Зоологія хребетних - Практикум - B. В. Куйбіда - 2007

МОДУЛЬ 2. Клас Земноводні

Земноводні Переяславщини

Батрахофауна Переяславщини представлена 11 видами. До ряду Хвостаті амфібії належать постійні мешканці ставків, канав та неглибоких водойм із стоячою водою — тритон звичайний (Triturus vulgaris) іриця та тритон гребінчастий

(Triturus cristatus) тритон великий, ящірка водяна, іриця велика. Тритони (особливо гребінчастий) часто попадають на гачок любителям ловлі карасів і їх нерідко плутають з ящірками. Але ці тварини належать до різних класів та мають суттєві відмінності у будові та розвитку. Так, тритони у своєму розвитку мають личинкову стадію. Личинки, як і пуголовки жаб, дихають зябрами, а дорослі особини — легенями та шкірою.

Серед безхвостих амфібій загальновідомим видом є кумка червоночерева або звичайна (Bombina bombina) джерелянка, кумкавка, її ще називають холодушкою, лікариком, криничкою. Наукова та народні назви цієї жабки «розповідають» про практику використання нашими пращурами цього виду та його характерні особливості. Шкіра кумки виробляє секрет із речовинами антибіотичної дії. Тому, ще в сиву давнину, виряджаючи косаря на косовицю, у глечик з молоком вкидали жабку і молоко довго не скисало — так виникла назва холодушка. Зрозуміло, що ніякого охолодження молока при цьому не відбувалося, але антибіотики із шкірного слизу вбивали молочнокислі бактерії і процес скисання загальмовувався. Аналогічна дія спостерігалася, коли порошком із сухої шкіри кумки присипали рани для швидшого заживання, або лікували запалення горла, дихаючи над твариною. Перебуваючи у криниці чи джерелі, джерелянка забезпечує його захист від хвороботворних бактерій, тому вона завжди є бажаним мешканцем водойм.

У садах, на городах мешкають сухопутні види земноводних: часничниці (Pelobates fuscus) землянка, ропухи зелені (Bufo viridis) зелепаня, значно рідше ропухи сірі (Bufo bufo), а в лісах — деревні жаби — квакші (Hyla arborea) рахкавка, дощівка, кракавка, раканя, райка.

Шкіра часничниць пахне часником. Щоранку ці жабки зариваються в землю і щоночі виходять на полювання. У вириті ними нірки заходить повітря та волога, поліпшуючи родючість ґрунту. Цікаво, що пуголовок часничниці може виростати до 17 см, із часом перетворившись на молоду жабу, зменшується до 1,5—2,5 см. Доросла жаба досягає всього 7-8 см. З точки зору людини, хіба не дивовижно — ростеш, ростеш і зменшуєшся в розмірах!

Ропухи також мають свої цікаві особливості. Коли молодий собака чи інший хижак хапають ропуху зубами, від натискування із отруйних залоз виділяється гіркий, їдкий, пекучий секрет, що спричинює блювання. Досвідчений хижак уникає контактів з ропухою, а при зустрічі обачливо реагує на застережну позу, коли вона роздуває тіло і піднімається на випрямлених ногах. Людям ропух не слід остерігатися, але і в руки брати не потрібно. До раціону ропух входить велика кількість шкідників полів, городів, садів, тому вони є нашими бажаними сусідами.

