Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Ефірні олії
Лікарські рослини та сировина, які містять монотерпеноїди

ПЛОДИ КОРІАНДРУ — FRUCTUS COR/ANDRI КОРІАНДРОВА ОЛІЯ — OLEUM CORIANDRI

Коріандр посівний — Соrі andrum sativum L, род. селерові — Аріасeае

Кориандр посевной (кишнец); латинізована назва походить від грецьк. kons — клоп, через клоповий запах незрілих плодів, та аnеrоn — кріп; sativus, um — посівний.

Рослина однорічна трав’яниста, заввишки 40-150 см. Нижні листки черешкові, перисторозсічені, з округлими надрізанопилчастими частинами; верхні — сидячі або короткочерешкові, двічіперисторозсічені, з перистороздільними частками і лінійними часточками. Квітки дрібні, двостатеві, п’ятипелюсткові, зібрані в складні три-, шестипроменеві зонтики, які не мають обгорток; пелюстки білі або червонуваті. Плоди — кулясті двосім’янки розміром від 2 до 5 мм, в залежності від сорту, із зубчастими залишками чашечки; частіш за все не розпадаються на напівплодики. Колір дозрілих плодів жовто-бурий.

Поширення. Коріандр походить із східних районів Середземномор'я. В Україні вирощують як ефіроносну, лікарську і пряну культуру.

Заготівля. Рослину скошують, коли дозріває половина плодів, досушують у снопах або валках, потім обмолочують і просівають. Зберігають у сухому прохолодному приміщенні.

Хімічний склад сировини. Плоди коріандру містять ефірну олію (0,7-1,5 %), до складу якої входять ліналоол (60-70 %), пінен, лімонен, терпінен, мірцен, феландрен, гераніол, цимол, борнеол і в малих кількостях цитронелол, геранілацетат, борнілацетат; жирна олія (20 %), білкові та дубильні речовини, кумарини, флавоноїди, холін, смоли.

Біологічна дія та застосування. Настій стимулює секрецію залоз травного тракту, має спазмолітичні і антибактеріальні властивості, входить до складу апетитних, жовчогінних, відхаркувальних та протигеморойних зборів; настойка — до складу комплексного анксіолітичного засобу Флора; ефірна олія — до складу знеболюючого, протизапального комплексного препарату еспол.

З олії отримують ліналоол, а з нього — цитраль, 1 % розчин якого використовують як протизапальний і протимікробний засіб.

ЛИСТЯ МЕЛІСИ — FOLIA MELISSAE ТРАВА МЕЛІСИ — HERBA MELISSAE

Меліса лікарська (лимонна м’ята) — Melissa officinalis L., род. ясноткові — Lamiaceae

Мелисса лекарственная (лимонная мята); латинізована назва походить від грецьк. melissa — бджола; латин, officinalis — аптечний.

Рослина багаторічна трав’яниста.

Стебло чотиригранне, до 1 м заввишки, дуже розгалужене. Листки яйцевидні, короткочерешкові, на верхівці загострені, край пилчастий, завдовжки 2-8, завширшки 1-6 см, зверху — темно-зелені, голі, зісподу — світло-зелені, опушені.

Квітки дрібні, в пазушних суцвіттях верхніх листків. Чашечка двогуба, трубчасто-дзвоникоподібна. Віночок двогубий, спочатку жовтий, потім білий або блідо-ліловий. Плід сухий, розпадається на чотири однонасіннєві горішки. Вся рослина до цвітіння має приємний лимонний запах.

Поширення. Росте в середземноморських і центрально-європейських країнах, в Україні культивується, нерідко дичавіє і зустрічається по берегах річок та біля доріг.

Заготівля. Збирають листя до цвітіння, коли вміст ефірної олії найвищий. Збирати краще опівдні, в суху похмуру погоду, щоб зменшити втрати ефірної олії. Траву скошують під час розцвітання перших пуп’янок. Зібрану сировину сушать при температурі 35 °С.

Хімічний склад сировини. Трава містить ефірну олію (1 %), до складу якої входить цитраль (60 %), ліналоол, гераніол, цитронелол, мірцен, альдегіди; є також дубильні речовини (5 %), гіркоти, слиз, органічні (янтарна, кавова, хлорогенова) та тритерпенові (урсолова, олеанолова) кислоти.

Біологічна дія та застосування. Настій використовується при загальному нервовому збудженні, безсонні, судинно-вегетативній дистонії, порушенні ритму серця; діє тонізуюче на органи травлення, має протизапальні, бактеріостатичні та противірусні властивості.

