Анатомія людини - курс лекцій - Костиленко Ю.П. 2015

Загальна анатомі серцево-судинної системи

План лекції:

6.1. Значення кровоносної системи для людини.

6.2. Загальна анатомія артеріальних судин.

6.3. Будова кровоносного мікроциркуляторного русла.

6.4. Загальна анатомія венозних судин.

6.5. Характеристика кіл кровообігу людини.

6.6. Деякі особливості судинної системи голови.

6.7. Загальна анатомія серця.

6.8. Особливості кровообігу плоду.

6.1 Значення кровоносної системи для людини

Основу життя, як відомо, складає обмін речовин. Постійна доставка до живих тканин необхідних для життєдіяльності поживних речовин і кисню та настільки ж безперервне видалення продуктів обміну і вуглекислоти здійснюються в організмі за допомогою рухомого рідкого середовища.

У організмі людини, так само як і у всіх хребетних, є дві відносно замкнуті судинні системи, по яких циркулює рідина: кровоносна, добре розвинена, і лімфатична, виражена слабше та представлена не у всіх органах і тканинах.

Кровоносна система у людини здійснює постійний, ритмічний рух рідкого середовища - крові - по всьому організму та може бути умовно розділена на дві частини: центральну - серце і периферичну - судини.

Серед судин розрізняють артерії, по яких кров рухається від серця до органів і тканин, вени, по яких кров тече від органів і тканин до серця, і проміжна ланка між артеріями та венами - кровоносне мікросудинне русло.

6.2 Загальна анатомія артеріальних судин

Найкрупніша артеріальна судина, куди кров надходить безпосередньо з серця під значним тиском - аорта. Від аорти до органів і тканин відходить велика кількість артерій, які послідовно розділяються на дрібніші судинні стовбури. Існує три основні типи ділення артерій: дихотомічний, коли судинний стовбур ділиться на два подальших; магістральний, коли від основної судини зазвичай під гострим кутом, відкритим до периферії, відходять бічні гілки, і розсипний, при якому одна судина розпадається на декілька або безліч дрібних артерій.

Артерії у живої людини мають вид стовбурів правильної циліндричної форми. На трупі форма їх дещо змінюється: циліндр як би здавлюється з боків. Це пов'язано з тим, що артеріальні судини після клінічної смерті деякий час продовжують скорочуватися і проштовхувати кров у капіляри, внаслідок чого виявляються порожніми. Порожнини артерій частково заповнюються газами трупного розкладання. У зв'язку з цим укорінилася невірна назва артерій (аер - повітря, терео - зберігаю), оскільки в давнину анатоми вважали, що по артеріях рухається повітря.

Калібр артерій у міру їх розгалуження в напрямі до периферії стає все менше і менше. У зв'язку з цим артеріальні судини прийнято ділити на великі (діаметром 8 мм і більше), середні (2-8 мм) і дрібні (2 мм і менше). Кожна артеріальна судина до відходження бічних гілок зберігає зазвичай однаковий калібр, прямолінійний напрям.

Стінка артерій, як і у порожнистих внутрішніх органах, складається з трьох оболонок: внутрішньої (tunica intima), середньої (tunica media) і зовнішньої (tunica adventicia). Внутрішня оболонка покрита зсередини одношаровим плоским епітелієм - ендотелієм, під яким в сполучнотканинній основі розташована відносно слабо виражена внутрішня еластична мембрана.

Середня оболонка - найпотужніша і складається переважно з циркулярних і поздовжніх м'язових волокон, між якими залягають еластичні волокна.

Третя, зовнішня оболонка представлена сполучною тканиною, з невеликою кількістю м'язових і еластичних волокон. Окрім вищезгаданих структур у стінках артерій проходять численні кровоносні судини, що живлять стінку артерії і нерви.

В залежності від вмісту в стінці судини еластичних і м'язових волокон розрізняють артерії еластичного, м'язового і змішаного типу. Перші приймають викинуту при серцевій систолі кров, розширюються та знову скорочуються без значної участі м'язових елементів. Навпаки, в артеріях м'язового типу (переважно дрібного і середнього калібру) скорочення гладких міоцитів м'язової оболонки створює нову пульсову хвилю крові, здатну проштовхнути кров через обширне капілярне русло. Ці артерії інколи називають «периферичним серцем».

Всі артерії за допомогою своїх гілок більш-менш обширно з'єднуються між собою. Такі сполучення між сусідніми судинними стовбурами називають анастомотичними судинами (анастомозами).

