4 см, потім протягом 2-3 днів підв’ялюють під наметом або в добре провітрюваних приміщеннях і досушують, краще в сушарках при температурі до 60 °С.

Хімічний склад сировини. Корінь ревеню містить дві групи природних речовин, що зумовлюють його лікувальні властивості: антраценпохідні сполуки та дубильні речовини.

Гідроксиметилантрахінони знаходяться в сировині в глікозидній формі і у вільному стані. Представлені вони хризофанолом; реїном та їх глікозидами. Вільні та зв’язані гідроксиметилантрахінони зустрічаються в окисленій і відновленій формах у вигляді мономерів, а також димерів (не менше 31). Крім гідроксиметилантрахінонів у сировині містяться дубильні речовини, що гідролізуються (12 %), а також смоли, полісахариди та ін.

Біологічна дія та застосування. Препарати ревеню застосовуються як проносні або в’яжучі засоби. В малих дозах (0,05-2,0 г) ревінь призначають як в’яжучий засіб, що зменшує перистальтику кишечника. Застосовують такі препарати ревеню: порошок ревеню, таблетки ревеню, екстракт ревеню сухий.

У гомеопатії використовується сухе коріння, яке призначають дітям нетерплячим, вередливим під час прорізування зубів і кислій діареї; дорослим - при гастритах з підвищеною кислотністю.

ЛИСТЯ АЛОЕ ДЕРЕВОВИДНОГО СВІЖЕ — FOLIA ALOES ARBORESCENTIS RECENS

Алое деревовидне — Alóe arborescens Mili, род. лілійні — Liliaceae

Алоэ древовидное; назва походить від грецьк. aloe — рослина та гіркі речовини; латин. arborescens — деревоподібний.

Рослина вічнозелена багаторічна сукулентна, з прямостоячим, гіллястим стеблом заввишки до 4 м. Листки завдовжки до 70 см, стеблообгортні, м’ясисті, мечоподібно-видовжені, з верхнього боку увігнуті, з нижнього — опуклі, голі, вкриті восковим нальотом, з шипуватими краями, звичайно зібрані на верхівці стовбура у вигляді розетки. Квітки жовтогарячо-жовті, на тонких квітконосах. Плід — тригранна циліндрична коробочка.

Поширення та культивування. Росте в напівпустельних районах Південної та Східної Африки. В Європі культивується кущова форма, що характеризується порівняно низьким ростом та дрібними листками. Успішно культивується в зоні вологих субтропіків Закавказзя. Алое деревоподібне вирощується у закритому грунті (теплиці) як господарська однорічна культура. Урожай свіжих листків складає 5-15 т/га.

Хімічний склад сировини. Похідні оксиметилантрахінону: алое-емодин (1,66 %), с-глікозид алоїн, що складається з алое-емодинантрону та арабінози, а також наталоїн — глікозид антрону та арабінози.

Алоїн

Знайдені гіркі речовини, ферменти, амінокислоти, полісахариди, смолисті речовини, вітаміни, органічні кислоти жирного та ароматичного ряду.

Біологічна дія та застосування. Із свіжих листків алое отримують препарати біогенних стимуляторів за В. П. Філатовим. Ці речовини утворюються в листках алое, які витримують при зниженій температурі у темряві, в результаті адаптації тканин до несприятливих умов.

Препарати біогенних стимуляторів — екстракт алое рідкий для ін’єкцій, екстракт алое рідкий, таблетки алое виявляють імуномодулюючу, бактерицидну, протизапальну дію. Застосовують в офтальмології, хірургії, гастроентерології, дерматології та ін.

Комплексний препарат лінімент алое виявляє репаративну дію при опіках. Сік алое входить до складного препарату алором, який використовується для лікування артритів, міозитів, радикулітів як протизапальний, антисептичний та анальгетичний засіб.

Сік алое із свіжозібраних листків, консервований 95 % етанолом та хлорбутанол гідратом, виявляє послаблюючу, протизапальну і бактерицидну дію. Використовують внутрішньо (в гастроентерології) і зовнішньо для лікування гнійних ран, опіків, захворювань шкіри.

У гомеопатії використовують сік, який після висушування називають. сабуром, при геморої, випадінні прямої кишки у дітей, ранковому проносі, дизентерії, розслабленні сфінктера заднього проходу.

ЛИСТЯ СЕНИ — FOLIA SENNAE,

ПЛОДИ СЕНИ — FRUCTUS SENNAE

Сена (касія) гостролиста — Senna (Cassia) acutifólia Del., род. бобові — Fabaceae

Сенна (кассия) остролистная; назва походить від араб, senna — лист.

Рослина. Невеликий кущ до 1 м заввишки. Корінь стрижневий, довгий. Стебло гіллясте, нижні гілки довгі, майже стеляться по землі. Листки чергові, парноперисті, з 4-5 парами листочків. Вони видовжено-ланцетоподібні або ланцетоовальні, загострені до верхівки, нерівнобокі, тонкі, ламкі, цілокраї, з дуже коротким черешком, завдовжки 1-3, завширшки до 2 см. Суцвіття — пазушні китиці. Плід — біб, плаский, шкірястий, слабкозігнутий, завдовжки 3-5, завширшки 1,5-2 см. Цвіте з липня до осені, насіння достигає у вересні-жовтні.

Поширення. Касія гостролиста поширена в Африці, басейні Середнього Нілу, напівпустельних та пустельних районах. Касію гостролисту та вузьколисту вирощують у Середній Азії та Азербайджані як однорічну рослину.

Хімічний склад сировини. У сировині містяться димерні похідні антрона (в листках — 3, плодах — 2,5 %) — сенозиди А, В, С, D, а також моноглікозиди: глюкореїн, глюкоалое-емодин, вільні аглікони, а також флавоноли кемпферол, ізорамнетин та їхні глікозиди; смолисті речовини, що викликають болі в шлунку.

Реїн

Сенозиди А і В

Біологічна дія та застосування. Настій листків сени, екстракт листа сени в таблетках, сенадексин, сенаде, сеналде, глаксена, сенозиди А + В, комплексні препарати кафіол і регулакс діють як послаблююче. Сировина входить до складу послаблюючих та протигемороїдальних чаїв та зборів.

У гомеопатії використовується сухе листя при хронічній діареї, хронічному запорі. Призначають дітям зі збільшеною печінкою, ацетонурією, фосфат- і оксалатурією, при болючих кольках і проносі з зеленуватим слизом.

ТРАВА ЗВІРОБОЮ — HERBA НУРЕRIСІ

Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L., род. звіробійні — Hypericaceae

Зверобой обыкновенный; назва походить від грецьк. hypo — біля і ereike — вереск, той, що росте коло вереску; латин. perforatum — продірявлений.

Зовнішні ознаки рослини та біологічну дію ЛРС див. у розділі «Флавоноїди».

Хімічний склад сировини. Містить конденсовані антрацен- похідні (0,5 %): гіперицин, псевдогіперицин, похідні діантранолу, дубильні сполуки, флавоноїди, смолисті речовини (17 %), ефірні олії, вітамін С та ін.

Псевдогіперицин

Похідні антрацену мають деякий вплив на сукупний терапевтичний ефект, що справляють препарати звіробою.