ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013

СЛОВНИК ЗООЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Аероби (від грецьк. aer — повітря) — організми, для життєдіяльності яких потрібен вільний кисень повітря.

Аксон (від грецьк. akson — вісь) — видовжений відросток нейрона, по якому імпульси надходять від його тіла до інших нейронів або органів.

Акросома (від грецьк. akron — верхівка, soma — тіло) — органела сперматозоїда, розміщена на верхівці його головки.

Активний транспорт — це такий спосіб транспорту речовин через плазматичну мембрану клітини, який пов’язаний із витратами енергії, оскільки не залежить від концентрації речовин, що мають потрапити в клітину або вийти з неї.

Амітоз — прямий поділ клітини.

Анабіоз (від грецьк. anabiosis — повернення до життя) — стан організму, за якого життєві процеси загальмовані; пристосування організму до несприятливих умов існування.

Анаероби (від грецьк. an — заперечення, aer — повітря) — організми, життєдіяльність яких відбувається без доступу вільного кисню.

Антикодон — триплет нуклеотидів, розташований на верхівці молекули тРНК; визначає амінокислоту, яку транспортує дана молекула тРНК, і впізнає комплементарну йому ділянку з трьох нуклеотидів (ко- дон) молекули ІРНК.

Ареал (від лат. area — простір, площа) — зона поширення, в межах якої природно зустрічається конкретний вид тварини.

Артеріальна кров (від грецьк. arteria — судина) — кров, збагачена киснем.

Артерії (від грецьк. arteria — судина) — кровоносні судини, що несуть кров від серця до органів та тканин організму.

Багатоклітинні організми — організми, тіло яких складається з багатьох клітин, що відрізняються за будовою та функціями й здатні утворювати тканини і органи.

Базальне тільце (corpusculum basale) — внутрішньоклітинна структура, що знаходиться в основі війок і джгутиків та слугує для них опорою.

Батрахологія (від грецьк. batrahos — жаба, logos — слово, вчення) — розділ зоології, який вивчає земноводних.

Бентос (від грецьк. benthos — глибина) — сукупність організмів, які ведуть придонний спосіб життя.

Біла речовина мозку (спинного, головного) — це сукупність аксонів.

Білки, або протеїни — це високомолекулярні біополімери, мономерами яких є залишки амінокислот.

Бінарний поділ (від лат. bi — подвійний, два) — поділ клітини, результатом якого є утворення з однієї материнської клітини двох дочірніх. Бінарному поділу передує реплікація ДНК.

Біогеохімічний колообіг речовин — це обмін хімічними елементами і сполуками між різними компонентами біосфери внаслідок життєдіяльності різноманітних організмів, що має циклічний характер.

Біогідроценоз (від грецьк. bios — життя, hydor — вода, koinos — спільний, загальний) — історично складена сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку водойми з відносно однорідними умовами існування.

Біологічна система (від грецьк. bios — життя, systema — поєднання, сукупність) — біологічні об’єкти різної складності (клітини і тканини, органи, системи органів і організми, екосистеми, біосфера), які мають зазвичай декілька рівнів структурно-функціональної організації.

Біополімери (від грецьк. bios — життя, poly — багато, meros — частка) — це такі високомолекулярні органічні сполуки, молекули яких складаються з великої кількості однакових чи різних за хімічною будовою ланок, що повторюються.

Біосферний рівень організації живої матерії характеризується біологічним власним колообігом речовин і єдиним потоком енергії, які забезпечують функціонування біосфери як цілісної системи.

Біологічна хімія, або біохімія (від грецьк. bios — життя, хімія) — це наука, що вивчає хімічний склад живих організмів, будову, властивості та роль виявлених у них сполук, шляхи їхнього виникнення та перетворення.

Біомаса (від грецьк. bios — життя, від лат. massa — шматок) — це маса особин у перерахунку на одиницю площі або об’єму.

Біотоп (від грецьк. bios — життя, topos — місце) — відносно однорідна в екологічному відношенні ділянка суходолу чи водойми зайнята певним біоценозом (напр., тропічний ліс, прісноводна водойма тощо).

Біоценоз (від грецьк. bios — життя, koinos — спільний, загальний) — історично складена сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суходолу або водойми з відносно однорідними умовами існування.

Біофільтратори (від грецьк. bios — життя, лат. filtrum — войлок) — водяні тварини, які живляться дрібними організмами планктону або органічними частками, відціджуючи їх із води.

Бісус (від грецьк. byssos — тонке прядиво) — органічна речовина у вигляді надзвичайно міцних ниток, за допомогою яких деякі тварини прикріплюються до субстрату.

Бронхи (від грец. bronchos — дихальне горло) — повітряпровідні шляхи наземних хребетних тварин, які відходять від трахеї.

Вени — кровоносні судини, що несуть кров від органів та тканин до серця.

Венозна кров — кров без кисню, збагачена вуглекислим газом.

Вид (Species) — одна з основних таксономічних категорій, що об’єднує особини, які характеризуються низкою спільних морфофізіо- логічних ознак, здатних схрещуватися між собою, давати плодючих нащадків і які сукупно займають суцільний або частково розірваний ареал.

Видільні тканини — це такі тканини, які спеціалізуються на виконанні екскреторної функції.