Кровоносні судини, що з'єднують два або декілька віддалених один від одного судинних стовбурів, називаються обхідними або колатеральними. І той і інший вид судинного зв'язку має важливе значення у випадках, коли утруднення кровотоку по одному стовбуру або повністю, або частково компенсується надходженням крові з інших судин. Разом з цим в організмі зустрічаються артерії, які не мають вказаних зв'язків.

В організмі людини розподіл артерій має певні закономірності:

1) Артерії розташовуються за ходом нервової трубки та нервів. Так, паралельно спинному мозку йде головний артеріальний стовбур - аорта, на кінцівках артерії проходять поблизу великих нервів, утворюючи судинно- нервові пучки.

2) Артерії розподіляються на парієтальні та вісцеральні (до стінок тулуба і органів відповідно), приклад - парієтальні та вісцеральні гілки низхідної аорти.

3) Кожна кінцівка отримує один головний стовбур: для верхньої кінцівки - підключична артерія, для нижньої - зовнішня клубова артерія.

4) Артерії тулуба зберігають сегментарну будову: міжреберні, поперекові артерії.

5) Велика частина артерій розташовується за принципом двосторонньої симетрії.

6) Артерії йдуть поблизу з венами та лімфатичними судинами, утворюючи загальний судинний комплекс.

7) Артерії йдуть відповідно скелету. Так, уздовж хребетного стовпа йде аорта, уздовж ребер міжреберні артерії. У проксимальних відділах кінцівок, що мають одну кістку (плечова, стегнова) є по одній головній судині, в середніх відділах, що мають дві кістки - йдуть по дві головні артерії.

8) Артерії йдуть по найкоротшій відстані від материнського стовбура до органу, приблизно по прямій лінії.

9) Артерії розташовуються на згинальних поверхнях тіла, оскільки при розгинанні судинна трубка розтягується й спадається.

10) Навколо суглобів кінцівок артерії утворюють судинні сітки.

Пройшовши по розгалуженнях артеріальної системи, кров досягає мікроциркуляторного кровоносного русла. Мікроциркуляцією називається процес направленого руху рідин в тканинах, що оточують кровоносні і лімфатичні мікросудини.

6.3 Будова кровоносного мікроциркуляторного русла

Кровоносні мікросудини представляють першу частину системи мікроциркуляції. Другою її складовою частиною є шляхи транспорту речовин в тканинах. Третю складову частину утворюють лімфатичні мікросудини. Всі три складові частини системи мікроциркуляції функціонально взаємозв'язані та взаємодіють між собою. Саме мікроциркуляція забезпечує обмін речовин у тканинах, підтримує необхідну для організму сталість внутрішнього середовища. Порушення мікроциркуляції лежить в основі багатьох патологічних процесів, у першу чергу судинних захворювань.

Мікроциркуляторне кровоносне русло складається з декількох ланок, що мають притаманні їм анатомічні і функціональні особливості.

Артеріоли є початковою ланкою мікроциркуляторного русла. Діаметр артеріол складає 15-30 мкм. Стінка артеріол, як і артерій, складається з 3 оболонок - внутрішньої, середньої і зовнішньої, проте, м'язові клітини середньої оболонки даних мікросудин розташовані в один шар. Завдяки наявності гладких міоцитів стінка артеріол може скорочуватися й просвіт їх звужується.

Прекапіляри, або прекапілярні артеріоли, мають діаметр 8-20 мкм і зазвичай відгалужуються від артеріол під прямим кутом. У місцях відходження прекапілярів і на їх протязі м'язові клітини утворюють прекапілярні сфінктери, які регулюють надходження крові в капіляри. Артеріоли і прекапіляри завдяки своїй скоротливій активності забезпечують розподіл крові між окремими ділянками капілярного русла.

Кровоносні капіляри є основною структурною ланкою мікроциркуляторної системи. Вони відіграють провідну роль в обміні речовин між кров'ю і тканинами. Швидкість кровотоку в капілярах - 0,8 мм/с. Капіляри поширені майже повсюдно. Вони відсутні тільки в епітелії шкіри та слизових оболонок, дентині та емалі зубів, ендокарді клапанів серця, рогівці і внутрішніх прозорих середовищах очного яблука.

