МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010

БІОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 2. БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ І МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

2.2. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАРАЗИТИЗМУ І ПАРАЗИТАРНИХ ХВОРОБ У ЛЮДИНИ

Паразитизм - форма антагоністичного співжиття організмів різних видів, з яких один (паразит) використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення і як місце проживання та завдає йому шкоди, але не настільки значної, щоб викликати його загибель. Явище паразитизму надзвичайно поширене в природі. Паразитичними формами є всі віруси, багато бактерій, грибів, тварин, деякі рослини.

Паразитологія (грец. parasitos -дармоїд, logos - наука) - наука, яка вивчає явище паразитизму, біологію та екологію паразитів, захворювання, які вони викликають, і заходи боротьби з ними. Медична паразитологія вивчає ці ж питання, але стосовно організму людини. Вона складається з трьох розділів: 1) медичної протозоології; 2) медичної гельмінтології і 3) медичної арахноентомології. Медична протозоологія вивчає паразитів людини з підцарства Найпростіші (Protozoa); медична гельмінтологія досліджує паразитичних червів (гельмінтів) людини; медична арахноентомологія - представників типу Членистоногі (Arthropoda), які мають медичне значення.

Класифікація паразитів. Залежно від місця локалізації розрізняють екто- і ендопаразитів. Ектопаразити (зовнішні паразити) живуть на поверхні тіла хазяїна (шкіра, волосся). Наприклад, воші. Ендопаразити (внутрішні паразити) живуть у внутрішніх органах, тканинах, порожнинах, клітинах тіла хазяїна (амеба дизентерійна, аскарида). Залежно від тривалості контакта з хазяїном, паразити бувають тимчасові й постійні. Тимчасові паразити з хазяїном зв'язані, як правило, лише на період живлення, а більшу частину свого життя проводять у зовнішньому середовищі (комарі, аргазові кліщі). Серед постійних паразитів розрізняють відносно постійних (проводять на хазяїні тільки певну стадію свого розвитку) і безумовно постійних, які все своє життя проводять на тілі або всередині хазяїна і не можуть існувати на жодній стадії свого розвитку в зовнішньому середовищі (малярійні плазмодії, воші). Одні паразити (моноксенні) пристосовані до життя в організмі одного хазяїна (аскарида людська - паразит лише людини), інші (гетероксенні) - в організмі багатьох видів (трихінела - паразит понад 100 видів ссавців).

Класифікація хазяїнів. Хазяїни бувають остаточними, проміжними і резервуарними. Остаточний (кінцевий, дефінітивний) хазяїн - організм, в якому паразит знаходиться в статевозрілій стадії і розмножується статевим шляхом. Проміжний хазяїн - організм, в якому паразит знаходиться в личинковій стадії або розмножується безстатевим шляхом. Якщо проміжних хазяїнів два, другого називають додатковим. Резервуарний хазяїн - організм, в якому паразит зберігає життєздатність, нагромаджується, але не розвивається.

Паразитарна система - це популяція паразита разом з усіма популяціями хазяїнів, які безпосередньо підтримують його існування.

Взаємовідносини в системі паразит—хазяїн. Патогенність — потенціальна здатність даного виду паразита викликати інвазійний процес, паразитарне захворювання. Патогенність є специфічною ознакою, тобто даний паразит викликає лише певне паразитарне захворювання (волосоголовець спричиняє трихоцефальоз). Інвазійний процес — сукупність усіх захисних і патологічних реакцій організму, які виникають у відповідь на проникнення і дію паразита. Вірулентність - це ступінь патогенності. Інвазійна (паразитарна) хвороба - це крайній ступінь розвитку інвазійного процесу, що проявляється певними клінічними ознаками. Вплив паразита на хазяїна- механічний, токсичний, живиться за рахунок хазяїна. Екстенсивність інвазії- відносне число особин, заражених паразитом, у популяції. Інтенсивність інвазії- кількість паразитів в одній особині, органі, клітині.

