ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

РОЗДІЛ ПЕРВИННІ БАГАТОКЛІТИННІ (PROMETAZOA)

ТИП ГУБКИ, АБО ПОРИФЕРИ (SPORGIA ABO PORIFERA)

КЛАС ЗВИЧАЙНІ ГУБКИ (DEMOSPONGIAE)

Це найбільш численний клас сучасних губок, що мають дуже давнє походження, вони відомі з докембрійських часів (кінець протерозойської ери). Серед них є морські та прісноводні, переважно колоніальні (поодинокі види трапляються рідше) форми, як правило, середніх чи великих розмірів. Тип іригаційної системи — лейконоїдний, скелет кремнеземний. Крім того, звичайні губки часто мають спонгінові волокна. Колонії мають різноманітні розміри, забарвлення та форму — коркову, кулеподібну, розгалужену, бокалоподібну.

Скелет складається з одно- або чотириосьових спікул; спонгінові волокна утворюють його органічну частину. І коли скелет повністю складається зі спонгіну, наприклад у грецької губки. Відомо один викопний і два сучасних ряди звичайних губок.

Рис. 81. Скляні губки: а — Hyalostylus dives; б — Hyalonema elegans; в — Euplectella aspergillum

Ряд Гетерактинеліди (Heteractinellida)

До цього ряду належать вимерлі губки (кембрій — карбон), скелет яких складається з багатопроменевих зірчастих спікул, не зв'язаних одна з одною.

Ряд Чотирипроменеві губки (Tetraxonida)

Представниками ряду є винятково морські форми, відомі з докембрійського періоду до нашого часу. Скелет утворений переважно чотириосьовими спікулами з додатком одноосьових; спонгіну немає взагалі або він міститься в невеликій кількості; є зірчасті мікросклерити. Тіло цих губок крихке, малоеластичне, вкрите щільним корковим шаром, який іноді перетворюється на міцний панцир, укріплений різноманітними макросклеритами.

Серед чотирипроменевих добре відомі досить великі (до 50 см) губки геодії з родини Geodiidae, що мають форму куль, неглибоких келихів тощо. Тіло геодії дуже міцне й вкрите зовні панцирем, що побудований з дрібних кулеподібних склеритів (рис. 82). Поширеною є губка морський апельсин (Tethya aurantium), яка одержала свою назву за подібність до апельсина формою свого кулеподібного яскраво забарвленого тіла зі злегка горбкуватою поверхнею. До. цього ряду належать свердлильні губки, або кліони (родина Clionidae), що роблять ходи у вапняковому субстраті, та келих Нептуна (Poterion neptuni).

Рис. 82. Чотирипроменеві губки — загальний вигляд Geodia barreti (а), скелетні елементи (б), Poterion' neptuni (в)

Ряд Кременерогові губки (Cornacuspongida)

Ця найбагатша у видовому відношенні група сучасних губок у викопному стані відома з докембрійських часів. До ряду належать морські та прісноводні види. В складі скелета міститься багато спонгіну.

Це переважно колоніальні види, що мають м'яке еластичне тіло різної форми. Внутрішньовидова мінливість також дуже висока — колонії одного виду можуть мати форму від коркової до пальцеподібно-розгалуженої. Скелет утворений одноосьовими голками різноманітної форми, сполученими спонгіновими волокнами. Є мікросклерити у вигляді якірців, шпильок, дужок, амфідисків. У деяких губок спікул .немає, скелет має вигляд розгалуженої сітки спонгінових волокон. Це — справжні рогові, або туалетні, губки, наприклад грецька губка Euspongia. Officinalis. У прісних водоймах мешкає кілька видів губок, об'єднаних під назвою бодяги (Spongilla lacustris, Ephydatia). Скелет у них сітчастий, утворений одноосьовими спікула- ми та спонгіном (див. рис. 73, 83). Цікавим видом є байкальська губка (Lubomirskia baikalensis), що має кущисте тіло висотою до 1 м. У морях поширені грудкоподібні губки — морський коровай (Haiichondria panicea).

