Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина III.ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЖИТТЯ

Розділ 19. Основні напрямки розвитку живих організмів

19.1.Основні моменти розвитку рослин

Переважна частина представників рослин є фотосинтезуючими автотрофними організмами, які відіграють важливу роль у біогенному кругообігу речовин, поповнюючи запаси органіки та насичуючи атмосферу Землі молекулярним киснем. Більшості рослин притаманні прикріпленість до субстрату, ріст упродовж усього життя, своєрідність циклів розвитку та способів закладання органів (модулярні організми), наявність у клітинах пластид. їх тіло диференційоване на вегетативні та генеративні органи і має значну розчленованість, що збільшує відносну поверхню (пристосування до специфічного живлення).

Рис. 19.1. Еволюція структурної організації тіла водоростей (за різними авторами):

1 - амебоїдна структура (Chrysamoeba); 2 - монадна (Chlamydomonas); 3 - кокоїдна (Chlorococcum); 4 - колоніальна (Endorina); 5 -сифональна (Botridium); 6 - сифональна (Caulerpa); 7 сифональна (Vaucheria); 8 - різнонитчаста (Fischerella); 9 - пластинчаста (Prasiola)

Флора як історично складена сукупність видів рослин певної території формується під час еволюції рослинного світу у взаємозв'язку з геологічною історією та фізико-географічним середовищем. Сучасна флора значно відрізняється від флори минулих часів.

Перші найпростіші представники рослинного світу мали амебоподібну форму тіла без твердої клітинної оболонки, що властиво навіть деяким сучасним представникам золотистих, жовто-зелених та пірофітових водоростей (рис. 19.1). Важливим моментом розвитку водоростей можна вважати формування опорної системи (скелету) клітини - пружної суцільної полісахаридної оболонки, яка збереглася в усіх рослин у їх подальшому розвитку.

Оскільки елементи живлення рослин розсіяні в довкіллі більш-менш рівномірно, то ці організми поступово в еволюційному розвитку втрачають здатність рухатися (діатомові та деякі інші водорості без джгутиків та псевдоподій) і переходять до прикріпленого способу існування. Згодом простежується тенденція до збільшення поверхні контакту рослин з навколишнім середовищем.

При збільшенні лінійних розмірів тіла без диференціювання клітин формуються сифональні організми (вошерія, ботридіум та ін.), які гинуть навіть при незначному ушкодженні. Тому основним напрямком прогресивного розвитку рослинного світу можна вважати перехід до багатоклітинних організмів, у яких можливе функціональне диференціювання окремих клітин (рис. 19.1).

Найпростішою формою тіла стає так звана слань, або талом, яка не має розчленування на окремі тканини (корінь, стебло тощо). Нитчасті водорості набувають нову ознаку, властиву всім іншим рослинним організмам, - відкриту систему росту. При цьому вони мають апікальний (верхівковий), інтеркалярний (вставний - всередині) та навіть базальний (в основі) ріст. Подальше диференціювання на різнонитчасті та пластинчасті форми (наприклад, ламінарія) призводить до подальшого диференціювання клітин (кількість типів зростає до десяти). Проте одноманітне водне середовище не дозволяє водоростям диференціювати тіло до утворення справжніх органів (рис. 19.1).