З боку хазяїна у відповідь на проникнення паразита розвивається комплекс захисних реакцій. Встановлено, що паразитарне захворювання розвивається не завжди. На сприйнятливість до інвазії впливають вік, фізіологічний стан організму, стан імунної системи. Вплив хазяїна на паразита - клітинна реакція, тканинна реакція, гуморальна реакція. Організм хазяїна для паразита - середовище першого порядку (Є.Н.Павловський). Зовнішнє середовище, в якому існує хазяїн, - середовище другого порядку. Зовнішнє середовище впливає на паразита біотичними і абіотичними факторами не безпосередньо, а через організм хазяїна.

В організмі хазяїна можуть існувати паразити різних видів. Сукупність паразитів, які одночасно живуть в організмі хазяїна чи в окремих його органах, називають паразитоценозом. Цей термін запропонував Є.Н.Павловський (1952). Паразити різних видів вступають між собою в певні взаємовідносини, підсилюючи чи послаблюючи сумісну шкідливу дію на організм хазяїна. Так, бактеріальна дизентерія в хворих, які страждають на аскаридоз та інші гельмінтози, перебігає більш тяжко і погано піддається лікуванню. Фармацевту важливо знати взаємозв'язки в паразитоценозах. Сукупність організмів (паразитів і непаразитів) разом з організмом хазяїна український паразитолог О.П.Маркевич назвав симбіогеоценозом.

Морфофізіологічні адаптації до паразитизму: 1) наявність у паразитів органів фіксації (присоски, гачечки, присисні щілини); 2) збільшення об'єму харчотравної системи за рахунок появи сліпих виростів кишечника (медична п'явка, кліщі); 3) висока плодючість за рахунок розвитку статевої системи; 4) спрощення організації за рахунок зникнення або недорозвинення ряду органів (відсутність органів руху, харчотравної системи в стьожкових червів, крил у вошей, бліх).

Життєвий цикл паразита - сукупність стадій розвитку, по завершенні яких паразит досягає статевої зрілості і стає здатним давати початок наступному поколінню. Паразитоносій — людина або тварина, в організмі яких паразити живуть, але клінічних проявів хвороби не викликають. Джерело збудника (паразита) - організм, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це

свого роду резервуар, в якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину (Л.В.Громашевський). Механізм передачі збудника (проникнення паразитів в організм хазяїна) - це спосіб, за допомогою якого збудник переміщується від зараженого до сприйнятливого організму. Основні механізми передачі збудника:

1) фекально-оральний (якщо фактор зараження їжа-аліментарний); 2) трансмісивний; 3) контактний. Аутоінеазія - розвиватися в організмі хазяїна без виходу в зовнішнє середовище. Реінвазія - повторне зараження людини паразитами, якими раніше була інвазована і перехворіла, або хворіла. Лутореінвазія - повторне самозараження: людина заражається повторно власними паразитами.

Класифікація хвороб. Існує велика група хвороб, збудниками яких є живі організми. Це група заразних хвороб. Серед них виділяють інфекційні та інвазійні хвороби. Збудниками інфекційних хвороб є організми нетваринної природи - віруси, бактерії, рикетсії, гриби; збудниками інвазійних, або паразитарних, хвороб (паразитози) - організми тваринної природи: найпростіші, паразитичні черви, членистоногі. Назва паразитарних хвороб утворюється шляхом додавання до основи назви виду (або роду) суфіксів "аз", "оз", "ез" (амебіаз, трихінельоз, скабіез). Серед інфекційних й інвазійних хвороб розрізняють антропонози і зоонози. Антропонози - хвороби, властиві лише людині (амебіаз). Зоонози (антропозоонози, зооантропонози) - хвороби, збудники яких вражають як тварин, так і людину (лейшманіози, ехінококоз).