КВІТКИ ЛАВАНДИ — FLORES LAVANDULAE ЛАВАНДОВА ОЛІЯ — OLEUM LAVANDULAE

Лаванда вузьколиста (лаванда лікарська, л. колоскова) — Lavandula angustifólia Mill (L. vera, L. spica), род. ясноткові — Lamiaceae

Лаванда узколистная (л. лекарственная); латинська назва походить від lavare — мити i angustifolius, -а — вузьколистий.

Рослина. Вічнозелений напівкущ з численними розгалуженими стеблами, заввишки 20-60 см. Листки супротивні, сидячі, лінійні або лінійно-ланцетні, із загорнутими донизу краями. Квітки неправильні, зібрані в 6-10-квіткові кільця, що утворюють переривчасті колосовидні суцвіття завдовжки до 5 см, віночок синьо-фіолетовий, рідше — білий або рожевий. Плід — з чотирьох горішків.

Поширення. Батьківщина лаванди — Середземномор’я. У Криму її культивують як ефіроолійну, рідше — як декоративну рослину. Вирощують також у Молдові та Грузії.

Заготівля. Рослину скошують на початку цвітіння, зв’язують у снопики або складають у валки в затінку, швидко сушать і обмолочують. Сировину зразу переробляють, щоб зменшити втрати ефірної олії. Лавандову олію одержують із свіжих суцвіть перегонкою з водяною парою або екстракцією.

Хімічний склад сировини. Суцвіття містять ефірну олію (1,2 %). Головним компонентом масла є ліналоолацетат (30-50 %) та вільний ліналоол (25-45 %), гераніол, нерол, 1,8-цінеол, борнеол, борнілацетат, камфора та ін.

Знайдені також кумарини, урсолова кислота, дубильні речовини (12 %), антоціани.

Біологічна дія та застосування. Настій діє заспокійливо та спазмолітично. Лавандова олія виявляє антисептичні властивості. Комплексний препарат лівіан, до складу якого входить ефірна олія, виявляє протизапальну та знеболюючу дію, використовується для лікування опіків.

ЛИСТЯ М’ЯТИ ПЕРЦЕВОЇ — FOLIA MENTHAE PIPERITAE

М’ЯТНА ОЛІЯ — OLEUM MENTHAE PIPERITAE

М’ята перцева — Mentha piperita L., род. ясноткові — Lamiaceae

Мята перечная; латинізована назва mentha походить від грецького імені німфи Мінти, що пов’язано з міфом про перетворення її на рослину; piperitus, -а — пекуча, від piper — перець.

Рослина багаторічна трав’яниста опушена. Стебло чотиригранне, піднесене, галузисте, часто червонувате, заввишки 30-50 см.

Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, загострені, нерівного-стропилчасті, завдовжки до 8, завширшки до 3 см, голі, тільки на жилках з рідкими волосками. Запах сильний, ароматний, смак пекучий. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п’ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, червоно-фіолетовий, з білуватою трубочкою.

Поширення. У дикому вигляді не зустрічається. Є гібридом, одержаним від схрещення м’яти водяної (Mentha aquatica) з м’ятою зеленою (Mentha viridis). Основні райони вирощування м’яти перцевої — Україна, Молдова, Росія, Білорусь, Північний Кавказ. Рослину культивують в Англії, Німеччині, Франції, США та ін.

Заготівля. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта перебуває ще у пуп’янках. Свіжу або сушену траву використовують для добування ефірної олії і натурального ментолу. Щоб одержати листки, сушену траву обмолочують.

Хімічний склад сировини. Листки містять ефірну олію, в залежності від сорту її вміст складає від 1,5 до 2,7, інколи до 3,5 %. Головною складовою частиною олії є ментол (50-80 %), кетони ментон (10-30 %), піперитон, жасмон, пулегон. Містяться й інші терпени: ментофуран (5-10 %), лімонен, а-феландрен, проазулени, а також ефіри ментолу з оцтовою та ізовалеріановою кислотами. На аромат масла впливає співвідношення жасмона і ментофурана.

Інші групи БАР — флавоноїди (геспередин, антоціанідини), дубильні речовини (6-12 %), тритерпеноїди (урсолова та олеанолова кислоти), бетаїн, каротиноїди.

