ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013

ЛЕКЦІЯ 17. КЛАС ПТАХИ (Aves)

Цікаво знати, що

- За однією з версій, малий герб України — тризуб є стилізованим зображенням сокола сапсана під час нападу на здобич. Київські князі намагалися відобразити в цьому гербі силу, швидкість, сміливість.

- Дрібні горобцеподібні за добу перелітають на 50-100 км, качки — на 100-500 км. Американські славки, мігруючи над океаном, здатні пролетіти без зупинки 3-4 тис. км за 60-70 годин безперервного польоту.

- Предками свійських курей були дикі банківські кури. Вони були одомашнені в Індії близько 4 500 років тому. Внаслідок тривалої селекційної роботи людина вивела багато порід курей.

- Свійська качка походить від дикої качки-крижня, предком порід свійських гусей була сіра гуска, а свійського голуба — сизий голуб.

- Багато жертв морських катастроф гинули від спраги — адже людина не може пити солону морську воду. Однак буревісникоподібні п’ють її без шкоди для себе. Як їм це вдається? Надлишок солей у них виводиться спеціальними залозами крізь носові отвори, від яких відходять тоненькі трубочки.

- Деякі птахи під час перельоту летять клином. Найсильніший птах летить попереду, його тіло розсікає повітря. Інші птахи летять так, щоб зберегти гострий кут клина. Це відбувається інстинктивно, тому що таке розташування відповідає мінімальній силі опору.

Зі світу науки

- Раніше вважалося, що арктичні птахи пірнають за здобиччю на глибину до 10 м. Та ось румунські вчені зі свого батискафа побачили гагару, яка пірнула за рибиною. А батискаф тоді був, думаєте, на якій глибині? 80 м! Це було під час холодів, коли риба спускається глибше — туди, де тепліше. А за нею й гагари пірнають. Проте всі рекорди побили королівські пінгвіни. Вони поринають за їжею часом на глибину до 200 м.

- Експериментальні дослідження свідчать, що перелітні птахи здатні до астронавігації: до вибору правильного напряму перельоту за положенням сонця, місяця та зірок. При похмурій погоді або при зміні картини зіркового неба під час дослідів у планетарії здатність птахів до орієнтування значно погіршувалась.

- Експерименти довели, що відчуття часу в птахів має точність 1015 хвилин.

Еволюційний процес

- Еволюція птахів почалася, згідно із традиційними поглядами, у Юрському періоді. За цією версією, самими прадавніми з відомих видів птахів вважається археоптерикс (Archaeopteryx lithographica). Птахи в цьому випадку розглядаються як спеціалізовані представники теропод, близькі до інших оперених динозаврів із групи манірапторів.

Разом з тим, ряд авторів дотримуються альтернативної версії, згідно з якою першою достовірною знахідкою птахів є досить спірний викопний протоавіс із пізнього тріасу. Згідно із цією версією, і птахи, і тероподи виникли від однієї більш ранньої групи архозаврів.

У наш час висунуто кілька різних гіпотез походження та еволюції птахів, але загальноприйнятої філогенії немає.

Для допитливих

- Деякі мрійники минулого робили собі крила на зразок пташиних, але не могли піднятися на них у повітря. Як можна пояснити з точки зору фізики пристосування птахів до польоту? Тулуб птахів обтічної форми, що зменшує тертя. Повітряні мішки, заповнюючи проміжки між внутрішніми органами, також зменшують тертя між ними під час польоту та полегшують тіло птаха. Для рухів крил необхідна

жорстка опора, тому більшість кісток тулуба зрослись між собою. Зменшенню маси тіла сприяють: відсутність зубів на щелепах, легкість кісток скелету, більшість з яких мають порожнини, заповнені повітрям (пневматичні кістки), швидке перетравлення їжі та виведення з організму екскрементів, відсутність сечового міхура.

Із фізики відомо, що на всі предмети тисне повітря, яке їх оточує. Якщо тиск на верхню поверхню тіла менший, ніж на нижню, виникає піднімальна сила. Крила птахів (і літаків) утворюють таку різницю тисків. Пташине крило складається з двох частин, дещо різних за своїми функціями. Ближча до тулуба частина створює піднімальну силу, яка утримує птаха у повітрі. Віддалена від тулуба частина забезпечує просування птаха вперед. Важливу роль при цьому відіграють розташовані на кінцях крил першорядні махові пера. Вони закріплені у крилі не жорстко, а скріплені гнучкою перетинкою і рухаються досить вільно. Повернена вперед частина кожного з цих пер вужче задньої. При опусканні крила опір повітря скручує першорядні махові пера. Внаслідок цього вони на якусь мить повертаються під гострим кутом до решти крила та до напряму польоту. Нахилене перо відштовхує повітря назад і вниз, завдяки чому птах летить вперед.