Капіляри - це тонкостінні ендотеліальні трубки, позбавлені скоротливих елементів. Вони можуть бути прямими, штопоро- та гвинтоподібними, зігнутими у вигляді шпильок або закрученими в клубки. Середня довжина капілярів - близько 750 мкм. Капіляри не мають бічних гілок, тому вони не розгалужуються, а розділяються на нові капіляри та з'єднуються між собою, утворюючи капілярні сітки. Форма, просторова орієнтація та густина капілярних сіток органоспецифічні і пов'язані з конструкцією й функціональними особливостями органів. Діаметр капілярів варіює від 2-4 до 30-40 мкм.

Капіляри з вузьким просвітом й товстою стінкою є в легенях, головному мозку, гладких м'язах нутрощів. Більший діаметр просвіту у капілярів в залозах. Найбільшу ширину просвіту мають капіляри печінки, селезінки, кісткового мозку, деяких ендокринних залоз. У капілярів є артеріальні і венозні частини, проте морфологічні відмінності між ними виявляються тільки на електронно- мікроскопічному рівні.

Залежно від функціонального стану виділяють наступні види капілярів:

8. Функціонуючі, відкриті капіляри, по ним відбувається рух формених елементів крові.

9. Плазматичні, напіввідкриті капіляри, що містять тільки плазму крові.

10. Закриті, резервні капіляри.

Співвідношення між числом відкритих і закритих капілярів визначається функціональним станом органу. Якщо рівень обмінних процесів тривалий час знижений, то кількість закритих капілярів збільшується, і частина їх піддається редукції. Це відбувається, наприклад, у м'язах при значному зниженні рухової активності у хворих, що тривалий час знаходилися в ліжку, при іммобілізації кінцівок з переломами й т. і. З іншого боку, при підвищеному навантаженні на той чи інший орган, в ньому може відбуватися новоутворення капілярів.

Посткапіляри, або посткапілярні венули, утворюються в результаті з'єднання декількох капілярів. Вони мають тонкі, розтяжні стінки, позбавлені м'язових клітин. Діаметр посткапілярів складає 8-30 мкм. Посткапіляри впадають у венули, разом з якими вони складають перші компоненти венозної системи.

Венули мають діаметр 30-100 мкм, їх стінка товща, ніж у посткапілярів, в ній з'являються м'язові клітини. Венули з'єднуються анастомозами між собою, утворюючи складно влаштовані сітки.

Важливу роль у регуляції кровотоку в мікроциркуляторному руслі відіграють артеріоло-венулярні анастомози. Вони є прямими з'єднаннями між артеріолами та венулами.

Якщо прийняти, що діаметр анастомозу в 10 разів більший, ніж діаметр кровоносного капіляра, то відповідно до закону Пуазейля, кровоток через анастомоз за одиницю часу перевищує такий в капілярі в 10⁴, тобто в 10 000 разів. Таким чином, у сенсі просування крові один артеріоло-венулярний анастомоз еквівалентний 10 тисячам капілярів (мал. 6.1).

Мал. 6.1 Схема будови мікроциркуляторного русла:

1 — артеріола;

2 — венула;

3 — капіляри;

4 — артеріоло-венулярні анастомози.

Будова мікросудинних комплексів пов'язана з конструкцією органів. Остання визначає просторову організацію всього мікроциркуляторного русла. У пластинчастих утвореннях, оболонках, судинні мережі мають двовимірне розташування, в порожнистих органах вони розташовуються пошарово, утворюючи багатоярусні конструкції, в паренхіматозних органах мають тривимірну організацію.

6.4 Загальна анатомія венозних судин

Венозне русло за об'ємом переважає артеріальне. Це пояснюється тим, що швидкість руху артеріальної крові значно більша за венозну.

Стінка вен, як і стінка артерій, складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Проте стінка вен тонша, м'язові і еластичні елементи в ній виражені слабо. Зовні вена має вигляд тонкостінної в'ялої судини, яка на відміну від артерій, не завжди має форму циліндра й легко здавлюється.

У зв'язку з повільним венозним кровотоком за деяких умов (тривале стояння на ногах), можуть створитися передумови для венозного застою, внаслідок чого може розвинутися варикозне розширення вен нижніх кінцівок.

Пристосувальними утвореннями, що перешкоджають венозному застою, значною мірою є венозні клапани, наявні в просвіті багатьох вен, особливо у венах нижніх кінцівок. Клапани утворені дуплікатурою (подвоєнням) внутрішньої оболонки вен у вигляді кишень таким чином, що не заважаючи доцентровому руху венозної крові, перешкоджають її зворотній течії.

