Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина ІІ. МАКРОЕВОЛЮЦІЯ

Розділ 16. Сучасні проблеми еволюції

16.6.Еволюція еволюційних механізмів

Сьогодні вже достеменно відомо, що історично змінювались не лише окремі види, угруповання і середовище, у якому здійснювалися еволюційні перетворення, але й самі механізми еволюції разом з іншими компонентами еволюційного процесу. У першу чергу це стосується неодночасного формування всіх рівнів організації життя. Так, вважається, що природний добір діяв ще на добіологічному рівні й полягав у відбиранні макромолекул, у яких найкраще реалізовувались механізми спадкової мінливості та узгодженість між собою. Перші прокаріотичні організми не мали багатьох генетичних властивостей, які наявні лише в евкаріотів і відіграють суттєву роль у їх подальшій еволюції. Багатоклітинні організми також багато в чому змінювали принципи дії мікро- еволюційних механізмів, надаючи надзвичайні можливості для анатомо-морфологічних перетворень. Удосконалення нервової системи у вищих тварин посилює значення змін поведінки.

Популяційно-видовий рівень організації життя виник далеко не відразу, що певним чином повинно було позначитися на еволюційних механізмах. Ще складніше питання про механізми еволюціонування екосистем, провідним для яких визнається природний добір: сформуватись вони повинні були майже відразу з виникненням життя на Землі (ще до появи популяційно-видового рівня).

Слід також нагадати, що такі вторинні форми природного добору, як статевий та груповий, в еволюції з'явилися не відразу. Зокрема, статевий добір з'явився не раніше, ніж різностатеві тварини (як уже зазначалося раніше, Л.Ш. Давіташвілі передбачав наявність статевого добору лише в трилобітів). Про груповий добір можна говорити лише стосовно тварин з певними соціальними утвореннями (не раніше суспільних комах).

Окремо слід зупинитись на еволюційному значенні антропогенного впливу на природу. Це питання заслуговує на увагу не лише внаслідок суттєвих змін принципів функціонування біосфери, загального її забруднення, внесення надзвичайної кількості ксенобіотиків та інших подібних негараздів. Справа в тому, що людина та її діяльність на сучасному етапі здатні впливати практично на всі мікроеволюційні фактори, причому цей вплив часто не залежить від бажання самої людини. Внесення в біосферу надзвичайної кількості нових речовин чи то спеціально (наприклад пестицидів), чи ненавмисне (унаслідок її забруднення) суттєво збільшує процес мутування організмів і може змінити напрямок дії природного добору. Прикладами можуть бути

надзвичайні темпи пристосування сільськогосподарських шкідників до нових хімікатів, що постійно забезпечує хімічну промисловість роботою.

Перетворення природних біотопів також суттєво позначається на зміні видового складу окремих екосистем. Це стосується, з одного боку, зникнення багатьох стенобіонтних видів або переходу їх до стану рідкісних та зникаючих, а також поширення еврибіонтів, з іншого боку, до рівня космополітів (у першу чергу синантропні види). Наслідком подібних впливів стає взаємопроникнення флор і фаун різних регіонів та згладжування відмінностей між різними екосистемами через формування відносно збіднених, суттєво змінених та неприродних утворень (агроландшафти, урбанізовані території, які сьогодні навіть екосистемами не визнають, зважаючи на принципові відмінності їх організації від природних).

Не можна не згадати також і про негативний вплив людської діяльності на стан популяцій так званих промислових видів тварин. Це стосується як зникнення деяких видів унаслідок переексплуатації їх популяцій (найяскравіший приклад - морська корова Hydrodamalis gigas, яку знищили лише за 27 років), так і зміни структури останньої. Загальновідомими є приклади зміни розмірів ареалу, статево-вікової структури популяцій, здрібнення організмів, зсуву строків плодючості та інші наслідки, які простежуються в популяціях тварин з надмірною експлуатацією людиною. Подібні зміни можна розцінювати виключно як мікроеволюційні перетворення популяцій відповідних видів.

Своєю діяльністю людина створює ще один важливий вплив на природні популяції. Це стосується штучного створення надзвичайної кількості бар'єрів, які значною мірою позначаються на популяційній структурі багатьох видів. Особливо гостро подібна проблема простежується в містах, де через незначні площі окремих біотопів мешкання та відсутність будь-яких природних зв'язків між ними (спрацьовує принцип острівних екосистем) значна кількість видів взагалі не може в них нормально існувати.

Наслідками подібних змін еволюційних механізмів є зростання загальних темпів еволюції організмів в цілому.

Так, якщо формування прокаріотичного життя тривало близько мільярда років, за наступні два мільярди з'явилися еукаріоти, рослинні та багатоклітинні організми, то їх подальша еволюція тривала лише трохи більше півмільярда років. Особливо зростають темпи еволюціонування в останні століття, коли через людську діяльність відбуваються перетворення природи в надзвичайних масштабах, формуються нові біотопи, які тільки- но починають заселятись новими біотичними комплексами (крім урбанізованих та аграрних утворень, до них можна віднести й різноманітні терикони, відвали тощо).