Конспект лекцій з дисципліни «Анатомія людини» - Григорєва О.А., Світлицький А.О. 2020

Вчення про нутрощі (splanchnologia)
Анатомія внутрішніх органів
Серозні оболонки та їх похідні

План лекції:

1. Серозна оболонка

2. Очеревина (peritoneum).

3. Осердя (pericardium)

4. Плевра

5. Tunica vaginalis testis

Серозна оболонка (tunica serosa) побудована із сполучної тканини та одного шару особливих клітин - мезотелію. До серозних оболонок відносяться: очеревина (peritoneum), плевра (pleura), осердя (pericardium) та у чоловіків піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis).

Листки серозних оболонок (пристінковий та нутрощевий) обмежовують серозні порожнини, заповнені невеликою кількістю серозної ріднини.

Остання зменшує тертя органів при їх переміщенні.

Очеревина (peritoneum). Це серозна оболонка (tunica serosa), яка вкриває стінки черевної порожнини (parietes cavitatis abdomonis) та органи, що розміщені в ній, тому вона поділяється, відповідно, на:

- пристінкову очеревину (peritoneum parietale);

- нутрощеву очеревину (peritoneum vіscerale).

Перехід пристінкової очеревини (peritoneum parietale) у нутрощеву очеревину (peritoneum vascerale) здійснюється за допомогою похідних очеревини:

- зв’язок (ligamenta);

- бриж (mesenterium et mesocolon);

- чепців (omentum majus et omentum minus) - сальників.

Функції.

✵ бар'єрна (опір обмеженою інфекції і т.д.);

✵ секреторна (вироблення рідини і т.д.);

✵ резорбціонна (всмоктування рідини і т.д.);

✵ захисна (усунення тертя між органами, накопичення / акумулювання / жирів і т.д.).

Перш за все ковзна зволожена поверхня очеревини забезпечує постійне фізіологічне переміщення рухомих органів черевної порожнини (петель тонкої кишки, поперечної та сигмоподібної кишки, частково шлунка). Поряд з цим очеревина має значну бактерицидну властивість і здатність через утворення спайок локалізувати вогнище запалення. Особливо активна в цьому відношенні вільна частина великого чепця.

Через дуплікатури очеревини (брижі, деякі зв'язки, складки) до органів черевної порожнини підходять судини і нерви. Нарешті, очеревина разом з міжочеревинною (жирова тканина чепця та бриж), підочеревинною й заочеревинною жировою тканиною має велике значення для фіксації органів черевної порожнини в певному положенні. Ця функція набуває особливого значення при вертикальному положенні тіла (у людини, на відміну від чотириногих тварин, внутрішні органи менше підтримуються передньою стінкою живота).

По відношенню до очеревини органи черевної порожнини поділяють на екстраперитонеальні, мезоперитонеальні і інтраперитонеальні.

Екстраперитонеальні органи покриті вісцеральною очеревиною з одного боку, тобто лежать в заочеревинному просторі: дванадцятипала кишка, підшлункова залоза, нижня частина прямої кишки, нирки, сечоводи, сечовий міхур (порожній), надниркові залози.

Мезоперитонеальні органи покриті вісцеральною очеревиною з трьох боків: висхідна ободова кишка, низхідна ободова кишка, середня частина прямої кишки, матка, сечовий міхур (наповнений), жовчний міхур.

Інтраперитонеальні органи покриті вісцеральною очеревиною з усіх боків: сліпа кишка, сигмоподібна ободова кишка, верхня частина прямоїкишки, шлунок, порожня і клубова кишки, маткові труби, селезінка, печінка, червоподібний відросток.

По відношенню до очеревини органи черевної порожнини поділяють на екстраперитонеальні, мезоперитонеальні і інтраперитонеальні.

Інтраперітонеально:

- шлунок;

- тонка кишка;

- поперечно-ободова кишка;

- сліпа кишка;

- сигмоподібна кишка;

- пряма кишка (верхній відділ);

- селезінка;

- маткова труба.

Мезоперітонеально:

- печінка;

- висхідна і низхідна ободовакишки;

- пряма кишка (середній відділ);

- матка.

Ретроперитонеально:

- 12-пала кишка;

- підшлункова залоза;

- нирки з наднирковими;

- пряма кишка (нижній відділ);

- сечоводи;

- сечовий міхур.

Очеревина з нижньої поверхні діафрагми переходить на верхню поверхню печінки у вигляді двох зв'язок: серпоподібної (lig. falcifortne) і вінцевої. Вкривши верхню поверхню печінки в ділянці воріт, обидва листки очеревини сходяться і спускаються донизу у вигляді печінково-дванадцятипалої (lig. hepatoduodenale) та печінково-шлункової зв'язок (lіg. hepatogastricum).