Вітаміни (від лат. vita — життя) — біологічно активні органічні сполуки, які є необхідними для підтримання життєвих функцій організму.

Внутрішнє вухо (auris interna), або перетинчастий лабіринт, — основна частина органу слуху і орган рівноваги у хребетних тварин; система з’єднаних одна з одною тонкостінних порожнин (мішечків) і протоків, заповнених ендолімфою і занурених у скелетний (хрящовий або кістковий) лабіринт.

Вторинна структура білка — закручений у спіраль поліпептидний ланцюг.

Вуглеводи — це група органічних сполук, загальна формула яких (CH₂О)_n, або C_n(H₂О)_n, де n — будь-яке ціле число від 3 та більше.

Г алуження — утворення на материнській осі осей підлеглих порядків.

Г аметогенез (від грецьк. gametes — стать, genesis — походження) — розвиток статевих клітин (гамет).

Гаплоїдний набір хромосом (від грецьк. haploos — одинарний, eidos — вигляд) — одинарний набір хромосом (n), який виникає внаслідок мейозу з диплоїдних (2n) клітин.

Г астроваскулярна система (від грецьк. gastros — шлунок, від лат. Vasculum — невелика судина) — травна система медуз, яка складається зі шлунка і радіальних каналів, що виконують функції перетравлення їжі та розподілу поживних речовин; канали зовнішніми кінцями впадають у кільцевий канал, який проходить по краю дзвона медузи.

Гельмінтологія (від грецьк. helminthos — черв’як, logos — учення)

— розділ паразитології, який вивчає паразитичних червів та захворювання, що ними викликаються.

Гемоглобіни — складні білки, що складаються з залізовмісної групи (гему) та білка глобіну. Це червоні пігменти крові та гемолімфи, які забезпечують транспорт кисню та вуглекислого газу.

Гемолімфа (від грецьк. haima — кров, lympha — чиста вода, волога)

— безколірна або зелена рідина, що циркулює в судинах і міжклітинних порожнинах багатьох безхребетних (членистоногі, молюски), які мають незамкнену систему кровообігу.

Г єн (від грецьк. genos — походження) — це ділянка молекули нуклеїнової кислоти, яка визначає спадкові ознаки організмів.

Геном (від грецьк. genos — походження) — сукупність генів гаплоїдного набору хромосом організмів певного виду.

Гепатотоксини (від грецьк. hepar (hepatos) — печінка та toxikon —

отрута) — чинники швидкої смерті, що спричинюють прогресуючий цироз печінки.

Гермафродити (від імені міфологічної істоти давніх греків, сина бога Гермеса та богині Афродити — Гермафродита — напівчоловіка, напівжінки) — організми, в яких водночас функціонують жіночі та чоловічі статеві органи.

Г ерпетологія (від грецьк. gerpeton — плазуни, logos — слово, вчення) — розділ зоології, який вивчає плазунів.

Гетерогамія (від грецьк. heteros — інший, gamos — шлюб) — форма статевого процесу, при якому зливаються дві рухомі, але різні за розмірами гамети.

Гетерономія (від грецьк. Heteros — інший і nomos — закон) — форма сегментації тіла тварин, за якої різні сегменти неоднакові за своїми структурними і функціональними особливостями.

Гетеротрофи (від грецьк. heteros — інший, trophe — живлення) — організми, які не здатні самостійно виробляти органічні речовини з неорганічних, а для живлення використовують готові органічні сполуки.

Гістологія (від грецьк. histos — тканина, logos — слово, вчення) — наука, яка вивчає будову, функції, розвиток і класифікацію тканин людини та інших багатоклітинних тварин.

Глікокалікс (від грецьк. glykys — солодкий, лат. callum — товста шкіра) — надмембранний комплекс тваринних клітин.

Гомеостаз (від грецьк. gomeos — однаковий, stasis — положення) — стан відносної сталості внутрішнього середовища організму (біологічної системи) за певних умов довкілля та змін в організмі.

Г онади (від грецьк. gonao — народжую) — статеві залози, які утворюють статеві клітини (яйцеклітини і сперматозоїди) і статеві гормони у тварин і людини.

Г оноцити (від грецьк. gonao — народжую, kytos — клітина) — первинні статеві клітини.

Гортань (larynx) — початковий відділ дихальних шляхів хребетних тварин (крім риб), утворений рухливо з’єднаними хрящами і прикріпленими до них м’язами і зв’язками; забезпечує проходження повітря у наступні відділи дихальної системи.

Двобічна (білатеральна) симетрія — тип симетрії, коли через тіло можна провести тільки одну уявну площину, що поділяє його на дві дзеркально подібні частини — праву та ліву.

Денатурація (від лат. de — рух униз, втрата, natura — природні властивості) — незворотне руйнування певної структури білка.

Дендрит (від грецьк. dendron — дерево) — короткий, дуже розгалужений відросток нейрона, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини від рецепторів або інших нервових клітин.

Диплоїдний набір хромосом (від грецьк. diploos — подвійний, eidos

— вигляд) — парний набір хромосом (2n) у соматичних клітинах.

Дисиміляція (від лат. dissimilis — несхожість), або катаболізм (від

грецьк. katabole — руйнування), — розпад органічних речовин на простіші сполуки.