Біологічна дія та застосування. Настій посилює секрецію травних залоз, виявляє спазмолітичну, седативну, протидіарейну, жовчогінну, слабку знеболюючу дію. Ефірна олія входить до складу препаратів інгаліпт, корвалдін, корвалол, м’ятні таблетки, краплі зубні, уролесан, піносол. Ментол подразнює нервові закінчення, виявляє рефлекторно-судинорозширюючу, знеболюючу та антисептичну дію. Входить до складу препаратів алором, бом-бенге, бороментол, валокормід, гевкамен, каметон, камфомен, краплі Зеленіна, меновазин, пектусин.

ЛИСТЯ ШАВЛІЇ — FOLIA SALVIAE

Шавлія лікарська — Salvia officinalis L., род. ясноткові — Lamiaceae

Шалфей лекарственный; латинізована назва походить від salvus — здоровий, officinalis — лікарський.

Рослина. Напівкущ, стебла прямі, розгалужені, заввишки 20-70 см, майже круглясті, білувато-шерстисті від довгих волосків. Листки супротивні, черешкові, яйцеподібно- довгасті або видовжено-еліптичні, при основі округлі або неглибокосерцевидні, на верхівці тупі або загострені, по краю дрібногородчасті, з обох боків білувато-шерстисті; нижні листки часто при основі з однією- двома невеличкими лопатями.

Квітки двостатеві, неправильні, утворюють несправжні 4—8-квіткові кільця, чашечка дзвоникувата; віночок яскраво-ліловий, двогубий, з майже прямою верхньою губою і трилопатевою нижньою. Плід складається з чотирьох горішкоподібних часток.

Поширення. Батьківщина—Середземномор’я. В Україні культивується як ефіроолійна, лікарська та декоративна рослина.

Заготівля. Листки заготовляють у два строки: у червні (період бутонізації) та у вересні (другий підріст). Збирають вручну саме листки і одразу їх сушать; або зрізають серпами всю надземну частину, сушать її, обмолочують, відкидаючи стебла.

Хімічний склад сировини. Листки шавлії містять ефірну олію (1-2,5 %), до складу якої входять туйон (до 50 %), 1,8-цинеол (до 15 %), камфора, камфен, а також о-цимен, мірцен, цедрен, а-пінен, сабінен, лімонен, борнеол, борнілацетат.

Листки накопичують гіркі дитерпенові лактони: карнозол, карнозолову кислоту, розманол, сагенон та ін.; тритерпеноїди: олеанолову та урсолову кислоти (більше 2 %); певну роль у біологічній дії відіграють флавоноїди (1,2 %) — похідні апігеніну і лютеоліну.

Біологічна дія та застосування. Галенові препарати і настій шавлії виявляють протизапальну, антимікробну та в’яжучу дію, зменшують потовиділення, збуджують виділення шлункового соку. Зовнішньо застосовують для полоскання ротової порожнини і горла при запальних процесах. Сальвій (ацетоновий витяг із листя шавлії) діє як рослинний антибіотик завдяки вмісту дитерпенів; вживають його при гінгівітах і стоматитах.

У гомеопатії використовується свіже листя як засіб, який регулює потовиділення. Призначають виснаженим людям, а також у клімактеричному періоді. Зовнішньо — у вигляді полоскання при захворюваннях горла і ротової порожнини.

ЛИСТЯ ЕВКАЛІПТА — FOLIA EUCALYPTI

ЛИСТЯ ЕВКАЛІПТА ПРУТОВИДНОГО —

FOLIA EUCALYPTI VIMINALIS ЕВКАЛІПТОВА ОЛІЯ — OLEUM EUCALYPTI

Евкаліпт кулястий — Eucalyptus glóbulus Labill., евкаліпт попелястий — Eucalyptus cinerea F. Muell. ex Benth., евкаліпт прутовидний — Eucalyptus viininalis Labill, род. миртові — Myrtaceae

Эвкалипт шариковый, э. серый, э. прутовидный; латинізована назва походить від грецьк. еu — благо i calypto — скривати, через те, що бутони заховані під чашолистками.

Рослина. Евкаліпт кулястий — вічнозелене дерево заввишки 50-70 м. Молоді гілки чотиригранні, листки супротивні, сидячі, часто стеблообгортаючі, яйцеподібні, з серцевидною основою, вкриті сизим восковим нальотом. Пізніше гілки стають округлими, а листки — черговими, коротко-черешковими, шкірястими, вузьколанцетними, серповидно зігнутими темно-зеленими пластинками, завдовжки 5-30, завширшки 2-3 см. Квітки двостатеві, поодинокі, пазушні, з трубчастою чотиригранною чашечкою. Плід — коробочка.