Ці зв'язки разом з невеликою шлунково-діафрагмальною зв'язкою утворюють малий чепець (omentum minus), листки якого фіксуються до малої кривини шлунка і до верхнього краю верхньої частини дванадцятипалої кишки. На малій кривині шлунка очеревинні листки малого чепця розходяться і вкривають передню та задню стінки шлунка.

На великій кривині шлунка листки очеревини зближаються і спускаються донизу у вигляді широкого «фартуха», що становить передню дуплікатуру великого чепця (omentum та jus). Внизу передня дуплікатура повертається й прямує догори (висхідна дуплікатура великого чепця), зростається з поперечною ободовою кишкою і її брижею. Біля задньої стінки черевної порожнини листки висхідної дуплікатури знову розходяться: один листок по стінці піднімається догори й зливається із заднім листком вінцевої зв'язки печінки, а другий спускається по стінці донизу й переходить у задню пристінкову очеревину.

Між листками очеревини великого чепця міститься жирова тканина. Верхній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розташований між діафрагмою (diaphragma) і поперечною ободовою кишкою (colon transversum) та її брижею (mesocolon transversum).

У ньому розміщені:

- печінка (hepar);

- селезінка (splen);

- шлунок (gaster).

Дванадцятипала кишка (duodenum) розташована позаду очеревини, тобото лежить екстраперитонеально.

У верхньому поверсі очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розташовані такі утвори:

- печінкова сумка (bursa hepatica), яка охоплює праву частку печінки (lobus hepatis dexter) і жовчний міхур (vesica biliaris);

- передшлункова сумка (bursa pregastrica), що відокремлюється від печінкової сумки (bursa hepatica) серпоподібною зв’язкою печінки (lig. falciforme hepatis) і охоплює передню стінку шлунка (paries anterior gastris), ліву частку печінки (lobus hepatis sinister) та селезінку (splen);

Осердя (pericardium), або навколосерцева сумка (мал. 188), — це двостінний замкнутий мішок, який оточує серце з усіх боків, за винятком невеликої ділянки його основи, де входять у серце й виходять з нього великі кровоносні судини. В осерді розрізняють дві зрощені між собою сумки: зовнішню — волокнисте осердя (pericardium fibrosum) і внутрішню — серозне осердя (pericardium serosum). Останнє складається з пристінкової і вісцеральної (епікард) пластинок. У щілинній осердній порожнині (cavitas pericardiaca) між ними міститься близько 15 — 20 мл серозної рідини.

✵ Осердя межує з боків і частково спереду із середостінною плеврою (тут між волокнистим осердям і плеврою проходять діафрагмальні нерви), ззаду — із стравоходом, грудною частиною аорти, знизу щільно зростається з діафрагмою і спереду за допомогою груднинно-осердних зв'язок фіксується до груднини.

Плевра (від грец. - ребро, бік) - вкрита одношаровим плоским епітелієм сполучнотканинна оболонка, що в людини і ссавців укриває легені та внутрішню поверхню грудної клітки. Подібно до очеревини, плевра (pleura) утворює два листки: вісцеральний і паріетальний. Вісцеральний тісно зростається з легеневою тканиною з усіх боків,заходить у щілини між їхніми частками. Паріетальний (пристінний) листок зростається з грудною порожниною і органами середостіння. Обидва листки зрощені і утворюють суцільний подвійний мішок навколо легень. Плевра - вкрита мезотелієм сполучнотканинна пластинка. У паріетального листка виділяють реберну, медіастинальну і діафрагмальну поверхні. Медіастинальна зростається з перикардом. В ділянці воріт легень цей листок переходить у вісцеральний. Діафрагма покривається плеврою не вся - частина її зайнята перикардом.

Порожнина плеври - вузька замкнена щілина, у якій є невелика кількість серозної рідини, що зволожує листки плеври.

Порожнина плеври - вузька замкнена щілина, у якій є невелика кількість серозної рідини, що зволожує листки плеври. У місцях переходу реберної плеври у діафрагмальну і медіастинальну, утворюються синуси (тут легень немає): реберно-діафрагмальний,діафрагмо-медіастинальний і реберно-медіастинальний.

Tunica vaginalis testis, піхвова оболонка яєчка, відбувається за рахунок processus vaginalis очеревини і утворює замкнутий серозний мішок, який складається з двох пластинок: lamina parietalis - Пристінкова платівка і lamina visceralis - Вісцеральна пластинка.

Вісцеральна пластинка тісно зростається з білковою оболонкою яєчка і переходить також на придаток. Між латеральної поверхнею яєчка і середньою частиною придатка (тілом) вісцеральна пластинка заходить в щеле-видне простір між ними, утворюючи sinus epididymidis. Уздовж заднього краю яєчка за місцем виходу судин вісцеральна пластинка переходить в парієтальних.

Між зверненими один до одного поверхнями парієтальної і вісцеральної платівок є щелевидний простір - cavum vaginale, В якому в патологічних випадках може зібратися велика кількість серозної рідини і обумовити водянку яєчка.