Диференціація (від. лат. differentia — відмінність) — виникнення відмінностей у будові та функціях клітин, тканин під час індивідуального розвитку.

Дихання — сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують надходження в організм кисню і виділення вуглекислого газу й води.

Домінанти (від лат. dominans — переважаючий) — види тварин, які кількісно значно переважають в угрупованні над іншими.

Едафобіонти (від грецьк. edaphos — Грунт, земля, bios — життя) — організми, які мешкають у Грунту.

Екзопаразити (від грецьк. exo — ззовні, parasitos — нахлібник, дармоїд) — зовнішні паразити, які постійно живуть на поверхні хазяїна.

Екосистемний рівень організації живої матерії проявляється в тому, що в певній ділянці з подібними фізико-кліматичними умовами існує постійний обмін речовинами і енергії між її живою (популяції різних видів) та неживою частинами.

Екскременти (від лат. excrementum — відхід, виділення) — неперетравлені рештки, що виробляються в процесі життєдіяльності тварин і виводяться з організму.

Ектодерма (від грецьк. ektos — зовні, derma — шкіра) — зовнішній зародковий листок багатоклітинних тваринних організмів на ранніх стадіях його розвитку.

Ектоплазма (від грецьк. ektos — зовні, plazma — оформлене) — зовнішній шар цитоплазми.

Ембріональний розвиток (від грецьк. embryon — зародок), або ембріогенез (від грецьк. embryon — зародок, genesis — походження), — ранні періоди розвитку тваринного організму, що відбувається в яйцевих оболонках або в тілі матері.

Ембріон (від грецьк. embryon — зародок) — тваринний організм у ранній період розвитку.

Ендолімфа (від грецьк. endon — внутрішній, lympha — чиста вода, волога) — рідина, яка заповнює порожнини органів слуху і рівноваги; бере участь у проведенні звуку.

Ендоплазма (від грецьк. endon — внутрішній, plazma — оформлене)

— внутрішній шар цитоплазми.

Ендоплазматична сітка (ЕПС), або ретикулум (від грецьк. Endon — внутрішній, plazma — оформлене) — система мембран, що утворюють велику кількість каналів, трубочок, цистерн, завдяки чому значно збільшується внутрішня поверхня клітини і поділяється клітина на велику кількість комірок, що відіграє важливу роль у регуляції внутрішньоклітинних ферментних систем, транспорті речовин та перебігу процесів обміну.

Ендотелій (від грецьк. endon — внутрішній, tele — сосочок) — одношаровий утвір плоских спеціалізованих клітин мезенхімного походження.

Енергетичний обмін — сукупність реакцій розщеплення складних сполук у клітині (організмі), що супроводжуються виділенням енергії.

Ентодерма (від грецьк. entos — усередині, derma — шкіра) — внутрішній зародковий листок.

Ентомологія (від грецьк. entoma — комахи, logos — слово, вчення) — розділ зоології, який вивчає комах.

Епітеліальна тканина, або епітелій (від грецьк. epi — над, tele — сосочок) — тканина, що складається з клітин, які щільно прилягають одна до одної і вкривають тіло ззовні, вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів, а також утворюють більшість залоз.

Еритроцити (від грецьк. erythros — червоний, kytos — клітина) — клітини крові, які здійснюють транспорт газів.

Еукаріоти (від грецьк. eu — повністю, karion — ядро) — організми, клітини яких мають ядро, принаймні на певних етапах їх клітинного циклу.

Ефіра (від лат. Ephyra — ім’я міфологічної німфи) — дископодібні личинки сцифоїдних медуз.

Живлення — процес поглинання і засвоєння організмом з навколишнього середовища речовин, необхідних для підтримання його життєдіяльності.

Живородіння, або живонародження, — спосіб відтворення потомства у тварин, за якого розвиток зародка відбувається всередині материнського організму; дитинча народжується більш-менш сформованим і позбавленим яйцевих оболонок.

Жири — це сполуки, які складаються із залишків гліцеролу (спирту, що має три гідроксильні групи) та трьох жирних кислот.

Життєвий цикл, або цикл розвитку, — це сукупність усіх фаз розвитку організмів певного виду.

Жовток — резервні поживні речовини, які накопичуються в яйцях тварин у вигляді гранул і слугують для живлення зародка.

Запліднення — процес злиття двох статевих клітин (гамет) з утворенням заплідненої яйцеклітини (зиготи).

Запліднення внутрішнє — процес злиття двох статевих клітин (гамет) у жіночих статевих органах.

Запліднення зовнішнє — процес злиття двох статевих клітин (гамет) поза протоками жіночої статевої системи.

Запліднення перехресне — процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин (гамет), утворених різними гермафродитними особинами.

Зародкові листки — шари тіла зародка багатоклітинних тварин, з яких розвиваються різні органи і тканини.

Зіниця (puppilla) — отвір в райдужній оболонці ока хребетних тварин, крізь який світлові промені потрапляють на сітківку. Зіниця буває таких форм: округла, прямокутна, горизонтальна, вертикальна.

Зигота (від грецьк. zygotos — з’єднання докупи) — диплоїдна клітина, що утворюється внаслідок злиття чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет).