Чимало цікавої інформації можна отримати в результаті етимологічного аналізу історичних назв земноводних. Показовим є приклад з народними назвами ропух. Назва баба (Верхратський Поч. V) виникла внаслідок асоціацій бородавчастої шкіри земноводного зі зморшками старої баби. Про це І. Верхратський пише «відай тому, що бородавчаста, мовь поморщена, якь лице старухи» (с.22.). У наступних назвах посилюється зазначена мотивація, також пов’язана з характером шкіри: (карапаня — Верхратський Поч^), (жидівська жаба, коропавка, короставка, карапавка, шкарапанє або карапанє, погана жаба, поганка — Верхратський Поч. VI) — походять від коропавий «шерехатий, бородавчастий». З іншого боку, народна назва на означення пуголовка бабур (ЕСУМ-1) та характеристика пузатого відображена в лексемі бабухатий, можуть бути зведені до гіпотетичної основи псл. bab- «надуватися, розбухати, бути кулястим». І, справді, основним елементом у стратегії застережної поведінки ропух є роздування черева з підніманням тіла, що стало основою для виникнення крилатих висловлювань: «Надувся, як жаба», «Дметься, як жаба на кладці», «Дмись, жабо, не дмись, а волом не будеш» та ін.

До, так званих, справжніх жаб відносять зелених: озерну (Rana ridibunda), ставкову (Rana lessonae) жаба-зелена, крекетуха та їх міжвидовий гібрид, який виділяють в окрему форму жабу їстівну (Rana kl. esculenta) і бурих: гостроморду (Rana arvalis) жаба болотяна, сиква та трав’яну (Rana temporaria) надувака.

Деякі особливості фізіології справжніх жаб та уявлень про них просто таки вражають. Дивним є те, що їх очі беруть участь у проштовхуванні їжі в глотку, а бачать вони лише рухомі предмети. На їх передніх кінцівках розташовані чотири пальці, а на задніх — п’ять. Народні уявлення, що жаби зумовлюють появу бородавок на руках людей, не відповідають дійсності, і, загалом, вони є неотруйними. Не вдаючись у деталі визначення видів, отруйних ропух від неотруйних справжніх жаб можна відрізнити за такими ознаками. Їх шкіра горбкувата, ніби покрита «бородавками»; задні кінцівки короткі і слабкі; вони не стрибають; ареал їх мешкання — переважно суша (сади, городи, поля, ліси тощо). Натомість справжні жаби мають гладеньку шкіру, стрибають і мешкають біля води.

Народні назви земноводних цікаві не лише тим, що в багатьох випадках дають точне уявлення про їх біологію, місця перебування та використання в народній медицині, а й взаємозв’язками з географічними назвами, антропонімами, міфами, легендами, замовляннями українського народу. Так, чимало географічних назв в Україні пов’язані з батрахонімами, наприклад, річка Жабина (Жабиха) — права притока р. Оржиці (басейн Сули). До цього-ж басейну відноситься річка Жабине Око, що дослівно означає «Жаб’яча річка». О.С. Стрижак вказує на відображення тваринного світу в назвах річок в т.ч. метафоричного означення-характеру певної частини русла, схожого на око. Дослідник порівнює з гідронімом «Волове Око» озеро в с. Циблі на Переяславщині (Київська обл). Що стосується назви «Жабине Око», то в ній, окрім вказівки на місцеву фауну, прихована іронія в розумінні: «Річка — тільки жабам жити».

Процеси топонімотворення та антропонімотворення мають багато спільного. З моменту введення на Русі християнства, крім слов’янських автохтонних, або народних імен, були започатковані ще й церковно-християнські особові власні імена, у своїй основі грецького, латинського й староєврейського походження. У конкурентній боротьбі цих двох різновидів імен перемогли церковно-християнські, а традиційні слов’янські залишили свій слід у сучасних прізвищах і прізвиськах. Приклади імен та імен-прізвиськ із втраченою онімічною семантикою досліжувала М.О. Демчук. Наприклад, такі слов’янські автохтонні власні імена в побуті українців XIV- XVII століть, як Петро Жаба, Михайло Жабка, безсумнівно походять від батрахонімів. У «Реєстрі Війська Запорізького 1649 року», де вперше були систематизовані прізвища козаків, у сотні Переяславського полку записаний Жабокритський, а в «Указателе к изданіямь временной коммиссіи для разбора древнихь актовь. Высочайше учрежденной при Кіевскомь, Подольскомь и волынском генерал-губернаторе (оть 1845 по 1877 годь): Имена личныя» — Жабичь, Жабинскіе, Жабоклицкіе Жабокрицкіе та ін.