Трансмісивні хвороби. Збудники трансмісивних хвороб як інфекційних, так і інвазійних передаються від одного хазяїна до іншого за допомогою переносників. Розрізняють облігатно- трансмісивні і факультативно-трансмісивні хвороби. Збудники облігатно-трансмісивних хвороб передаються лише через переносника (малярія, висипний і поворотний тифи). Збудники факультативно-трансмісивних хвороб передаються як за допомогою переносника, так і без нього, іншими шляхами (чума, туляремія). Збудник чуми може передаватися людині трансмісивно (через укус бліх), а також контактним шляхом (при знятті шкур з промислових інфікованих гризунів), повітряно-крапельним (при легеневій формі чуми). Переносники бувають специфічні і механічні. Специфічними (облігатними) називають переносників, в організмі яких збудник проходить цикл розвитку. Ними переважно є кровосисні членистоногі. Наприклад, малярійний комар-специфічний переносник збудника малярії. В організмі механічних переносників збудник не проходить цикл розвитку, а лише переміщується з їх допомогою в просторі. Так, на покривах тіла, лапках, у кишечнику хатньої мухи можуть знаходитися збудники різних захворювань.

Природно-осередкові хвороби - це інфекційні та інвазійні хвороби, які можуть тривалий час існувати на певних територіях незалежно від людини. Учення про природно-осередкові хвороби розробив у 30-х роках академік Є.Н. Павловський. Природний осередок - це ділянка території з певним біоценозом, обов'язковими компонентами якого є: 1) збудник захворювання; 2) природний резервуар збудника - дикі тварини; 3) переносник збудника. Природний осередок - потенціально небезпечний для людини. Якщо людина опиняється на його території (під час експедицій, на полюванні), вона може заразитися збудником. Спочатку природна осередковість була встановлена для трансмісивних хвороб: тайговий (весняно-літній) енцефаліт, кліщовий поворотний тиф, лейшманіоз. Пізніше з'ясувалося, що природно-осередковими є й нетрансмісивні хвороби, у тому числі гельмінтози (опісторхоз, парагонімоз, дифілоботріоз, трихінельоз, альвеококоз). Крім природних осередків, існують синантропні (сільські, селищні, міські) і природно-синантропні осередки інвазійних та інфекційних хвороб. Учення про природну осередковість включене до програми заходів ВООЗ щодо боротьби з паразитарними захворюваннями. При розробці таких заходів враховуються біологічні особливості збудника, переносника і тварин, які є резервуарами збудника.

Паразитарні хвороби (паразитози) є одними з найбільш масових захворювань. За даними ВООЗ, число хворих на аскаридоз у світі досягає 1000 млн чоловік. Друге місце займають анкілостомідози - 900 млн, а в окремих осередках уражено 90 % населення. Практично повсюдно поширені трихоцефальоз (500 млн хворих), амебіаз (400 млн), лямбліоз (370 млн), ентеробіоз (350 млн).

Профілактика паразитарних хвороб. Заходи профілактики визначаються наступними напрямками: 1) пряме або опосередковане знищення паразитів та їх зародків у навколишньому середовищі і в організмі людини; 2) припинення можливості зараження людини тими чи іншими паразитами; 3) підвищення загальної санітарної кільтури.

Профілактичні заходи можуть бути забезпечені точними знаннями: 1) фауни паразитів людини; 2) біології і умов життя (екології) паразитів; 3) впливу паразитів на організм хазяїна і організму хазяїна на паразитів; 4) впливу лікарських засобів на паразитів; 5) шляхів передачі збудників паразитарних захворювань.

Методи профілактики паразитарних захворювань-біологічні, імунологічні, екологічні, суспільні. Біологічні - використання організмів у боротьбі з паразитами, їхніми переносниками. Так, для знищення личинок малярійних комарів застосовують рибок гамбузій. Імунологічні методи профілактики паразитарних захворювань людини розроблені недостатньо. Екологічні - охорона навколишнього середовища від забруднення інвазійними стадіями паразитів (наприклад, від забруднення фекаліями людей, де можуть бути цисти найпростіших, яйця гельмінтів). Суспільні методи профілактики - це лікувальні і санітарно-гігієнічні міроприємства: виявлення і лікування хворих, організація системи санітарного нагляду за джерелами водопостачання, технологією приготування їжі, ветеринарно- санітарна експертиза. Ефективність профілактичних заходів залежить від участі в них населення, додержання правил особистої гігієни.