Зоологія (від грецьк. zoon — тварина, logos — наука, знання) — наука, що вивчає будову і життєдіяльність тварин, їх історичний та індивідуальний розвиток, класифікацію, взаємозв’язок із середовищем, закономірності поширення тварин та їх угруповань на Землі, роль у біосфері та значення для людини.

Зоологія безхребетних — розділ зоології, який вивчає усі типи тваринного царства, крім типу Хордові.

Зоологія хребетних — розділ зоології, який вивчає тварин, що належать до типу Хордові.

Зяброві міхурі (sacci branchiales) — парні мішкоподібні органи дихання круглоротих.

Ізогамія (від грецьк. isos — однаковий, gamos — шлюб) — примітивний тип статевого процесу, коли обидві гамети однакові за формою і рухливістю.

Інвазії (від лат. invasio — вторгнення, напад) — зараження організму тваринними паразитами (гельмінтами, комахами).

Інтерфаза — період між двома послідовними поділами клітини.

Іхтіофауна (від грецьк. Ichthys — риба, Fauna — богиня лісів, полів, звірів) — сукупність риб, що склалася історично й населяє певну територію.

Каріоплазма (від грецьк. karion — ядро, plazma — оформлене), або ядерний сік — прозоре напіврідке внутрішнє середовище ядра, оточене ядерною оболонкою, в якому проходять усі реакції

Каріотип — це сукупність ознак хромосомного набору (кількість хромосом, їхня форма і розміри).

Карапакс (carapax) — хітинізована складка у багатьох ракоподібних, яка вкриває задню частину голови, а також частково або повністю груди, і задній щиток деяких кліщів; опуклий верхній щит панцира черепах.

Катаболізм (від грецьк. katabole — руйнування), або дисиміляція (від лат. dissimilis — несхожість), — розпад органічних речовин на простіші сполуки.

Клас (Classis) — одна з основних таксономічних категорій, що об’єднує близькоспоріднені ряди у систематиці тварин.

Клітина — основна структурна і функціональна одиниця всіх живих організмів, елементарна біологічна система.

Клітинний рівень організації живої матерії визначає будову і властивості більшості живих організмів (крім вірусів), оскільки клітина є головною морфофункціональною одиницею організації.

Клітинний центр, або цитоцентр — немембранна органела, характерна для більшості еукаріот, що складається з двох центріолей; бере участь у формуванні веретена поділу.

Клітинний цикл — період існування клітини від початку останнього поділу до наступного або ж від початку останнього поділу клітини до її загибелі.

Клоака (від лат. cloaka від cluo — промиваю) — розширена кінцева частина задньої кишки багатьох хребетних (міксини, личинки міног, хрящові риби, земноводні, плазуни, птахи).

Кодон — триплет нуклеотидів, одиниця генетичного коду в молекулі нуклеїнової кислоти, яка кодує певну амінокислоту. Послідовність кодонів у гені визначає послідовність введення амінокислотних залишків у синтезовану молекулу білка.

Колонія — це співіснування організмів одного виду, які утворилися внаслідок безстатевого розмноження (наприклад, поділу чи брунькування) і зберігають зв’язок між собою.

Комплекс (апарат) Г ольджі — система плоских цистерн в клітині, обмежених гладенькими мембранами; поруч із цистернами розташовані пухирці та канальці.

Консументи (від лат. consumo — споживаю) — організми, що живляться рослинною або тваринною їжею.

Кон’югація (від лат. conjugatio — сполучення, з’єднання) — статевий процес, під час якого дві клітини (наприклад, інфузорії) обмінюються спадковою інформацією (у вигляді фрагментів молекули ДНК) через цитоплазматичний місток, що на певний час утворився між ними.

Копуляція (від лат. copulatio — поєднання) — злиття (статевий акт) двох клітин (гамет), у результаті чого утворюється зигота.

Кораловий риф — це і рифоутворюючі корали, і їхні рештки, і живі організми, що їх населяють, і середовище їхнього проживання (вода, дно, повітря).

Кров — рідка сполучна тканина, що переносить різні речовини всередині тіла.

Кровообіг — рух крові по системі кровоносних судин чи порожнин; забезпечує надходження до клітин тіла кисню, поживних речовин, води і виділення з них вуглекислого газу та продуктів розпаду речовин.

Кросинговер (від англ. crossing-over — перехрест) — взаємний обмін гомологічними ділянками між гомологічними хромосомами під час їхньої кон’югації в профазі першого поділу мейозу; забезпечує мінливість організмів.

Круглі черви — двобічно-симетричні тварини з веретеноподібним тілом, яке має первинну порожнину тіла.

Легені (pulmones) — органи повітряного дихання наземних тварин.

Лізосоми (від грецьк. lyzis — розчинення, soma — тіло) — органели, які містять різноманітні гідролітичні ферменти (гідролази), здатні розщеплювати органічні сполуки (білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди, ліпіди), що надходять у клітину.

Ліпіди — це сполуки високомолекулярних жирних кислот і трьохатомного спирту — гліцерину.

Линька — періодична заміна зовнішніх покривів (кутикули, луски, шерсті, пір’я) у тварин.

Макромолекули (від грецьк. makros — великий) — молекули, які мають велику молекулярну масу.

Мамаліологія, мамалогія, теріологія (від грецьк. terion — звір, logos — учення) — розділ зоології, який вивчає ссавців.