Своєрідну будову мають карликові форми морських губок, що у вигляді невеликих шкірок або ніжних плівок різного кольору (родина Hymedesmiidae) селяться на поверхні каміння, на черепашках молюсків або на інших субстратах. Постійну будову мають морські йоржики — Asbesto pluma, Cladorhiza (див. рис. 83). Це переважно ввеликі тварини, стеблеподібне або булавоподібне тіло яких має численні тонкі вирости, що надають їм вигляду йоржиків, пташиних пер або парасольок.

Рис. 83. Кременерогові губки:

а —туалетна губка (Spongia zimocca); б—бодяга (Spongilla lacustris); в — Cladorhiza longipina

Найбільшої видової різноманітності губки досягають у тропічних і субтропічних морях, хоча поширені й у високих широтах. Більшість губок мешкає на помірних глибинах (100—500 м), однак окремі види скляних губок живуть у океанічних западинах на глибинах до 11 км. Губки прикріплюються до твердих субстратів (каміння тощо) й не трапляються на замуленому грунті. Рух води для губок дуже важливий — з водою надходять їжа та кисень, тому найбільше губок мешкає в місцях морських течій. Таких місць уникають скляні губки, оскільки рух води руйнує їх крихкий скелет. Форма тіла губок залежить від швидкості течії, характеру субстрату, глибини та інших факторів. На великих глибинах, де течія слабка, вони мають правильнішу форму, ніж на мілководді. Один і той самий вид бодяги в спокійній воді має кущову форму, на течії — схожий на корковий наріст.

Губки відіграють помітну роль у формуванні екосистем морського дна, особливо на глибинах до 500 м, де належать до домінантів. Перш за все їх роль виявляється в біофільтрації води, з якої поглинаються органічні рештки, мікроорганізми тощо. Різні організми вступають з ними у мутуалістичні відносини співіснування організмів, за якого кожен з них є корисним для іншого. Так, багато видів губок, особливо прісноводних, у своїх клітинах містять одноклітинні симбіотичні водорості, переважно зоохлорили, які зумовлюють зелене забарвлення більшості бодяг. Губка надає водоростям надійний притулок, постачає їм мінеральні солі та вуглекислий газ, отримуючи від них , кисень і органічні речовини. В паренхімі деяких бодяг мешкають і нитчасті водорості.

У колоніях губок оселяються поліхети, ракоподібні, офіури, невеликі рибки. Часто ці тварини відкладають яйця в тканини губок. Деякі краби та раки-самітники розміщують губки на своєму панцирі або черепашці для маскування від ворогів.

Особливу життєву форму утворюють свердлильні губки-кліони. Вони здатні прокладати системи порожнин і каналів у черепашках молюсків, скелетах коралів, морських вапнякових породах. Тіло губки розташоване в каналах, оскулуми та пори сконцентровані поблизу спеціальних отворів, що ведуть назовні. Механізм «свердління» ще до кінця не з'ясований. Вважають, що губка виділяє кислоти, які розчиняють вапно, а амебоцити частково фагоцитують дрібні частки вапна. Інтенсивне освоєння свердлильними губками вапнякових скель спричинює руйнування берегів, наприклад у Далмації.

Об'єктом промислу є перш за все туалетна, або грецька, губка. Звільнені від м'яких компонентів спонгінові волокна здавна використовувалися для миття тіла. Ці губки добувають у Середземному та Червоному морях, Мексиканській затоці, в Індійському океані, на Кубі, Філіппінах, біля узбережжя Австралії тощо.

Красиві скелети скляних губок мають декоративне значення. Особливо витончені форми має кошик Венерн, що мешкає на значних глибинах поблизу японських берегів.

Губки використовуються в медицині. Сушену бодягу з давніх-давен застосовують як місцевоподразнюючий засіб. Деякі види новозеландських губок містять фторсилікат натрію й використовуються для загоювання ран. У багатьох губках знайдені бактерицидні речовини, якими лікують хвороби верхніх дихальних шляхів. У одного з видів губок Карибського моря до складу РНК замість рибози входить інший цікор — арабіноза. Препарати цієї губки виявилися ефективними під час лікування деяких видів раку крові.

Філогенетичні зв'язки між класами губок встановити важко. Так, найбільш спеціалізовані скляні губки та найбільш високоорганізовані звичайні губки є найстародавні- щими групами, а вапнякові губки, що мають примітивну будову, філогенетичне значно молодші за них.