Евкаліпт попелястий — вічнозелене дерево заввишки до 20 м. Листки сріблясто-сірі, гетероморфні; молоді — супротивні, сидячі, яйцеподібні або майже округлі, при основі серцевидні, завдовжки 3-4, завширшки 3-5 см, дорослі — супротивні або чергові, майже сидячі, від широкояйцеподібних до широко- або вузьколанцетних, шкірясті, завдовжки 5—10, завширшки 1-3 см. Квітки двостатеві, дрібні, зібрані в пазушні зонтики.

Евкаліпт прутовидний — вічнозелене дерево заввишки 40-50 м. Листки блідо-зелені, різноманітної форми: молоді — супротивні, сидячі або стеблообгортаючі, ланцетні, завдовжки 5-10, завширшки 1,5-2 см; дорослі — чергові, черешкові, ланцетоподібні або вузьколанцетні, завдовжки 11-18 і завширшки до 2 см. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані по три у пазушні зонтики.

Поширення. Усі види евкаліптів (а їх понад 500) походять із Австралії, островів Тасманії і Нової Зеландії. Вирощують у Грузії.

Заготівля. Листя кожного виду заготовляють окремо протягом року, частіше влітку. Молоді листки починають збирати в листопаді, старі — цілий рік. Сушать на вільному повітрі або в добре провітрюваному приміщенні, розстилаючи тонким шаром, періодично перегортаючи. Штучно сушать при температурі не вище 40 °С.

Хімічний склад сировини. У листках накопичується ефірна олія (1,3-4,5 %), основним компонентом якої є цинеол (80 %), у меншій кількості а-пінен, пінокарвон, аліфатичні альдегіди — ізовалеріановий, капроновий та каприловий. З інших БАР досліджені флавоноїди, дубильні речовини, хлорофіл, елагова кислота, фенолокислоти.

Біологічна дія та застосування. Препарати евкаліпта виявляють бактерицидну, протизапальну, в’яжучу. Суміш хлорофілів з листків евкаліпта дає протистафілококовий препарат хлорофіліпт. Евкаліптова олія входить до складу комбінованих препаратів інгаліпт, каметон, ефкамон, опорам, гевкамен, піносал.

КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ВАЛЕРІАНИ — RHIZOMATA CUMRADICIBUS VALERIANAE

Валеріана лікарська — Valeriana officinalis L., род. валеріанові — Valerianaceae

Валериана лекарственная; латинізована назва походить від valere — бути здоровим, officinalis — аптечний.

Рослина багаторічна трав’яниста, заввишки 30-100 см. Кореневища і численними придатковими кореними, короткі, товсті, з тугою або м’якою серцевиною, іноді пусті, поперечними суцільними або перерваними перегородками. У дикої валеріани кореневища завдовжки 2—3 см, у тих видів, що культивуються, вони більші: завдовжки до 5, завширшки до 3 см.

Корені циліндричні, завтовшки 1-2 мм, гладкі, у дикої рослини завдовжки до 8, а у тієї, що культивується, до 20 см. На кореневищах усіх видів валеріани помітні залишки столонів. Стебло прямостояче, циліндричне, борозенчасте, порожнисте, голе або опушене, у верхній частині розгалужене. Листки супротивні, непарноперисторозсічені, з ланцетоподібними сегментами; нижні — черешкові, з чотирма-п’ятьма парами сегментів, стеблові — сидячі, з шістьома-вісьмома парами сегментів. Край сегментів пилчастий, рідше — цілісний. Квітки двостатеві, неправильні, дрібні, білі або ясно-рожеві, зібрані в щиткоподібні півзонтики на верхівці стебла і в пазухах верхніх листків. Плід — сім’янка.

Поширення. Росте майже по всій території України на заболочених низинах, суходольних луках, по берегах річок і боліт, у лісах, на степових схилах, у лучних та різнотравних степах. Культивується.

Заготівля. Збирають восени, після дозрівання плодів або рано навесні. Викопані кореневища звільняють від надземної частини, товсті розщеплюють на дві-чотири частини і швидко миють холодною водою. Спочатку сировину розкладають на відкритому повітрі шаром до 15 см для попереднього пров’ялювання протягом одного-двох днів. Потім її сушать під наметами, розкладаючи тонким шаром або в сушарках при температурі 40 °С.