Мантія (від грецьк. mantion — покривало, плащ) — зовнішня складка шкіри, що вкриває все тіло або його частину.

Мезодерма (від грецьк. mesos — середній, derma — шкіра) — середній зародковий листок.

Мейоз (від грецьк. Meiosis — зменшення) — поділ ядра, при якому відбувається зменшення кількості хромосом удвічі, причому з однієї диплоїдної клітини утворюються чотири гаплоїдні.

Метаболізм (від грецьк. metabole — переміна), або обмін речовин, — це сукупність процесів, пов’язаних із надходженням з довкілля поживних речовин, їхнього перетворення та виведенням продуктів життєдіяльності.

Міксоцель (від грецьк. mixis — змішаний, koiloma — заглиблення, порожнина) — змішана порожнина тіла.

Міоглобін — гемопротеїд м’язів, що зв’язує кисень, який переноситься від легень гемоглобіном та передає його окислювальним системам клітини.

Міофібрили (від грецьк. myos — м’яз, новолат. fibrilla — волоконце, нитка) — скоротливі нитки у саркоплазмі посмугованих скелетних волокон, серцевого м’яза, що здійснюють м’язове скорочення.

Міофіламенти (від грецьк. myos — м’яз, пізньолат. filamentum — нитка), або протофібрили — це білкові нитки, що складають основну масу міофібрили.

Мітоз (непрямий поділ) (від грец. mitos — нитка) — поділ ядра, що забезпечує тотожний розподіл генетичного матеріалу між дочірніми клітинами і спадкоємність хромосом у ряду клітинних поколінь.

Мітохондрії (від грецьк. mitos — нитка, chondrion — зернятко) — органели двомембранної будови, основна функція яких полягає у виробленні майже всієї енергії клітини (синтез АТФ).

Молекулярний рівень організації живої матерії — це специфічні для живих організмів види органічних сполук (білки, вуглеводи, ліпіди,

нуклеїнові кислоти тощо), їх взаємодія між собою і з неорганічними компонентами та біологічна роль в обміні речовин та енергії в організмі, а також у збереженні та реалізації спадкової інформації, закодованої у молекулах нуклеїнових кислот.

Мономер (від грецьк. monos — один, meros — частка) — це прості молекули, із залишків яких складаються біополімери.

Мутації (від лат. mutatio — зміна) — це зміни генотипу, що можуть унаслідуватись нащадками, які виникають раптово і призводять до зміни тих чи інших спадкових ознак організму.

Мутуалізм (від лат. mutus — взаємний) — один із видів симбіозу, при якому два різних види організмів покладають один на одного регуляцію своїх взаємовідносин із зовнішнім середовищем, отримуючи при цьому взаємну вигоду.

М’яз — це групи м’язових пучків, оточені сполучнотканинною оболонкою. М’язові пучки — групи м’язових волокон, оточені сполучнотканинною оболонкою.

Напівколові канали (canales semicirculares) — частина внутрішнього вуха, яка бере участь в регуляції рівноваги під час руху та під час зміни положення голови і тіла в просторі; розміщені у взаємно перпендикулярних площинах; заповнені ендолімфою і розташовані в хрящових або кісткових футлярах.

Наупліус (від грецьк. nauplios — тварина з панцирем, що плаває) — планктонна личинка багатьох ракоподібних.

Національні природні парки — природоохоронні установи, призначені зберігати цінні природні, історико-культурні комплекси та об’єкти.

Нейрон (від грецьк. neiron — жила, нитка, нерв) — це структурно- функціональна одиниця нервової тканини.

Нектон (від грецьк. nektos — плаваючий) — це сукупність організмів, здатних активно плавати на значні відстані.

Ніздря (ніздрі) (nares) — носовий отвір у хребетних тварин, яким носова порожнина відкривається назовні.

Нуклеїнові кислоти — це біополімери, мономерами яких є нуклеотиди.

Нуклеотид (від лат. nucleus — ядро) — мономер нуклеїнових кислот, що складається із залишків нітратної основи, моносахариду (пентози) та фосфорної кислоти).

Нюховий мішок — це орган нюху на передній частині голови, який містить хеморецептори.

Нюхова цибулина (bulbus olfactorius), або нюхова частка, — парний утвір у передньому мозку хребетних.

Обмін речовин, або метаболізм (від грецьк. metabole — переміна), — це сукупність процесів, пов’язаних із надходженням в організм по

живних речовин, їхнього перетворення та виведенням продуктів життєдіяльності.

Овоґенез (від грецьк. oon — яйце та genesis — походження) — сукупність послідовних процесів розвитку жіночої статевої клітини від диплоїдної первинної статевої клітини до зрілого яйця.

Овуляція (від лат. ovulum — яєчко, від ovum — яйце) — вихід дозрілих яйцеклітин у ссавців із яєчника в порожнину тіла.

Оматидій (від грецьк. omma — око) — структурна одиниця фасеткового ока членистоногих тварин.

Онтогенез (від грецьк. ontos — існуючий, genesis — розвиток, походження) — індивідуальний розвиток живого організму з моменту зародження до природної смерті. Термін запропонував німецький вчений Е. Геккель (1866 р.).