Вени кінцівок діляться на поверхневі (підшкірні) і глибокі, які між собою широко зв'язані анастомозами. Глибокі вени, як правило, супроводжують попарно кожну однойменну артерію з розгалуженнями, носять назву вени-супутниці.

Вени тіла людини можна розподілити на чотири системи: 1) система вен серцевої стінки, 2) система верхньої порожнистої вени, 3) система нижньої порожнистої вени, 4) система ворітної вени печінки.

Системи верхньої і нижньої порожнистих вен повністю не ізольовані одна від одної, а з'єднуються анастомозами, які отримали назву - кава-кавальні анастомози.

До найбільш важливих кава-кавальних анастомозів відносяться:

1) анастомози між поверхневими венами передньої і бічних стінок грудей та живота;

2) анастомози між поперековими, непарною і напівнепарною венами;

3) хребтові венозні сплетення (найбільш значний кава-кавальный анастомоз).

Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини, за винятком печінки. Необхідність наявності системи ворітної вени полягає в тому, що венозна кров, яка відтікає від шлунку, тонкої і товстої кишки, разом з поживними речовинами містить розчинені токсичні сполуки, знешкодження яких відбувається в печінці (зірчастими макрофагами), тільки після чого очищена кров потрапляє в загальний кровотік.

Ворітна вена утворює з системами обох порожнистих вен порто-кавальні анастомози. Найбільш значними порто-кавальними анастомозами є:

1) Порто-кавальний анастомоз у зоні з'єднання вен черевної частини стравоходу з венами кардіальної частини шлунку. Вени стравоходу є притоками непарної і напівнепарної вен, які несуть кров у верхню порожнисту вену; тоді як вени шлунку несуть кров у корені ворітної вени.

2) Порто-кавальний анастомоз у стінках прямої кишки. Прямокишкове венозне сплетення, що залягає тут, має два шляхи відтоку: верхні ректальні вени несуть кров у нижню брижову вену, яка впадає в ворітну вену, а середні і нижні ректальні вени є притоками внутрішньої клубової вени, що відноситься до системи нижньої порожнистої вени.

3) Порто-кавальні анастомози на передній черевній стінці в ділянці пупка утворюються за допомогою сполучення притоків верхньої і нижньої надчеревних вен з припупковими венами, які йдуть від пупкового кільця в круглій зв'язці печінки поряд із зарослою пупковою веною та впадають в ліву гілку ворітної вени.

4) Порто-кавальні анастомози заочеревинного простору. Дана група анастомозів утворюється при з'єднанні між притоками селезінкової і брижових вен (вени ободової кишки), з одного боку, і парними притоками нижньої порожнистої вени (ниркові, яєчкові, поперекові вени), корінням непарної та напівнепарної вен, з іншого боку.

Порто-кавальні анастомози в нормі не функціонують, вони відкриваються при утрудненні кровотоку в системі ворітної вени (синдромі портальної гіпертензії). Причиною даної патології може бути цироз печінки, коли внутрішньопечінкові гілки ворітної вени звужуються в результаті розростання сполучної тканини, здавлення їх пухлинами, вродженого звуження печінкових вен (синдром Бадда-Кіарі) і тому подібне.

При функціонуванні порто-кавальних анастомозів венозна кров, від шлунку, кишечника що містить токсичні речовини, минувши печінку, потрапляє в систему верхньої або нижньої порожнистих вен, внаслідок чого спостерігається отруєння організму - інтоксикація. Одночасно відбувається розширення вен стравоходу, прямої кишки, утворюється клубок розширених звитих вен під шкірою живота, так звана «голова Медузи». Розширені стравохідні вени при їх розриві можуть давати сильну кровотечу, що часто є причиною смерті у хворих цирозом печінки.

6.5 Характеристика кіл кровообігу людини

Шлях кровообігу в організмі всіх ссавців (включаючи людину) поділяється на два основні кола: великий, який доставляє поживні речовини та кисень всім органам і тканинам тіла та малий, що слугує для збагачення крові киснем в легенях.

Деякі автори виділяють також окремо серцеве коло, яке забезпечує живлення серця, плацентарне коло (функціонуюче в ембріогенезі).

Велике коло кровообігу бере початок з лівого шлуночка серця. Через аорту й численні її гілки кров поступає в капілярне русло, де через тонку стінку капілярів відбувається віддача тканинам поживних речовин і кисню. З капілярних судин кров збирається по венах у верхню і нижню порожнисті вени, які впадають у праве передсердя.

