Зоологія хребетних - Практикум - B. В. Куйбіда - 2007

МОДУЛЬ 1. Клас Круглороті та надклас Риби

Риби Переяславщини

У водоймах Переяславщини зустрічаються 43 види іхтіофауни, більшість з яких мешкають у Канівському водосховищі. Найширше тут представлений ряд Коропоподібних (Cypriniformes). З господарського погляду найбільш цінними є: короп або сазан (Cyprinus carpio) нар. назви: річкова свиня, чортанка, шаран — у дикому стані трапляється зрідка, лящ (Abramis brama) чебак, під- лящик, таранник, пліскованя, в’язь (Leuciscus idus) язь, жовтом’яска, клевака, білизна або жерех (Aspius aspius) білориба, кобила, хват, лин (Tinca tinca) калиняк, пшеничник, циганська риба, карась звичайний або золотий (Carassius carassius) болотяний карась, підрийок, карась срібний одностатевий (Carassius gibelio), карась європейський царьок та карась срібний двостатевий (Carasius auritus) китайський карась, японський карась, япончик. Особливості розмноження карася європейського дивують кожного, хто дізнається про те, що в нього існують тільки групи «амазонок». У популяціях цього карася самки розмножуються без самців, але для стимуляції розвитку ікринки необхідний статевий матеріал інших видів (коропа, лина, карася звичайного тощо ), тому і їх нерест може відбуватися спільно. Розвиток зародка проходить виключно під контролем материнської спадковості і, в результаті, народжуються лише самки.

Народні назви іншої найпоширенішої риби Переяславщини забезпечують тісний взаємозв’язок особливостей біології риби з міфологією. Коропа в народі називають чертан, чортаника, чортанка, чортокрап — у матеріалах для словника назв риб відомий їх знавець В.В. Усачева висловлює думку щодо етимології цих назв коропа, вказуючи, що семантичний »зсув» пояснюється випадковим співпадінням із словом «чорт» — нечистий. Можна знайти деякі спільні риси між уявленнями про чортів та біологією коропів, які дають певні підстави вважати взаємозв’язок між ними не зовсім випадковим. В українській міфології чорти є зооморфними та антропоморфними істотами. Їх уявляли нечистими, маленькими, вертлявими, з ріжками, свинячим п’ятачком, копитцями і хвостом. Народні назви з коренем чорт стосуються коропів маленького розміру, вони, ніби свині (також нечисті, за Біблією) риють мул, тому й мають ще одну народну назву — річкова свиня, всеїдні (живляться безхребетними тваринами, рослинами, калом, гноєм і навіть власною молоддю). Коропи мають пару «ріжок-променів». У спинному та анальному плавцях риби є по одному твердому із зубцями променів. Якщо короп потрапляє на гачок, він намагається цією своєрідною пилкою-рогом перерізати жилку і це йому інколи вдається.

Дещо менше промислове значення мають: плітка (Rutilus rutilus) біблиця, дунька, плювачка, тараня, червоноочка, ялець (Leuciscus leuciscus) вербляник, клень, головень (Leuciscus cephalus) головань, кленчук, краснопірка (Scardinius erythropthalmus) чорнуха, черемуха, підуст звичайний (Chondrostoma nasus) свинька, чорнопуз, пічкур (Gobio gobio) піскар, бобір, коблик, верховодка (Alburnus alburnus) блискавка, живець, поверховиця, швія, схожа на ляща густера (Blicca bjoerkna) окатий лящ, плескавка, плоскуша, клепець (Abramis sapa) лящ білоокий, білоглазка, клевчик, пучеглаз, синець (Abramis ballerus) лящ-синець, лопатка, плотка сухоребра, чехоня (Pelecus cultratus) риба- шабля, сухоребриця, рибець (Vimba vimba) глодовик, місяцерот, шипшинник.