0(в)огамія (від грецьк. oon — яйце, gamos — шлюб) — тип статевого процесу, що полягає у злитті великої нерухомої жіночої статевої клітини (яйцеклітини) з невеликою рухливою чоловічою статевою клітиною (сперматозоїдом або спермієм).

Овогонії (від грецьк. oon — яйце та gonos — народження, плід, нащадок) — диплоїдні жіночі статеві клітини, які утворюються із первинних статевих клітин.

Орган (від грецьк. organon — орган, знаряддя, інструмент) — частина організму, що складається з комплексу тканин, має певну форму, будову, місце розташування та виконує одну або кілька функцій.

Органели (від грецьк. organon — орган, знаряддя, інструмент + зменшувальний суфікс ella) — постійні структурні компоненти клітини, що виконують життєво необхідні функції.

Організм (від лат. organizo — влаштовую) — це особина, яка самостійно взаємодіє із середовищем свого існування.

Орнітологія (від грецьк. ornithos — птах, logos — учення) — розділ зоології, який вивчає птахів.

Основний хазяїн — це організм, у якому живе й розмножується статевим шляхом дорослий паразит.

Осфрадії (від грецьк. osphrainomai — нюхаю) — рецепторний орган молюсків, розміщений у мантійній порожнині біля зябер на шляху струму води до них.

Паразити (від грецьк. para — біля, sitos — хліб, parasitos — нахлібник, дармоїд) — організми, які живуть на поверхні або всередині іншого організму (хазяїна), живляться за рахунок його поживних речовин, завдаючи йому певної шкоди.

Параподії (від грецьк. para — біля, podion — нога) — вирости тіла у багатощетинкових червів, розміщені попарно на кожному сегменті тулуба; виконують роль органів руху.

Партеногенез (від грецьк. parthenos — дівчина, genesis — походження) — одна з форм статевого розмноження, за якого розвиток но-

вого організму відбувається з незаплідненої яйцеклітини (у всіх безхребетних і хребетних, крім ссавців).

Пелагічність (від грецьк. pelagos — море) — здатність організмів жити у товщі води.

Пелікула (від лат. pellicula — шкірка, плівка) — тонкий еластичний або твердий опорний шар протоплазми на поверхні тіла багатьох найпростіших тварин.

Первинна структура білка — це сполучені пептидними зв’язками залишки амінокислот, що мають вигляд лінійного ланцюга.

Передсердя (atrium) — відділ серця (один чи два, у наутилуса — 4) молюсків і хребетних тварин, який збирає і перекачує кров у шлуночок.

Плазмалема (мембрана плазматична) (від грецьк. plazma — виліплене, утворене, lema — оболонка) — оболонка, яка обмежує внутрішнє середовище клітини і виконує різноманітні функції: бар’єрну, обмін речовин, сприймає подразнення, бере участь у формуванні захисних реакцій (імунітету), забезпечує взаємодію між клітинами багатоклітинних організмів.

Планктон (від грецьк. plankton — блукаючий) — це сукупність організмів, які населяють товщу води і пасивно переносяться течією.

Планула (від лат. planus — плаский) — двошарова пелагічна личинка.

Пластичний обмін — сукупність реакцій синтезу, які забезпечують розвиток клітин та організмів, поновлення їхнього хімічного складу з використанням певної кількості енергії.

Плоскі черви — це тварини з двобічною симетрією, для яких характерні такі риси: тіло сплощене у спинно-черевному напрямку; під час ембріонального розвитку закладаються три зародкові листки; притаманні тканини, з яких утворені системи органів (опорно-рухова, травна, видільна, нервова, статева тощо); проміжки між органами заповнені сполучною тканиною.

Поверхневий апарат — структурне утворення на поверхні клітини, що відокремлює її від довкілля і забезпечує рух клітини, обмін речовинами, енергією та інформацією з середовищем.

Подразливість — це здатність реагувати на зовнішні або внутрішні впливи.

Полісахариди — молекули, молекулярна маса яких може сягати кількох мільйонів, складаються з сотень і тисяч залишків моносахаридів.

Променева (радіальна) симетрія (від лат. radius — промінь) — тип симетрії, коли через поздовжню вісь тіла можна провести кілька уявних площин, які поділяють його на кілька однакових частин.

Проміжний хазяїн — це організм, у якому живуть, а іноді й розмножуються нестатевим шляхом личинкові стадії паразита.

Протонефридії (від грецьк. protos — перший, nephros — нирка) — це розгалужені канальці, що закінчуються у паренхімі зірчастою клітиною з пучком війок.

Псевдоніжки, або псевдоподії (від грецьк. pseudos — вигадка, помилка та укр. ніжки, podos — нога) — тимчасові цитоплазматичні ви

рости в одноклітинних організмів (амеби, споровики) та в деяких клітин (лейкоцити, макрофаги) багатоклітинних організмів; відіграють роль для пересування та захоплення їжі та інших часток.

Радула (від лат. radula — тертка) — гнучка хітиноподібна пластинка з зубами, розміщена на поверхні мускулистого язика в молюсків (крім двостулкових).

Рамфотека (від грецьк. rhamphos — дзьоб, theke — вмістище) — роговий чохол, який вкриває дзьоб птахів.

Регенерація (від лат. regeneratio — відновлення) — процеси відновлення організмом утрачених чи пошкоджених органів або тканин, а також відтворення цілісного організму з певної його частини.