Мале коло кровообігу починається з правого шлуночка. Через легеневий стовбур та його розгалуження кров вливається в капілярне русло легенів. Через стінки легеневих капілярних судин та альвеол відбувається видалення вуглекислоти із крові й насичення її киснем. З русла легеневих капілярних судин кров збирається в дві праві і дві ліві легеневі вени, що впадають у ліве передсердя (мал. 6.2).

6.6 Деякі особливості судинної системи голови

Топографія і будова кровоносних судин голови має деякі особливості, в першу чергу це стосується венозного русла. Характерним для вен голови є те, що більшість з них йдуть незалежно від артерій. У мозковому відділі голови розрізняють внутрішньочерепні та позачерепні вени.

До перших відносяться мозкові, менінгеальні вени і синуси твердої мозкової оболонки. Синуси - це венозні канали, що вислані ендотелієм, які залягають у товщі твердої мозкової оболонки, головним чином у місцях прикріплення її відростків до кісток черепа. У поперечному перерізі просвіт синусів має трикутний контур. Стінки їх, утворені туго натягнутими пластинками твердої оболонки головного мозку, не спадаються при розрізі, і при пораненні зіяють. Неподатливість стінок венозних синусів забезпечує вільний відтік крові при різних змінах внутрішньочерепного тиску, що важливо для безперебійної діяльності головного мозку, чим і пояснюється наявність подібних утворень тільки в черепі.

Мал. 6.2 Схема кровообігу:

1 — мале (легеневе) коло;

2 — велике коло.

Розрізняють наступні синуси: 1) верхній сагітальний; 2) нижній сагітальний; 3) прямий синус; 4) поперечний синус; 5) сигмоподібний синус; 6) печеристий синус; 7) міжпечеристий синус; 8) верхній кам'янистий синус; 9) нижній кам'янистий синус. Кров зі всіх венозних синусів збирається в сигмоподібний синус, потім відтікає у внутрішню яремну вену.

Мозкові вени поділяються на поверхневі й глибокі. Поверхневі вени проходять у м'якій оболонці головного мозку і відкриваються в синуси твердої оболонки. Глибокі вени несуть кров у внутрішні мозкові вени, які залягають в судинній основі III шлуночка; права і ліва внутрішні вени з'єднуються, утворюючи велику мозкову вену, що вливається в початок прямого синуса.

Окрім мозкових вен в синуси впадають лабіринтові вени і верхня очна вена. Менінгеальні вени збирають кров з твердої оболонки, вони виходять з порожнини черепа і впадають частково в позащелепну, частково у внутрішню яремну вену. Остання є безпосереднім продовженням сигмоподібного синуса та відводить основну масу крові з порожнини черепа.

Внутрішньочерепні вени з'єднуються з позачерепними за допомогою диплоітичних вен та емісарних вен (вен-випускачів). Диплоітичні вени залягають в каналах губчастої речовини покривних кісток черепа, між зовнішньою та внутрішньою пластинками і широко сполучаються з венозними синусами і емісарними венами.

Емісарні вени проходять в отворах кісток черепа й сполучають синуси твердої оболонки і диплоітичні вени з венами м'яких тканин голови та шиї. Кров може переміщуватися по ним в обох напрямах, у зв'язку з чим по даних судинах в порожнину черепа можуть розповсюджуватися інфекційні процеси (мал. 6.3, 6.4).

Тім'яна емісарна вена розташовується в тім'яному отворі, сполучає верхній сагітальний синус з поверхневою скроневою веною. Соскоподібна емісарна вена також проходить через однойменний отвір, сполучає сигмоподібний синус з потиличною веною. Виросткова емісарна вена знаходиться у виростковому каналі, пов'язує сигмоподібний синус із зовнішнім хребетним венозним сплетенням. Потилична емісарна вена проходить через потиличні виступи, сполучає синусний стік з потиличною веною. Крім того, внутрішньочерепні вени з'єднуються з позачерепними венами за допомогою венозних сплетень під'язикового каналу, овального отвору і сонного каналу.