У малих річках та ставках наших сіл водяться найменші представники коропоподібних — бистрянка російська (Alburnoides bipunctatus) писарка, швія, вівсянка (Leucaspius delineatus) верховодка, овес, та цікава рибка з етимологічно прозорою назвою — гірчак (Rhodeus sericeus) попадя, пукасик, сокирка, синька. Назва мотивована гіркуватим смаком м’яса рибки. Її симбіотичні зв’язки з деякими молюсками дивують не лише пересічних людей, а й біологів. З метою захисту свого потомства від ворогів самка і самець гірчака відкладають свої статеві продукти між тверді стулки молюска беззубки або перлівниці. Під міцним панциром живуть та розвиваються передличинки, личинки та мальки однієї з найменших наших рибок. Для малорухливого мешканця дна — молюска зустріч із гірчаком також дуже бажана. Він прикріплює свої личинки до тіла рибки і вона розселяє потомство по всій території водойми. Отже, жоден із видів не залишається в програші, їх «співпраця» є взаємовигідною!

До цього ж ряду, але іншої родини Щипівкових (Cobitidae) відносяться: в’юн (Misgurnus fossilis) пискар, щипівка звичайна (Cobitis tenia) сиква, голиця,слиж, щіпавка, слизик (Barbatula barbatula) голець, євдошка, хавдюшка. Варто зазначити, що народні назви в’юна — пискар, пискір, пискун, пищуха походять від дієслова пищати. Якщо в’юна взяти в руки, він пищить. Звуки утворюються внаслідок того, що при нестачі кисню, або перед дощем риба ротом заковтує атмосферне повітря. Воно проходить уздовж травної системи і задня частина кишечнику, ніби додаткові легені, забирає кисень, а його залишки з писком виходять назовні.

Другим за кількістю видів у водоймах Переяславщини є ряд Окунеподібних (Perciformes). До однойменної родини Окуневих (Percidae) відносяться: судак звичайний (Sander lucioperca) чопик, окунь (Perca fluviatilis) костриж, стрихан, швець, йорж звичайний (Gymnocephalus cernuus) кострубач, носар (Gymno- cephalus acerinus) бубир, бобир.

Іншою родиною цього ж ряду є Бичкові (Gobiidae). Ці колишні морські мешканці, що поступово пристосувалися до життя у прісних водах, представлені в нашому регіоні п’ятьма видами: бичок-бабка (Neogobius fluviatilis) пісковик, бабець, баба головата, бичок-кругляк (Neogobius melanostomus), бичок-гонець (Neogobius gymnotrachelus), бичок-цуцик (Proterorhinus marmoratus), пуголовка зірчаста (Benthophilus stellatus).

До цінних промислових риб відносяться: щука (Esox lucius) березівка, щупак — ряд Лососеподібні (Salmoniformes), сом звичайний (Silurus glanis) сум — ряд Сомоподібні (Salmoniformes), минь річковий (Lotta lotta) лежень, мнюх — ряд Тріскоподібні (Gadiformes).

Дуже цікавими в пізнавальному плані є два види невеличких рибок ряду Колючкоподібних (Gasterosteiformes) — колючка триголкова (Gasterosteus aculeatus) та колючка мала південна (дев’ятиголкова) (Pungitius platygaster), які нечисленно зустрічаються на зарослих затоках і мілководдях Канівського водосховища. Народні назви — рогачка, чортик. Обидва види мають на спині гострі голки, які не дають змоги їх проковтнути великим хижакам. Під час розмноження ці рибки будують спеціальне кулеподібне гніздо, куди самка відкладає свою ікру, а самець потім старанно охороняє мальків від усіх можливих ворогів.

У нашій іхтіофауні є навіть представник ряду Оселедцеподібних (Clupeiformes) — тюлька звичайна (Clupeonella cultriventris), що теж є колишнім морським мешканцем, який поступово розселився по прісних водах Дніпровського каскаду. Чисельність тюльки в Канівському водосховищі значно підвищується із середини червня до жовтня, коли вона слугує головним видом їжі для інших видів риб і водно-болотних птахів.

Дуже рідко зустрічається представник знаменитого ряду Осетроподібних (Acipenseriformes) — стерлядь (Acipenser ruthenus) нерча, чечуга. Влітку 2004 р. студенти природничо-географічного факультету неподалік насосної станції поблизу м. Переяслава- Хмельницького зловили дві особини цього виду.