Рекомбінація — явище перерозподілу генетичного матеріалу батьків у генотипі нащадків.

Реплікація (редуплікація) (від лат. replicatio — подвоєння) — процес подвоєння молекули ДНК.

Рефлекс (від лат. reflexus — відбиття) — реакція організму на подразнення, здійснена за участю нервової системи.

Рибосоми (від рибоза і грецьк. soma — тіло) — невеликі сферичні тільця, які лежать вільно або на мембранах ендоплазматичної сітки і здійснюють біосинтез білків, властивих певному організмові.

Рід (Genus) — одна з основних таксономічних категорій, що об’єднує споріднені види.

Різностатеві, або роздільностатеві види — види, у яких існують окремо жіночі та чоловічі особини.

Ріст — збільшення маси і розмірів організму або окремих його частин і органів унаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їх лінійного розтягування та внутрішньої диференціації.

Родина (Familia) — одна з основних таксономічних категорій, що об’єднує споріднені роди.

Розвиток — сукупність якісних морфологічних та фізіологічних змін тварин на окремих етапах їх життєвого циклу.

Розмноження — притаманна всім живим істотам властивість відтворення собі подібних, завдяки чому забезпечуються безперервність і спадковість життя.

Розмноження нестатеве (безстатеве) — процес відтворення нових особин за допомогою окремих нестатевих клітин або за рахунок утворення спор.

Розмноження статеве — процес, при якому нові особини розвиваються із зиготи, що утворюється в результаті злиття (запліднення) статевих клітин (гамет).

Ропалії (від грецьк. rhopalon — дубина) — крайові тільця, вкорочені та видозмінені щупальця, розміщені симетрично по краю дзвона в сцифоїдних медуз.

Ряд (Ordo) — одна з основних таксономічних категорій, що об’єднує споріднені родини.

Самовідтворення, або здатність до розмноження (див. розмноження).

Самозапліднення — процес, який відбувається всередині гермафродитної особини внаслідок злиття вироблених нею яйцеклітини та сперматозоїда.

Саморегуляція — це здатність організмів регулювати власні життєві функції та підтримувати сталість свого внутрішнього середовища (гомеостаз).

Сапротрофи (від грецьк. sapros — гнилий, trophe — живлення) — організми, які живляться мертвими організмами та їхніми залишками.

Сапрофаги (від грецьк. sapros — гнилий, phagos — пожирати, поглинати) — тварини, які живляться органічними речовинами, що розкладаються (черви, молюски, трупоїди). Знищуючи рештки, що гниють, виконують роль санітарів.

Сегментація (від лат. segmentum — відрізок, смуга), або метамерія

— розчленування тіла деяких тварин на послідовно розташовані між собою ділянки: гомономні (подібні між собою) або гетерономні (відмінні між собою).

Секрет (від лат. secretio — виділення) — речовина, що утворена та виділена спеціалізованими клітинами у зовнішнє середовище.

Секреція (від лат. secretio — виділення) — утворення та виділення речовин із спеціалізованих клітин у зовнішнє середовище.

Сенсили (від лат. sensus — відчуття, сприйняття) — чутливі утворення, до складу яких входять нервові чутливі клітини з однією або кількома війками; сенсили сприймають механічні подразнення.

Симбіонти (від грецьк. symbiosis — спільне життя) — живуть в інших організмах і беруть участь у нормальному обміні їхніх речовин.

Симетрія тіла — розташування органів чи частин щодо певної осі чи площини тіла.

Систематика (від грецьк. systematikos — впорядкований) (синонім — таксономія) — наука, що вивчає різноманітність живих організмів, встановлює філогенетичні зв’язки між ними та іншими таксономічними категоріями органічного світу і розробляє природну класифікацію.

Сифони (від грецьк. siphon — трубка) — трубкоподібні утвори, крізь які до мантійної порожнини двостулкового молюска накачується й викачується вода.

Сіра речовина мозку (спинного, головного) — це сукупність тіл нейронів і дендритів.

Сперматогенез (від грецьк. sperma — сім’я, насіння та genesis — походження) — процес перетворення диплоїдних первинних статевих клітин у тварин у гаплоїдні, диференційовані чоловічі статеві клітини

— сперматозоїди або спермії.

Сперматозоїд (від грецьк. sperma (spermatos) — насіння та zoon — жива істота), або сперматозоон — чоловіча статева клітина (гамета).

Статоцист (від грецьк. statos — стоячий і kystis — пузир) — орган рівноваги безхребетних тварин.

Сцифістома (від грецьк. skyphos — чаша, stoma — рот) — особина безстатевого покоління більшості сцифоїдних медуз.

Таксон (від грецьк. taxis — розміщення, порядок) — це група дискретних (відособлених) організмів, споріднених між собою спільністю ознак і властивостей, завдяки чому їм можна присвоїти таксономічну категорію.

Тканина (від лат. textus, грецьк. histos) — це система клітин та міжклітинної речовини, об’єднаних спільною функцією, будовою та походженням.

Третинна структура білка — поліпептидна спіраль, закручена певним чином у грудку, або глобулу (від лат. globulus — кулька).

Трихоцисти (від грецьк. trix (trichos) — волосина та kystis — пухир) — цитоплазматичні органели найпростіших, здатні до «вистрілювання» під час механічного або хімічного подразнення; виконують захисну функцію.