Вени лиця поділяються на поверхневі та глибокі. Із зовнішніх частин лиця кров відводиться головним чином лицевою веною. Початковий відрізок цієї вени, відомий під назвою кутової вени, анастомозує з верхньою очною веною, яка проходить в порожнину черепа і вливається в печеристий синус. Даний анастомоз є одним зі шляхів, по якому інфекційні агенти (наприклад, при фурункулі верхньої губи або зовнішнього носа) можуть потрапити в порожнину черепа, що призводить до небезпечних для життя ускладнень.

Мал. 6.3 Схема венозного синуса твердої оболонки головного мозку:

1 — диплоітична вена; 2 — емісарна вена; 3 — синус; 4 — мозкова вена.

Мал. 6.4 Диплоітичні вени.

Глибокі вени обличчя несуть кров переважно в крилоподібне венозне сплетення, розташоване навколо крилоподібних м'язів. З цього сплетення кров відводиться по короткій верхньощелепній вені в позащелепну вену, яка з'єднується з лицевою веною і впадає у внутрішню яремну вену. Крилоподібне венозне сплетення анастомозує як з внутрішньочерепними венами, через венозне сплетення овального отвору, так і з поверхневими венами лиця.

Глибокі та поверхневі вени зв'язані за допомогою нижньої очної вени, яка біля краю очної ямки анастомозує з притоками лицевої вени; нижня очна вена може впадати у верхньощелепну вену або в крилоподібне сплетення, а в деяких випадках вона проходить у порожнину черепа і вливається в печеристий синус. Найбільш важливою гілкою, що сполучає поверхневі та глибокі вени, є анастомозна вена лиця. Ця судина проходить на рівні альвеолярної дуги нижньої щелепи і пов'язує лицеву вену з крилоподібним венозним сплетенням. Серед анастомозів поверхневих та глибоких вен лиця мають також значення вени слизової оболонки порожнини носа і верхньощелепної пазухи.

6.7 Загальна анатомія серця

У людини серце становить порожнистий чотирикамерний м'язовий орган, функція якого полягає в ритмічному засмоктуванні крові (при розслабленні стінок серцевих камер) та нагнітанні її в кровоносну систему. Серце кожної людини по величині зазвичай відповідає кулаку його та формою нагадує конус. Довга вісь серця проходить від верхівки знизу догори, зліва направо та спереду назад, дорівнює приблизно 12-13 см. Найбільший поперечний розмір серця становить 9-10 см, передньо-задній 6-7 см. Вага чоловічого серця в середньому складає 300 г, а жіночого 220 г (у чоловіків 1/213, у жінок 1/230 маси тіла).

Правий та лівий відділи серця в нормі не сполучаються між собою. Праве передсердя і шлуночок, так само як і ліве передсердя і шлуночок - мають сполучення. На поверхні серця розташовані борозни, які служать зовнішнім орієнтиром для визначення меж між порожнинами серця. Так, вінцева борозна зовні відокремлює передсердя від шлуночків, передня і задня міжшлуночкові борозни розділяють шлуночки між собою.

Як і у кожного порожнистого органу, стінка серця складається з трьох оболонок. Внутрішня оболонка - ендокард, вистилає порожнини серця, представлена сполучною тканиною, покритою ендотелієм. Описаними вище клапанами серця є складки ендокарду. Середня оболонка - міокард, утворений посмугованою м'язовою тканиною. Міокард передсердя і шлуночків розділений сполучнотканинними волокнистими кільцями (деякі автори позначають їх як «скелет серця»), які розміщені навколо передсердно-шлуночкових отворів. У передсерді міокард має два шари, в шлуночках - три.

Зовнішня оболонка серця, носить назву епікард, вісцеральний листок серозного перикарду. Перикард (навколосерцева сумка) - замкнутий мішок, що оточує серце з усіх боків, за винятком невеликої ділянки його основи, де входять в серце та виходять з нього крупні кровоносні судини. У перикарді розрізняють дві зрощені між собою оболонки: зовнішню - фіброзний перикард і внутрішню - серозний перикард.

Останній, як і кожна серозна оболонка складається з парієтального та вісцерального (епікард) листків, між якими знаходиться щілиноподібна порожнина, що містить 15-20 мл серозної рідини.

Провідна система серця. Забезпечення безперебійної ритмічної роботи серця здійснює провідна система серця. Остання є сукупністю особливих кардіоміоцитів (провідні кардіоміоцити, кардіоміоцити атипій, Р-клітини, клітини пейсмекера), що відрізняються від скоротливих кардіоміоцитів за розмірами, формою, ультраструктурною організацією.

