ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ - Г. Й. Щербак - 2008

ПРОТИСТИ - PROTISTA

НАЙПРОСТІШІ (PROTOZOA)

АЛЬВЕОЛАТИ

ТИП ПАНЦИРНІ ДЖГУТИКОВІ(DINOPHYTA)

КЛАС ПАНЦИРНІ ДЖГУТИКОВІ (DINOFLAGELLATA)

Будова. Форма клітин округла, видовжено-овальна, в багатьох видів з текою клітина сплощена й має вирости (рис. 30). Характерною особливістю панцира є наявність на тілі двох борозенок: поздовжньої та поперечної, які перетинаються. Поперечна - поділяє клітину на дві половини - верхню та нижню.

Рис. 30. Панцирні джгутикові (а - із Хаусмана; б - з Поляиського):

а - Ceratium hirudinella; б - Noctiluca miliaris: 1 - стулка панцера; 2 - екваторіальна борозна; 3 - ядро;

4 - короткий джгутик; 5 - виріст цитоплазми; 6 - травна вакуоля

У зоні борозенок тека відсутня, і покрив складається лише з плазмалеми. Тут можуть утворюватись псевдоподії, які здійснюють фагоцитоз. З місця перетину двох борозенок виходять два джгутики різної довжини, які мають різні функцій: один міститься в поперечній борозні і є руховим, інший - у поздовжній і слугує кермом. У деяких видів один джгутик (поздовжній) частково або повністю редукований. Ядро панцирних має особливу будову: у хромосомах відсутні характерні для еукаріотів ядерні білки - гістони. Крім того, є певні особливості у структурі хромосом.

Скоротливі вакуолі відсутні навіть у прісноводних видів. За характером живлення це переважно автотрофи з буро-жовтими або зеленими хроматофорами, проте є й гетеротрофи.

Розмноження. Динофлагеляти розмножуються переважно поділом навпіл, причому види з еластичними покривами отримують від материнської клітини одну половину тіла разом з пелікулою, а другу - добудовують. Види з панциром спочатку його скидають, а потім дочірні особини утворюють нові панцирі. У деяких видів виявлено статевий процес у формі ізо- або анізогамії.

У прісних водоймах часто зустрічається Ceratium hirudinella з довгими виростами панцира, які збільшують поверхню тіла (рис. 30, а). Один із джгутиків спрямований далеко вперед, другий - лежить в екваторіальній борозенці й рухається хвилеподібно. Інші види роду Ceratium живуть у прісних і морських водоймах, вони часто є головним компонентом мікропланктону.

Серед динофлагелят зустрічаються безхлорофільні форми, які перейшли до гетеротрофного живлення. У планктоні теплих морів, у тому числі й Чорного, поширена ночесвітка (Noctiluca miliaris) діаметром до 2 мм (рис. ЗО, б). Вона позбавлена целюлозного панцира й має лише один коротенький джгутик, натомість функцію руху виконує довгий виріст цитоплазми. У цитоплазмі містяться великі, заповнені жиром вакуолі, які зменшують питому масу організму. Ночесвітка має клітинний рот і травні вакуолі, живиться найпростішими та одноклітинними водоростями. При механічному подразненні (хвилями тощо) вона здатна світитись, що пояснюється окисненням жироподібної речовини - люциферину ферментом люциферазою з виділенням світлової енергії. При масовому розмноженні ці найпростіші викликають світіння морських хвиль.

Багато панцирних - внутріклітинні симбіонти війчастих, радіолярій, гідр, коралових поліпів тощо. Відомо, що мутуаліст коралових поліпів Symbiodinium microadriaticum сприяє утворенню в них вапнякового скелета.