Хоча амфібії є найбільш вразливими серед хребетних тварин, за рахунок дуже великої залежності від стану біотопів, до Червоної книги України занесено всього п’ять їх видів. Усі вони належать до регіону Західної України і, відповідно, відсутні на Переяславщині. Але на міжнародному рівні практично всі види земноводних є рідкісними і занесені до різноманітних охоронних списків і конвенцій. Наприклад, до Бернської конвенції, яка є важливим інструментом для збереження біологічного і ландшафтного різноманіття на Європейському континенті.

Бернська конвенція про охорону флори і фауни та природних середовищ існування в Європі була започаткована в 1979 році у м. Берні. Вона діє під егідою Ради Європи у сфері збереження біологічного і ландшафтного різноманіття на Європейському континенті. Верховна Рада України схвалила Закон України «Про приєднання до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», хоча і з деякими застереженнями щодо видів, що є об’єктами місцевого промислу і не знаходяться під загрозою зникнення в нашій державі. Конвенція складається із 23 статей і має чотири додатки. У першому додатку дається перелік видів флори, а у другому — фауни, які потребують особливих заходів на їх охорону. Третій додаток включає види, використання яких регулюється, а четвертий — недозволені засоби добування риб, птахів та ссавців.

До Бернської конвенції (Додаток ІІ) зараз занесено 4 види амфібій, які зустрічаються в нашому регіоні. Додаток ІІ означає, що ці тварини потребують особливої охорони в Європі та Україні.

✵ Тритон гребінчастий (Triturus cristatus), ряд Хвостаті амфібії (Caudata). Інші українські назви: тритон великий, ящірка водяна, іриця велика. Занесений також до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи (МСОП). Один з шести видів роду Triturus у фауні України. Нечисленний вид водойм Переяславщини. Необхідно оберігати від знищення і забруднення біотопи, у яких мешкають ці тварини, та запобігати неконтрольованому їх вилову.

✵ Кумка червоночерева (Bombina bombina), ряд Безхвості амфібії (Anura). Інші українські назви: кумка звичайна, джерелянка червоночерева. Занесена також до Червоної книги МСОП. Один з двох видів роду Bombina у фауні України. У нашому регіоні — звичайний вид, що заселяє різні типи водойм.

Необхідно оберігати біотопи, в яких мешкає вид, від знищення і забруднення.

✵ Часничниця (Pelobates fuscus), ряд Безхвості амфібії (Anura). Інші українські назви: жабка земляна, жабка бура, часникова жабка, землянка звичайна. Єдиний представник роду Pelobates у фауні України. Досить звичайний вид Переяславщини. Частіше за все зустрічається в агроландшафтах. Необхідно оберігати від знищення і забруднення природні біотопи виду.

✵ Ропуха зелена (Bufo viridis), ряд Безхвості амфібії (Anura). Інша українська назва — зелепаня. Один з трьох видів роду Bufo у фауні України. Звичайний вид, як природних, так і культурних ландшафтів Переяславщини. Спеціальних заходів щодо збереження поки що не потребує.

✵ Квакша (Hyla arborea), ряд Безхвості амфібії (Anura). Інші українські назви: рахкавка, жабка деревна, дощівка, кракавка, раканя, райка. Занесена до Червоної книги МСОП. Єдиний представник роду Hyla у фауні України, представлений номінативним підвидом. Нечисленний, місцями рідкісний вид нашої місцевості. Зустрічається завжди поблизу водойм. Необхідно оберігати біотопи, де мешкає вид, від знищення і забруднення.

✵ Жаба гостроморда (Rana arvalis), ряд Безхвості амфібії (Anura). Інші українська назви: сиква, жаба болотяна. Один із шести видів роду Rana нашої фауні. Належить до групи бурих жаб, представлених в Україні трьома видами. На Переяславщині звичайний, місцями численний вид земноводних.