У складі провідної системи серця розрізняють синусо-передсердний вузол - скупчення провідних кардіоміоцитів між устям верхньої, нижньої порожнистих вен та правим вушком. У синусо-передсердному вузлі виникає імпульс, який розповсюджується на міокард передсердя і до передсердно-луночкового вузла, який розташований під ендокардом в нижній частині міжпередсердної перегородки. З предсердно-шлуночкового вузла виходить передсердно-шлуночковий пучок (пучок Гіса), який на початку міжшлуночкової перегородки розділяється на праву й ліву ніжки, що розгалужуються в стінках відповідних шлуночків.

У нормі, імпульс спочатку виникає в синусо-передсердному вузлі (синусовий ритм), з частотою 60-70 в хвилину, унаслідок чого синусо-передсердний вузол носить назву - водій ритму першого порядку. У ряді випадків, при порушеннях роботи синусо-передсердного вузла функцію водія ритму може узяти на себе предсердно-шлуночковий вузол (водій ритму другого порядку), при цьому частота імпульсів, а отже і серцевих скорочень, буде близько 50 за хвилину.

Провідна система серця забезпечує найбільш важливу властивість міокарду - автоматизм (можливість автономного ритмічного скорочення денервованого серця). Завдяки даній обставині, останнім часом стали можливі операції пересадки серця.

Іннервація серця. Іннервацію серця здійснює вегетативна (автономна) нервова система. Симпатичні нерви є гілками шийних та грудних серцевих нервів, від шийних і грудних вузлів симпатичного стовбура. Парасимпатичні нерви є гілками шийного та грудного відділів блукаючого нерва.

За рахунок вегетативних нервів забезпечується адаптація роботи серця до виниклих ситуацій. Симпатична система посилює, парасимпатична - пригнічує роботу серця.

Кровопостачання серця. Серце кровопостачають дві вінцеві (коронарні артерії): права та ліва, які беруть початок від висхідного відділу аорти.

Права вінцева артерія, вийшовши з аорти, йде по правій частині вінцевої борозни, спускається по задній міжшлуночковій борозні. Ліва вінцева артерія, вийшовши з аорти, розділяється на дві гілки: передню міжшлуночкову та огинальну гілки. Передня міжшлуночкова гілка спускається по передній міжшлуночковій борозні, де в області верхівки серця утворює анастомоз з правою вінцевою артерією. Огинальна гілка йде по лівій частині вінцевої борозни, де також утворює анастомоз з гілками правої вінцевої артерії.

Таким чином, права і ліва вінцеві артерії серця утворюють між собою два крупні анастомози - в області верхівки серця та у вінцевій борозні. Дана обставина має значення для забезпечення безперебійного кровопостачання серця при його скороченні.

Венозна кров від серця відтікає: 1 - у вени вінцевого синуса серця; 2 - безпосередньо в праве передсердя по передніх венах; 3 - в праве передсердя по найменших венах (судини Тебезія-В’єсена).

Деякі аномалії розвитку серця. Основні аномалії розвитку серця поділяються на декілька груп:

1. Аномалії форми, розміру та структури серця.

2. Аномалії положення серця.

3. Аномалії розвитку перегородок серця.

4. Аномалії вхідних та вихідних отворів і клапанів серця.

5. Аномалії відходження великих судин.

6. Комбіновані вади серця.

Наведемо лише деякі, що найчастіше зустрічаються або найбільш важливі в клінічному відношенні вади розвитку.

I. Аномалії форми, розміру та структури серця:

1. Акардія (син.: відсутність серця) - спостерігається лише у нежиттєздатних плодів.

2. Макрокардія (син.: кардіомегалія) - надмірний розвиток міокарду. Як самостійна вада невідома.

3. Мікрокардія - малі розміри серця, як самостійна вада невідома, зазвичай поєднується з гіпоплазією інших органів.

4. Серце з трьома шлуночками - розділення правого шлуночку на дві камери. Дуже рідкісна вада. Супроводжується дефектом міжшлуночкової перегородки, аномаліями впадання вен, підклапанним стенозом легеневого стовбура.

5. Серце з трьома передсердям - розділення особливою перегородкою правого або лівого передсердя на два відділи. Зустрічається дуже рідко.

6. Подвоєння серця - результат подвійної закладки серця. Зустрічається вельми рідко.