Уростиль (від грецьк. ura — хвіст, stylos — паличка) — паличкоподібна кістка, утворена злиттям тіл усіх (безхвості земноводні) або лише останніх (кісткові риби) хвостових хребців.

Фагоцитоз (від грецьк. phagos — пожирати, поглинати, kutos — клітина) — це активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об’єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин. Явище фагоцитозу виявив 1.1. Мечніков в 1882 році.

Фауна (від грецьк. Fauna — богиня лісів, полів, звірів) — сукупність тварин, що склалася історично й населяє певну територію.

Феромони (від грецьк. phero — несу, hormao — збуджую) — біологічно активні речовини, які виділяють тварини у довкілля; справляють певний вплив на поведінку або фізіологічний стан інших особин того ж виду.

Фібрили (від новолат. fibrilla — волоконце, ниточка) — ниткоподібні структури цитоплазми, які виконують в клітині рухову або скелетну функції.

Фізіологічні системи органів — це органи, які в організмі виконують спільні функції.

Філогенез (від грецьк. phylon — рід, плем’я, genesis — розвиток) — історичний розвиток світу живих організмів як в цілому, так і окремих таксономічних груп: царств, типів, класів, рядів, родин, родів, видів.

Фотофори (від грецьк. photos — світло, phoros — несу) — органи світіння деяких тварин.

Функціональна система органів — це взаємоузгоджене об’єднання органів різних фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного для організму пристосувального результату.

Хазяїн — організм, якого паразит використовує як середовище існування та джерело живлення.

Хеморецептори (від грецьк. chemeia — хімія та лат. receptor — той, що сприймає) — чутливі клітини або їх структури, за допомогою яких організм сприймає істотні для життєдіяльності хімічні речовини (хімічні подразники).

Хижаки — організми, які ловлять, вбивають і споживають особин іншого виду (здобич, або жертва).

Хітин — хімічна сполука (азотовмісний полісахарид); входить до складу покривів членистоногих; виконує опорну та захисну функції.

Холоднокровні тварини — тварини (безхребетні, риби, земноводні, плазуни), які мають обмежену здатність до терморегуляції; тому температура їхнього тіла залежить від температури довкілля.

Хроматида (від грецьк. chroma — колір) — одна з двох поздовжніх структурних одиниць хромосоми.

Хромосоми (від грецьк. chroma — колір, soma — тіло) — найважливіші структури ядра клітини, що забезпечують передачу спадкової інформації від клітини до клітини та від покоління до покоління, а також реалізацію цієї інформації в процесі індивідуального розвитку в організмі.

Царство (Regnum) — вища таксономічна категорія в системі організмів.

Целом (від грецьк. koiloma — заглиблення, порожнина), або вторинна порожнина тіла, — це простір між стінкою тіла та внутрішніми органами у багатоклітинних організмів (молюсків, кільчастих червів, хордових).

Центріолі (від лат. centrum — середина) — складові клітинного центра, які мають вигляд порожнього циліндра, що складається з мік- ротрубочок.

Цитологія (від грецьк. kytos — клітина, logos — учення) — наука про будову, функціонування та еволюцію клітин різних організмів.

Цитоплазма (від грецьк. kytos — клітина, plazma — виліплене, утворене) — неоднорідний колоїдний вміст клітини.

Черепашка (testa, concha) — захисний скелетний утвір, що вкриває тіло багатьох найпростіших, більшості молюсків і деяких ракоподібних.

Четвертинна структура білка — це поєднання кількох поліпептидних ланцюгів.

Шизогонія (від грецьк. schizo — розділяю, goneia — породження) — це множинний поділ.

Шкірно-м’язовий мішок — покриви плоских, круглих та кільчастих червів; становить собою сукупність покривного епітелію та розташованих під ним кількох шарів м’язів; виконує захисну та рухову функції.

Шлуночок серця (ventriculi cordis) — відділ серця (один чи два) молюсків і хребетних тварин, скороченнями якого здійснюється циркуляція крові.

Ядерний матрикс — ниткоподібні опорні структури, які забезпечують упорядковане розташування хромосом, а також сполучають між собою ядерця, нитки хроматину, ядерні пори тощо.

Ядро (від грецьк. karion — ядро; від лат. nucleus — ядро) — складова частина живої клітини, яка зберігає спадкову інформацію, передає її дочірнім клітинам під час поділу і керує життєвими процесами.

Язик (lingva, glossa) — виріст дна ротової порожнини у хребетних тварин, який виконує функції транспортування та смакового аналізу їжі.

Яйце (ovum) — яйцеклітина, що крім зародка, містить значний запас поживних речовин та вкрита яйцевими оболонками.

Яйцеживонародження — спосіб відтворення потомства у багатьох тварин за якого розвиток зародка відбувається всередині материнського організму завдяки поживним речовинам яйця; зародок звільняється від яйцевих оболонок ще до народження, в організмі матері.

Яйцеклітина — жіноча гамета організму, з якої внаслідок запліднення розвивається зародок.

Яйценародження — спосіб розмноження тварин відкладанням ікри чи яєць; зародок розвивається у зовнішньому середовищі під захистом яйцевих оболонок.