Анатомія людини Частина 2 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2008

Спеціальна частина
Органи чуття, organa sensuum
Орган дотику

Органом дотику є шкіра, cutis, яка покриває собою всю поверхню тіла людини, а в ділянках природніх отворів переходить у слизову оболонку. Шкіра - це велике рецепторне поле, площа якого становить біля 1,6 м².

В ній зосереджена велика кількість нервових закінчень, завдяки чому вона виконує функцію органу дотику. Але значення шкіри в життєдіяльності організму цим не вичерпується. Шкіра утворює загальний покрив тіла, integumentum commune. Її функція полягає в захисті тіла від ушкоджень, інфекцій, висихання. Через кровоносні капіляри шкіри здійснюється регуляція температури тіла. Це також депо енергетичних запасів і місце протікання процесів обміну речовин, виділення, дихання.

У шкірі розрізняють поверхневий шар - епідерміс, epidermis, представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм, та дерму (власне шкіру), dermis (соrium), утворену щільною волокнистою сполучною тканиною (рис. 233). В дермі знаходяться корені та цибулини волосся, radices et bulbi pili, сальні та потові залози, glandulae sebaceae et sudoriferae, м’язи-випрямлячі волосся, mm. airectorespilomm, пігментні клітини (рис. 233). Там же розміщені кровоносні та лімфоносні судини.

У дермі розрізняють два шари: поверхневий сосочковий, stratum papillare, та глибокий сітчастий, stratum reticulare. Сосочковий шар утворює обернені до епідермісу численні виступи - сосочки, papillae, які складаються в гребінці шкіри, cristae cutis Найяскравіше гребінці виражені в шкірі долонь підошов та кінчиках пальців, де їх рисунок характеризується індивідуальністю та постійністю. На кінчиках пальців розрізняють чотири основні типи складок: у вигляді склепіння (І), петлі (II), завитки (III) та подвійної петлі (IV) (рис. 234 А, Б). Це анатомічна особливість використовується в криміналістичних дослідженнях як засіб ідентифікації особи (дактілоскопія).

Рис. 233. Будова шкіри (за Кишш-Сентаготаі)

В деяких ділянках шкіри утворюються борозенки шкіри, sulsi cutis, сформовані всіма її шарами. Напрям борозенок визначається напрямом еластичних волокон дерми. При хірургічних операціях краї розрізів, проведених уздовж еластичних волокон, легко адаптуються, на їх місці утворюються ніжні рубці. Краї розрізів, проведених упоперек еластичних волокон, важко адаптуються, на їх місці розвиваються грубі (нерідко келоїдні) рубці. Тому з косметичної точки зору сприятливішими є розрізи, проведені по борозенках шкіри або по, так званих, лініях шкіри (лінії Лангера) (рис. 135).

Шкіра з’єднується з розміщеними глибше фасціями, окістям за допомогою пухкої сполучної тканини - підшкірного шару (клітковини), tela subcutanea. Кількість ліпоцитів у ній неоднакова та змінюється залежно від статі, віку, конституції, живлення людини. В ділянці лоба, носа підшкірна основа відносно тонка - 1-2 мм. Особливо развинутий цей шар на животі, сідницях, підошвах. При патологічних процесах у підшкірній основі можуть розвиватися набряки.

Рис. 234 А. Шкірні гребінці, cristae cutis в шкірні борозни, sulci cutis (відбиток шкірі долонної поверхні правої руки)

Рис. 234 Б. Основні типи складок на кінчиках пальців: 1-у вигляді склепіння: II - петлі; III - завитки; IV - подвійної петлі

Рис. 235. Спрямованість ліній шкіри на тілі людини

Серед рогових придатків шкіри розрізняють волосся, pili, та нігті, ungues. Корінь волосся, radix pili, разом із цибулиною, як уже вказувалося, розміщений у дермі, а стрижень, scapus, вільно видається над поверхнею шкіри.

Ніготь становить рогову пластинку, яка вкриває тильну поверхню кінцевої фаланги. Розрізняють вільний край, margo liber, латеральні краї, margo lateralis, корінь нігтя, radix unguis.

Ділянка шкіри, на якій лежить тіло нігтя, corpus unguis, називається ложем, lectulus, а ділянка, на якій лежить корінь нігтя - матриксом, matrix. Складки шкіри, які охоплюють ніготь з боків та біля його кореня, називаються латеральними валиками, vallum laterale, та заднім валиком, vallum posterius.