II. Аномалії положення серця:

Декстрокардія (син.: декстрокардія дзеркальна) - ізольована декстрокардія зі зворотнім, по відношенню до звичайного, розташуванням в грудній порожнині передсердя та шлуночків (інверсією порожнин серця), а також транспозицією магістральних судин.

III. Аномалії розвитку перегородок серця:

1. Дефект міжшлуночкової перегородки - в більшості випадків є складовою частиною складних вад. Частота спостереження дефектів міжшлуночкової перегородки коливається від 12,1% до 39,4%.

2. Дефект міжпередсердної перегородки - одна з вад серця, що найчастіше зустрічаються, при якій є сполучення правого передсердя з лівим через овальний отвір в міжпередсердній перегородці.

3. Серце двокамерне - відсутність міжпередсердної і міжшлуночкової перегородок. Рідкісна летальна вада. Зазвичай поєднується з персистуванням артеріального стовбура.

IV. Аномалії вхідних та вихідних отворів і клапанів серця:

1. Аневризма синусів аорти - розтягування та стоншення стінки аорти в її висхідному відділі в області відходження півмісяцевих клапанів, в області синусів. Вада рідкісна. Вроджені синусні аневризми супроводжують порушення розвитку півмісяцевих клапанів аорти і, зокрема, з вродженим недорозвиненням стінки устя аорти.

2. Аномалії клапанів серця - в більшості випадків є складовим компонентом складних вроджених вад серця.

4. Стеноз легеневого стовбура - ізольоване звуження легеневого стовбура зустрічається в 2.5% випадків, у комбінації з іншими вадами - в 14%, серед всіх вроджених вад серця у новонароджених - в 8,9% спостережень.

5. Стеноз устя аорти - спостерігається в 5-10% випадків; у 20% стеноз аорти поєднується з іншими вадами - відкритою артеріальною протокою, коарктацією аорти, дефектом міжшлуночкової перегородки, стенозом легеневого стовбура.

V. Аномалії відходження великих судин:

1. Загальний артеріальний стовбур - збережений первинний ембріональний артеріальний стовбур, внаслідок чого з серця виходить одна судина, розташована над дефектом в міжшлуночковій перегородці.

2. Транспозиція аорти і легеневого стовбура (син.: транспозиція магістральних судин) - відходження аорти від правого шлуночку, легеневого стовбура - від лівого. Спостерігається в 2,2-13,5% випадків.

VI. Комбіновані вади серця:

1. Лютембаше синдром - поєднання вродженого дефекту міжпередсердної перегородки з набутим стенозом мітрального клапану.

2. Тауссиг-Бінга синдром - транспозиція аорти, синістропозиція легеневого стовбура, високорозташований дефект міжшлуночкової перегородки, гіпертрофія правого шлуночка.

3. Фалло пентада (син.: пенталогія Фалло) - стеноз легеневого стовбура, високий дефект міжшлуночкової перегородки, зсув вправо устя аорти, гіпертрофія правого шлуночка, дефект міжпередсердної перегородки.

4. Фалло тетрада - стеноз легеневого стовбура (високий дефект міжшлуночкової перегородки діаметром до 2 см, зсув вправо устя аорти, що розвивається повторно, гіпертрофія стінки правого шлуночка.

5. Фалло тріада - клапанний стеноз легеневої артерії у поєднанні з дефектом міжпередсердної перегородки та гіпертрофією стінки правого шлуночка.

6.8 Особливості кровообігу плоду

Особливості кровообігу плоду обумовлені тим, що в його тілі мале коло не діє, оскільки органи дихання починають функціонувати тільки після першого вдиху новонародженого. В утробі матері збагачення крові плоду поживними речовинами та видалення вуглекислоти і продуктів обміну здійснюється через плаценту - плацентарний кровообіг. До особливостей кровопостачання плоду відносяться:

1. Мале коло кровообігу у плоду не функціонує.

2. У судинній системі плоду мають місце фетальні комунікації (овальний отвір між передсердями, артеріальна протока, венозна протока).

3. По судинах плоду циркулює змішана кров.

4. Пріоритетне кровопостачання (кров з великим відносним вмістом кисню) отримує верхня половина плоду (голова) і печінка.

5. Материнська кров та кров плоду не змішуються, їх розділяє комплекс структурних утворень, так званий - плацентарний бар'єр.

6. У пуповині зазвичай є одна венозна судина і дві артеріальні. По пупковій вені насичена киснем кров тече до плоду, від плоду по пупкових артеріях, відтікає кров насичена вуглекислим газом.