Хімічний склад сировини. Кореневища і корені містять ефірну олію (2 %), головною складовою частиною якої є борнілізовалеріанат — складний ефір борнеолу та ізовалеріанової кислоти, а також вільний борнеол, борнілацетат, камфен, лімонен, пінен, терпінеол тощо. Крім ефірної олії, в підземних органах валеріани містяться алкалоїди валерин і хатинін; іридоїди — валепотріати, які діють заспокійливо.

Вміст валепотріатів (сума нативних сполук і їх компонентів) у сировині досягає 0,5-1 %. Валепотріати є епоксидами іридоїдів, у яких циклопентанпірановий скелет має п’ять гідроксильних груп. Два гідроксили утворюють епоксид (циклічний простий ефір), а інші три етерифіковані аліфатичними кислотами: один оцтовою, а два — ізовалеріановою або її похідними.

У залежності від етерифікуючих кислот валепотріати поділяють на: валтрати, де радикалами є залишки ізовалеріанової кислоти та ацетоксиізовалтрати (ацевалтрат), у будові яких присутні залишки ізовалеріанової та ацетоксиізовалеріанової кислот.

При сушінні свіжовикопаних кореневищ валепотріати частково піддаються ензиматичному розщепленню з утворенням вільної ізовалеріанової кислоти або її аналогів й іридоїда балдриналю. При цьому сировина набуває характерного для валеріани запаху.

Біологічна дія та застосування. Препарати валеріани зменшують збудливість і покращують функції центральної нервової системи, регулюють серцеву діяльність, знижують артеріальний тиск, проявляють спазмолітичну і слабку жовчогінну дію, посилюють секрецію залоз травного тракту. Використовують екстракт валеріани рідкий, екстракт валеріани в таблетках.

Сировина входить до заспокійливого і шлункового зборів. Настойка валеріани застосовується окремо або у складі комплексних препаратів валокормід, кардіовален, кардіофіт, краплі Зеленіна, краплі шлункові та ін.

У гомеопатії використовуються кореневища з коренями при психічних розладах, депресії, безсонні, головному болю.

ПЛОДИ ЯЛІВЦЮ — FRUCTUS JUNIPERI

Яловець звичайний — Juniperus communis L., род. кипарисові — Cupressaceae

Можжевельник обыкновенный; назва juniperus — латинізована назва ялівцю, можливо, походить від кельт. jeneprus — колючий.

Рослина. Вічнозелений кущ або невелике (заввишки 3-5 м) дерево Дводомна, рідше однодомна рослина з конусоподібною або яйцевидною кроною. Молоді пагони червонувато-бурі, тригранні. Листки хвоєподібні, жорсткі, лінійно-шиловидні, завдовжки 8-20 мм, колючі, зверху плоскожолобчасті, ясно-зелені із сизою поволокою, зісподу зелені, розташовані тричленними черговими кільцями. Органи спороношення містяться на кінцях пазушних гілочок: чоловічі шишечки жовті, мають вигляд колосків; жіночі складаються з кількох насіннєвих лусок і трьох насіннєвих зачатків, що нагадують зелені бруньки. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Шишкоягоди кулясто-яйцеподібної форми, чорні, з сизою поволокою, діаметром 6—9 мм, на верхівці часто з трьома горбиками. В основі плода — коротка плодоніжка з маленькими бурими приквітниками. У м’якоті плода знаходяться три зернини трикутної форми опуклі зовні та пласкі з внутрішнього боку.

Поширення. Росте в Карпатах і на Поліссі в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Подекуди культивують у садах і парках як декоративну рослину.

Заготівля. Для виготовлення лікарських засобів використовують шишкоягоди, які заготовляють восени, струшуючи їх на розстелений під кущами брезент. Зібрані ягоди вживають свіжими або сушать у теплому приміщенні, розкладаючи тонким шаром. Штучне сушіння проводять при температурі не вище 40 °С. Шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0 °С.

Хімічний склад сировини. Плоди містять ефірну олію (0,52 %), у складі якої є а-пінен, камфен, кадінен, дипентен, а-терпінеол, борнеол, ізоборнеол.

Інші групи БАР — флавоноїди, смоли (9 %), органічні кислоти (яблучна, оцтова, мурашина, гліколева), сахари (30 %), пектини, дубильні речовини, інозит, солі калію.