Як уже відзначалося, шкіра виконує функцію органа дотику завдяки численним нервам та нервовим закінченням. Їх особливо багато на долоні та пальцях, обличчі, зовнішніх статевих органах. У шкірі розміщені нервові закінчення, що забезпечують її дотикову (відчуття дотику та тиску), больову й температурну чутливість. Цими рецепторами починаються провідні шляхи екстероцептивного аналізатора. Детальна будова нервових закінчень шкіри описана в підручниках із гістології.

Знання особливостей іннервації шкіри має важливе клінічне значення: для топічної діагностики ряду захворювань (радикуліти, оперізуючий лишай, травми нервів), при виборі метода фізіотерапевтичного лікування, для правильного виконання місцевої анестезії. На рис 236 А, Б представлені чутливі зони сегментарної (або корінцевої) іннервації шкіри Вони являють собою смуги. Причому на тулубі ці зони розташовані приблизно горизонтально, а на кінцівках набувають косо-вертикальної орієнтації. Це зумовлено тим, що в філогенезі зони сегментарної іннервації сформувалися задовго до того, як людина набула прямо-ходіння. У людини, з опущеними донизу руками, всі корінцеві зони розташовані паралельно. Така картина відображає відповідність між невротомами (з яких утворилися сегменти спинного мозку) та дерматомами. Слід також враховувати, що корінцеві зони перекривають по сусідству одна одну таким чином, що кожна смуга шкіри забезпечується чутливістю не тільки свого сегмента, але й вище та нижче розташованого. Отже вибіркове враження одного корінця не дає чіткого випадіння чутливості.

Зони іннервації грудних сегментів відповідають зонам іннервації міжребрових нервів, тому що останні розташовані сегментарно. Що ж стосується інших ділянок тіла, то такої відповідності немає. Це зумовлено тим, що через утворення сплетень (шийного, плечового, попереково-крижового, куприкового) нервові волокна одного корінця потрапляють до складу декількох нервів, а кожний нерв, як правило, утворюється волокнами декількох корінців. Тому ділянка випадіння чутливості, при враженні периферійного нерва, буде відрізнятися від такої при враженні відповідних задніх корінців спинного мозку.

У підсумковий таблиці наведено ділянки шкіри, які іннервуються відповідними нервами.

Рис. 236 А. Схема зон сегментарної (корінцевої) іннервації шкіри (вигляд спереді)

Рис. 236 Б. Схема зон сегментарної (корінцевої) іннервації шкіри (вигляд ззаду)

Шкіра голови та шиї

Підсумкова таблиця

Шкіра тулуба

Шкіра верхньої кінцівки

Шкіра нижньої кінцівки

Важливе клінічне значення має також знання так званих зон Захар’їна-Геда* (рис. 237). Це певні ділянки шкіри, в яких при захворюваннях внутрішніх органів часто виникають больові відчуття, а також больова та температурна гіперестезія. Кожний внутрішній орган має свою проекційну зону на шкірі. Розміри проекційної зони залежать від стану симпатичної та парасимпатичної іннервації органу. Зони Захар’їна-Геда мають велике діагностичне значення, оскільки виникнення больових відчуттів, гіперестезії, а також зміни рівня електричного потенціалу спостерігаються не тільки в гострий період захворювання органу, але і в період ремісії. Крім того, зміни електропотенціалу в проекційних зонах фіксуються ще до появи перших ознак захворювання внутрішнього органу. Утворення таких зон зумовлено розповсюдженням подразнень, що ідуть від ураженого внутрішнього органа, на спинномозкові центри. Звідси збудження проектується як больове відчуття (або гіперестезія) на ті шкірні ділянки, які іннервуються відповiдними даним центрам корінцями. Так, при захворюваннях легень проекція болей відбувається в ділянку, що іннервується III- IV шийними та II-V грудними корінцями; серця - III-V шийними та I-VIII грудними (переважно зліва); стравоходу - V, а інколи і VI-VIII грудними; шлунку, підшлункової залози - VII-IX грудними, печінки - III-IV шийними та VIII-X грудними (справа): жовчного міхура - VIII-IX грудними; нирки - X, а інколи і IX-XII грудними та І поперековими; сечовода - ХІ-ХІ І грудними та І поперековими; яєчок - XI- XII грудними; сечового міхура - XI-XII грудними, І поперековими та III-IV крижовими, передміхурової залози - Х-ХІ грудними та I-III крижовими: яєчника - X грудними; маткових труб - ХІ-ХІІ грудними; матки - Х-ХІІ грудними, І поперековими та I-IV крижовими

* Російській терапевт Г. А. Захар’їн (1883) і англійський невролог Н. Head (1898) незалежно один від одного вперше описали ці дерматомні ділянки при захворюваннях внутрішніх органів.

Рис. 237. Схема ділянок больових відчуттів (зони Захар’їна-Геда) при захворюваннях внутрішніх органів