БОТАНІКА З ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ (ВОДНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ) - Б.Є. Якубенко - 2011

VІІІ. ОСНОВИ МОРФОЛОГІЇ І АНАТОМІЇ РОСЛИН

Морфологія і анатомія кореня

Корінь у процесі еволюції виник як необхідність пристосування рослин до умов наземного існування. У водних рослин і мохів, які забезпечені вологою, роль коренів виконують ризоїди. Зі зростанням ксеротермічності клімату на поверхні Землі виникає необхідність у появі таких коренів, які б закріплювали рослину в субстраті й забезпечували вологою. Подібну функцію виконують додаткові корені плаунів, хвощів і папоротей. Та найвищої диференціації та функціональної досконалості досягають справжні корені голонасінних і квіткових рослин.

Корінь - осьовий ортотропний підземний вегетативний орган з радіальною симетрією, необмеженим верхівковим ростом. В.Л. Комаров називав корінь риючим, розпушуючим органом. Його характеризує позитивний геотропізм, відсутність листків, кутикули, продихів, хлоропластів, наявність кореневого чохлика, епіблеми, здатність вступати в симбіоз із мікроорганізмами.

Функції. Підземний спосіб життя кореня накладає певний відбиток на виконувані ним функцій. Найважливішими з них є дві: перша - це поглинання води й розчинених у ній мінеральних солей і подача їх до листків та місць споживання та друга - закріплення рослин у ґрунті. Окрім того, корінь може виконувати і ряд інших функцій, зокрема: 1) слугувати місцем відкладання в запас поживних речовин, 2) вступати в симбіоз із бактеріями й грибами, 3) бути органом розмноження 4) синтезувати різні речовини.

У процесі онтогенезу корінь розвивається в зародку насінини: тут він представлений зародковим корінцем, із якого надалі формується головний корінь, а від нього - бічні корені першого, другого і наступних порядків. Корені, які утворюються на стеблі чи листках, а також на їхніх видозмінах, називаються додатковими. Корені за формою бувають: ниткоподібними (льон), конусоподібними (ріпа), веретеноподібними (морква) (рис. 54).