Біологічна дія та застосування. Препарати ялівцю підвищують діурез і дезинфікують сечовивідні шляхи, збільшують виділення шлункового соку та жовчі, збуджують перистальтику кишок, полегшують відхаркування, діють як протизапальний та болезаспокійливий засіб.

ПЛОДИ КМИНУ — FRUCTUS CARVI

Кмин звичайний — Carum cаrvi L., род. селерові — Apiaceae

Тмин обыкновенный; назва походить від латинізованої грецьк. каrоn — кмин, можливо, від грецьк. kara — голова та арабської назви кмину — kanvia.

Рослина дворічна трав’яниста, заввишки 30-80 см. Стебло голе, від середини розгалужене. Листки чергові, довгасті, дво-, триперисті, кінцеві частки у них лінійні. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, білі або рожеві, у складних зонтиках. Плід — видовжена двосім’янка, при дозріванні розпадається на напівплодики темно-бурого кольору, дугоподібно зігнуті, і внутрішнього боку пласкі, з зовнішнього — опуклі, з п’ятьма чітко виступаючими ребрами. Довжина напівплодиків 3-7, ширина — близько 1,5 мм; на поперечному розрізі видно шість канальців з ефірною олією. Запах ароматний, сильний, смак гіркувато-пряний.

Поширення. Росте по всій території України на луках, узліссях, лісових галявинах, по балках. Культивується як ефіроолійна рослина.

Заготівля. Збирають тоді, коли плоди перших зонтиків уже побуріли, а решта ще зелені. Заготівлю краще проводити зранку або ввечері, щоб запобігти обсипанню зрілих плодів. Зрізані рослини зв’язують у снопики і ставлять під намет для достигання. Потім їх обмолочують і відділяють плоди на віялках або решетах. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад сировини. Плоди містять ефірну олію (3-7 %), до складу якої входять карвон (38-60 %), лімонен (40-50 %), карвеол, дигідрокарвон та інші терпеноїди, а також флавоноїди (кверцетин і кемпферол), жирна олія, поліацетилени.

Біологічна дія та застосування. Препарати плодів кмину виявляють протимікробну, спазмолітичну, відхаркувальну і жовчогінну дію, збільшують лактацію, потовиділення і діурез. Використовують для поліпшення травлення, при атонічних запорах, метеоризмі, хронічному панкреатиті. Плоди входять до складу вітрогонного, шлункового та заспокійливого чаїв.

У гомеопатії використовується сухе старе листя при катарах верхніх дихальних шляхів, які супроводжуються гнійними виділеннями.

Сировинні джерела камфори

Камфора (2-борнанон) існує у вигляді двох ізомерів (+) правообертаюча, природна за походженням, (—) лівообертаюча — напівсинтетична та (±) рацемату — синтетична.

(+)-Камфора міститься в ефірних оліях камфорного лавра, ялиці, базиліку камфорного, полину, шавлії. У промислових об’ємах її одержують з деревини камфорного лавра, або камфорного дерева (Сіппатотит camphora, Lauraceae) (+)-Камфору Україна імпортує.

Напівсинтетичну (—)-камфору одержують з пагонів ялиці сибірської (Abies sibirica, Ріпасеае). Перегонкою з водяною парою отримують ефірну олію, яка на 40 % складається з борнеолу та борнілацетату. Їх суміш виділяють з олії ректифікацією. Борнілацетат омилюють до борнеолу, який потім дегідрують до (—)-камфори.

Одержання (±)-камфори. У промисловості (±)-камфору синтезують з а-пінену (основного компоненту скипідару). Детальна характеристика скипідару описана у розділі «Дитерпени». а-Пінен на кислотному каталізаторі ізомеризують у камфен, який очищають від побічних продуктів (лимонен, фенхони та ін.), етерифікують оцтовою кислотою у борнілацетат. Далі цю сполуку омилюють розчином лугу для переведення в ізоборнеол, який дегідрують до (±)-камфори. Вміст камфори у вихідному продукті 87 %.

Для застосування в медицині рацемічну камфору очищають до 98 % вмісту основної речовини в субстанції.

Біологічна дія та застосування. При парентеральному застосуванні масляних розчинів камфора виявляє аналептичну дію, при зовнішньому застосуванні — антимікробну, подразнюючу та знеболюючу (камфоцин, камфамен, камфорна олія, камфорний спирт, мазь камфорна та ін.) Внутрішньо використовують бромкамфору як седативний та серцевий засіб.