Так само рідко відмічається вугор прісноводний або звичайний (Anguilla anguilla) — представник ряду Вугреподібних (Anguilliformes). Ця, схожа на змію риба, завжди вважалася європейським делікатесом, але наводить неабиякий страх на наших рибалок, якщо попадеться на донку, спінінг або перемет.

Представник класу Міноги (Cephalaspidomorphi), ряду Міногоподібних (Petromyzoniformes) — мінога українська (Eudontomyzon mariae) піскорийка, семидіричниця, сліпе гаддя, за літературними даними, траплялася до середини 1970-х років, як у Канівському водосховищі, так і в його притоках. Протягом останніх 20-ти років ми не маємо жодного достовірного доказу зустрічі цього виду у водоймах Переяславщини. Личинка міноги (піскорийки) живе, зарившись у пісок, протягом 4-6 років, поки не перетвориться в дорослу статевозрілу особину. Дорослі українські міноги нічого не їдять (на відміну від своєї родички-пара- зита міноги угорської, яка присмоктується до тіла риб і п’є з них кров). Вони живуть всього рік і зразу після нересту гинуть. Традиційно, піскорийки використовувалися дніпровськими рибалками, як гарна наживка для донних вудок, але зараз це заборонено, оскільки міноги є рідкісними зникаючими видами.

До Червоної книги України включені:

✵ Мінога українська (Eudontomyzon mariae) - ІІІ категорія (рідкісні);

✵ Стерлядь (Acipenser ruthenus) — ІІ категорія (вразливі).

Завдяки інтродукційній діяльності людини у водоймах Переяславщини з’явилися деякі нетипові для цього краю види риб. До них належать коропоподібні: амур білий (Ctenopharyngodon idella), товстолобик білий (Hypophthalmichthys molitrix) та товстолобик строкатий (Aristichthys nobilis). Переселенці із Східної Азії добре пристосувались до життя у водоймах України. Товстолобики є переважно рослиноїдними видами і, завдяки цьому, вони очищають ставки від заростання водними рослинами та водоростями, а рибалки називають їх річковими коровами. Цікаво зазначити, що після зміни місця проживання, за бажанням людей, товстолобики втратили природну здатність до розмноження через те, що ікра в самок не дозріває, а на певному етапі навіть починає «розсмоктуватися». Втрутившись у природне життя риби, людина забезпечила прилавки населених пунктів дешевою смачною рибою, а взамін вона має робити ін’єкції фолікулотропного гормону самкам товстолобика для завершення дозрівання ікри, штучно запліднювати її і потім розселяти або зариблювати мальків у водойми.

У кінці ХХ — на початку ХХІ ст. у слабопротічних заболочених річках, наприклад в р. Альта Переяслав-Хмельницького р- ну, з’явився ще один вид риби (схожий на бичка із приплюснутою головою) з Далекого Сходу із басейну р. Амур — ротан або головешка Глена (Percottus glehni), який відноситься до ряду Окунеподібних. Головешкою його називають за чорний колір самця, якого він набуває в час нересту, а ротаном — за великий рот. Ротан живе і розмножується в таких природних умовах, які не витримує жоден із місцевих видів риб. Він виживає в надзвичайній болотистості і забрудненості води, пересиханні водойми влітку та промерзанні взимку. Під час нересту самець охороняє ікринки, навіть може кидатися на руку людини, промиває їх водою для забезпечення киснем, якого замало в теплих, брудних водоймах. Якщо врахувати, що це хижа риба, яка активно їсть личинки комах (там де водиться ротан мало комарів), молодь інших видів риб та власних мальків, пуголовків земноводних, то через певний період у водоймі може залишитися лише один ротан! Крупні особини ротана живляться дрібнішими. Отже, небезпека може виникати не лише тоді, коли якийсь вид тварин зникає, але й якщо з’являється новий, здатний порушити рівновагу і взаємозв’язки в екосистемі, що формувалася тривалий час. Цей приклад показово ілюструє тонкі взаємозв’язки між живими істотами у природі, ранимість довкілля і необхідність його збереження прийдешнім поколінням.