Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина I. МІКРОЕВОЛЮЦІЯ

Розділ 8. Адаптація як біологічне явище

8.1. Зміст з біологічне значення адаптації

Термін «адаптація» використовується в теорії еволюції як пристосування організмів до конкретних умов існування в процесі еволюції. Проте в різних біологічних дисциплінах він має деякі особливості тлумачення. Так, фізіологи під адаптацією часто розуміють незначні видозміни організму внаслідок безпосередніх пристосувань до тимчасових змін довкілля - акомодація ока, звикання до більш прохолодного чи спекотного, вологого або сухого клімату, до гірських умов тощо. Оскільки такі зміни відбуваються в межах норми реакції однієї особини, то для еволюції в цілому вони вважаються непринциповими, а тому подібні адаптації тут не розглядатимуться.

В екології термін «адаптація» використовується принаймні у двох значеннях: у першому, повністю еволюційному, - як процес змін і пристосування організмів до конкретних умов довкілля; у другому - це реальні взаємовідносини організму та безпосередніх умов існування, або міра відповідності організму певним умовам його існування. То що ж це - процес, наслідок еволюції чи передумова існування організмів? Відповіді на дане питання й присвячений цей розділ.

У сучасному еволюційному вченні важливим є положення про те, що еволюція організмів є пристосувальною, тобто полягає вона в розвитку ознак, які б відповідали умовам їх існування. Таким чином, унаслідок історичного розвитку організмів уся їх організація виявляється глибоко адаптивною (при цьому адаптація розуміється досить широко).

На наш погляд, найбільш точно адаптацію можна визначити як сукупність морфофізіологічних, поведінкових, популяційних та інших особливостей певного біологічного виду, яка забезпечує специфічний спосіб життя в конкретних умовах навколишнього середовища. Отже, адаптація в еволюційному ро зумінні » це не дрібні зміни організму і навіть не окремі йоги властивості, а весь комплекс видоспецифічних ознак (у межах норми реакції), які разом забезпечують існування певного виду лише в межах відповідних екологічних умов.

Згідно з поглядами окремих еволюціоністів, будь-які еволюційні зміни - від утворення нових популяцій і до ускладнення або спрощення організації - за своїм змістом є лише різними проявами розвитку адаптацій. З екологічної точки зору адаптацією вважають будь-які зміни організації, що знижують загибель організмів під впливом довкілля.

Недосконалість адаптацій зумовлює необхідність пристосувальної еволюції під впливом природного добору.

Спираючись на це, еволюцію можна розглядати як процес формування адаптацій - адаптаціогенез. Усе це й визначає місце та значення проблеми адаптацій у сучасному еволюційному вченні.

Отже, під адаптаціями слід розуміти комплекс конкретних характеристик, властивих певному виду, за якими останній відрізняється від інших організмів. Саме цей комплекс і зумовлює існування певного виду у відповідних умовах; у будь-яких інших умовах той самий комплекс буде вже неадаптивним. Причому це стосується не окремих ознак того чи іншого організму, а всього їх комплексу, оскільки особина розвивається як цілісна єдина структура. Так, слони завдяки своїм розмірам можуть вважатися достатньо захищеними тваринами, що само по собі вимагає цілої низки пристосувань для забезпечення організму всім необхідним (наприклад, розвиток хобота, що використовується як рука), враховуючи особливості фізіології і навіть поведінки. У той же час створення людиною нарізної далекобійної зброї зробило цих монстрів суходолу також вразливими. Але завдяки своїм інтелектуальним здібностям слони змінили поведінку і перейшли з відкритих просторів, де були помітними здалеку, у тропічні хащі, в яких переваги далекобійних рушниць втрачалися. У цьому випадку більшого значення для збереження виду набувають його поведінкові властивості без змін анатомоморфологічних ознак. Подібним чином можна охарактеризувати й будь-який інший організм з його суто видоспецифічними особливостями.

Навіть дуже близькі за екологічними характеристиками види не можуть вважатись ідентичними за адаптивними властивої: тями. Це пояснюється тим, що, крім екологічної ніші, адаптив ний комплекс передбачає велику кількість інших ознак, починаючи від фізіології й закінчуючи етологічною структурою популяції.

Що ж до еволюційного значення адаптації, то тут усе виглядає ще складніше. ¥ цілому можна вважати адаптацію в певному розумінні результатом еволюційного процесу, завдяки якому конкретний вид має набір пристосувань до відповідних умов існування. Проте цей результат може виявитися марним навіть при незначних змінах довкілля, через що виникне нова потреба еволюційних змін і коло замкнеться.

Насправді, наведений підхід є надто спрощеним. В дійсності адаптація ніколи не буває повною, а має вигляд норми реакції, що дозволяє організмам витримувати певні зміни умов існування (крім катастрофічних). Якщо ж зміни середовища виходять за межі норми реакції відповідних організмів, то в них є дві перспективи: або змінити відповідним чином адаптивний комплекс, або зникнути як біологічне явище. Тому адаптацію можна було б визнати за видову характеристику конкретних організмів. Оскільки універсальний організм (здатний до існування водночас у будь-яких умовах) був би найбільш прогресивним, то адаптацію як таку, що пристосовує вид до відповідних умов, обмежує його поширення, не можна вважати самоціллю еволюційного процесу. її можна розглядати як необхідність, без якої існування реальних видів неможливе, але яка гальмує загальний хід еволюції.

В еволюційному процесі найбільше значення має не адаптивний комплекс того чи іншого виду взагалі, а здатність організмів пристосовуватися до суттєвих змін або ж стабільності середовища. Тобто, ми повинні відмовитися від розуміння адаптації як, чогось незмінного, що виникло раз і назавжди, і знову повернутися до вихідної активності особини. Фенотип, який реалізується у відповідних мікрокліматичних умовах, може значно відрізнятись від особин свого виду, що розвиваються в інших умовах (той самий поліморфізм популяцій). Але в цьому процесі не останню роль відіграє активність особин, які здатні вибрати відповідні мікрокліматичні умови і спрямувати свій онтогенез (або онтогенез своїх нащадків) у відповідне русло.