Піднімальна сила крил літака змінюється закрилками. У птахів у місці з’єднання двох частин крила знаходиться крильце. Як і закрилки літака, крильця птахів змінюють піднімальну силу крил при зльоті та приземленні.

Хвостові пера птахів утворюють додаткову площину, що спирається на повітря в польоті та допомагає гальмувати під час приземлення.

Цікаве про походження назв птахів

- Дрофа. Вчені вважають, що в слов’янській мові існувало слово «дропи«, яке означало «драпати» («тікати»). Адже дрофа належить до птахів, які гарно бігають, але не так гарно літають, бо дрофа — найкрупніший серед літаючих птахів (маса — 16 кг).

- Дятел. Назва цього птаха пішла від тієї самої основи, що й «довбати»: давня назва птаха — «дельтел» — «видовбувач дупел».

- Журавель. Назва цього птаха пішла від давньоіндійського «jarate» — «співає», «кричить», тобто назва птаха спочатку означала «крикун», «курлика».

- Індик. Ця порода куроподібних була вивезена з Америки, але ж відомо, що Америку спочатку приймали за Індію. Коли славетний мореплавець Христофор Колумб у пошуках Індії приплив до островів між Північною і Південною Америкою, він вирішив, що досяг-таки берегів Індії. Тому жителів Америки називали «індійці». Привезеного звідти птаха було названо індиком (від латинського індікус — «індійський»). Отже, ці птахи — «індійські кури», чи «індички». Самець цих птахів — «індик», хоч за назвою він «індієць», за походженням — американець.

- Кура (кур і курка). З цих трьох слів найдавніше — «кур» («півень»); це слово на багатьох слов’янських мовах означало «крикун»,

«співак». Потім з’явилася назва «кура». Відносно нова назва самки цієї породи птахів — «курка».

- Куріпка. Помітна спорідненість цього слова з «курою». Так воно і є: ця назва пішла від «кур» — «півень» і давно зниклого слов’янського слова «пьта» — «птах» (звідси всім відоме «пташка»). Ці два слова, об’єднавшись, означають «куроподібний птах».

- Ластівка. Литовською мовою «lakstiti» означає «літати». Слов’янське «ласта» означало «літаюча».

- Лебідь. Горде ім’я цього прекрасного птаха близьке до індоєвропейського «альб», «ельб», що означає «білий». Його можна порівняти з латинським «альбус» — «білий» або з назвою річки Ельби (річка в Німеччині), яка теж означає «Біла». Виходить, що назву свого часу одержували птахи лише білого кольору, інших тодішні люди не знали. Тому, коли ми зараз кажемо «чорний лебідь», то це те саме, якби ми сказали «чорний білий». Наші предки були знайомі лише з білими птахами, які й нині живуть у Європі, а також в Азії та Америці. Чорні лебеді походять з Австралії і в нас трапляються дуже рідко.

- Павич. Тут треба згадати невеличку етимологічну казочку. Жило-було латинське слово «papilio» («папіліо»), жило і означало воно «намет», чи «шатро». У нього з’явилося двоє нащадків — французів: «pavilion» («павійон») — «бесідка», «кіоск», «шатро» і «papillon» («па- пійон») — «метелик». Як виникло перше слово, цілком зрозуміло: між «наметом» і «кіоском» різниця невелика. А друге слово, вірогідно, вигадала людина з багатою уявою, яка знайшла щось спільне між барвистим метеликом і кольоровим наметом-квіткою. З другим словом нічого дивовижного не сталося, а ось із першим трапилася цікава пригода. Воно потрапило в німецьку мову як назва гарного строкатого птаха, який розпускав свій хвіст, як розкішне шатро — «павійон». Німцям це слово «павійон» почулося як «павенхен» чи «павенхун» — «павича курка». Коли це слово дійшло до нас, ми сприйняли його як «павич» (і як «пава» для птаха-самки), зовсім не підозрюючи про його зв’язок з наметом, кіоском, шатром і метеликом.

- Страус. Уявіть собі поряд горобця і страуса. Ви скажете, що уявити важко, адже страус справжній велетень (майже три метри заввишки, а вага — до 90 кг) порівняно з горобцем. А проте горобець може гордо заявити, що він — теж страус! Грецьке слово струтос, від якого походить слово страус, означало «птах», а інколи просто «горобець». Греки страуса називали струтос мегас — «великий горобець». Була у греків ще одна назва для страуса — струто-камелос, тобто «птах-верблюд» або «горобець-верблюд». І справді: страус схожий на птаха, але не літає, а бігає. Він великий і неповороткий, у нього негарна голова Чим не верблюд? Але у нього на хвості є кілька чудових пір’їн — довгих, білих, пухнастих. Про них, мабуть, усі знають. А от що решта пір’я у нього сіра, непоказна, — про це ніхто не згадує. Це пір’я непомітне серед вигорілої трави — і часто рятує страуса, дає йому можливість сховатися.