БІОТЕХНОЛОГІЯ - Іншина Н.М. - 2009

РОЗДІЛ 5. ПРОМИСЛОВА БІОТЕХНОЛОГІЯ

Іммобілізовані ферменти

Важливим напрямом біотехнології є виробництво і використання іммобілізованих ферментів. Створенням іммобілізованих ферментів займається інженерна ензимологія. У 1916 р. Дж. Нельсон та Е. Гріффін створили перший іммобілізований фермент шляхом адсорбції інвертази на вугіллі і довели, що фермент зберігає каталітичну активність. Термін «іммобілізований фермент» з’явився у 1971 р. й означав обмежене переміщення білкових молекул у просторі.

Техніка іммобілізації дозволяє підвищувати стабільність ферментів. Розрізняють два методи іммобілізації ферментів:

- фізичний - адсорбція на нерозчинних у воді носіях (фермент не вв’язаний з носієм ковалентними зв’язками);

- хімічний - між ферментом і носієм утворюється ковалентний зв’язок.

За допомогою хімічних зв’язків ферменти приєднують до носіїв — іонообмінних полімерів, поліорганосилоксанів, пористого скла, полісахаридів. У результаті іммобілізації ферменти отримують стійкість до руйнування і можуть використовуватися багаторазово.

Іммобілізовані ферменти порівняно з нативними ферментами мають деякі переваги:

1) можливість повторного використання ферментів, фермент легко виділити з реакційного середовища;

2) ферментативний процес можна здійснювати неперервно, регулюючи швидкість реакції і вихід продукту;

3) можливість зміни властивостей ферментів (чутливість до pH, специфічність) за рахунок модифікації їх молекул;

4) можливість регуляції каталітичної активності іммобілізованих ферментів шляхом зміни властивостей їх носіїв.

Як носії іммобілізованих ферментів найчастіше використовують органічні сполуки, що повинні відповідати таким вимогам:

- висока хімічна і біологічна стійкість;

- велика пориста питома поверхня;

- гідрофільність;

- невисока собівартість.

Класифікація органічних носіїв іммобілізованих ферментів наведена на рис. 5.3.

Рис. 5.3. Класифікація органічних носіїв

З природних високомолекулярних носіїв найчастіше використовують полісахаридні і білкові (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

Порівняльна характеристика полісахаридних і білкових носіїв

Тип носіїв

Переваги

Недоліки

Приклади

Полісахаридні

Наявність високо реакційноздатних груп, гідрофільність

Нестійкість до дії мікроорганізмів, висока вартість

Дексгран (сефадекси), агар, агароза, целюлоза та їх похідні

Білкові

Здатність до біодеградації, велика ємність

Висока імуногенність (крім колагену і фібрину)

Кератин, колаген, фібрин, міозин, альбумін

Серед синтетичних полімерів найчастіше використовують носії поліметильного типу і поліамідні. Широко застосовують включення ферментів у поліакриламідний гель, стійкий до хімічної дії. Полімерні носії на основі N-вінілпіролідону є біологічно інертними, їх використовують для одержання іммобілізованих ферментів, що можуть повільно розпадатися в організмі. Недоліком таких носіїв є їх здатність накопичуватися в організмі людини. Тому перевага віддається природним полімерам, що гідролізуються ферментами. До складу лікарських препаратів найчастіше входять полісахаридні полімери на основі дексгграну.

Галузі застосування іммобілізованих ферментів:

— органічний синтез;

— аналіз (на основі дії ферментів працюють високочутливі й абсолютно специфічні імуноферментні методи аналізу);

— процеси конверсії енергії (фотоліз води);

— текстильна промисловість (відбілювання й обробка пряжі);

— харчова промисловість (за участі іммобілізованих ферментів одержують глюкозо-фруктозні сиропи, глюкозу, яблучну, аспарагінову кислоти, L-амінокислоти, дієтичне безлактозне молоко, цукри із молочної сироватки);

- медицина (імуноферментний аналіз у клінічній діагностиці; направлений транспорт ліків в організмі; створення ліків пролонгованої дії її зниженою токсичністю й алергенністю);

- фармацевтика (іммобілізовані ферменти використовують як лікарські препарати локальної дії, а також у різних апаратах перфузійного очищення біологічних рідин («штучна нирка» — уреаза);

іммобілізовані ферменти можуть бути підсилювачами слабких сигналів (дія ультразвуку, механічних або світлових сигналів на носій змінює каталітичну активність системи фермент-носій). Цей принцип використовується для створення механо- і звукочутливих датчиків.