Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Алкалоїди
Лікарські рослини та сировина, які містять дитерпенові алкалоїди

Аконіти —Aconitum L.; українська народна назва болиголов, борець, вовкобой; латинська походить від грецьк. akoniton — назва отруйної рослини.

Види роду аконіт — багаторічні трав’янисті рослини. Кореневища складаються з потовщених коренебульб. Стебла прямі, голі, заввишки 70-130 см. Листки чергові, пальчастонадрізані, округлосерцевидні. Квітки зигоморфні, сині, фіолетові, жовті або білі, зібрані в китицю, іноді у волоть. Плід — збірна листянка. У країнах СНД налічують понад 100 видів, з них в Україні росте 17. Всі вони надзвичайно отруйні.

Аконіт джунгарський — Aconitum soongoricum L. та аконіт каракольський— Aconitum karakolicum Rap., род. жовтецеві — Ranunculaceae були включені у ДФ VIII вид. Аконіт каракольський деякі ботаніки відносять до різновиду аконіту джунгарського. Ареали поширення цих рослин однакові, іноді їх збирають разом. Ростуть в альпійському поясі високогірних районів Тянь-Шаню, Джунгарського Алатау на висоті 1000-3000 м над рівнем моря, поблизу озера Іссик-Куль.

Дитерпенові алкалоїди містяться в усіх органах рослин. У фазу бутонізації та цвітіння їх у траві накопичується 0,3-0,6 %, в підземних органах восени — до 2 %. Головним у сумі алкалоїдів і найбільш отруйним вважається аконітин Група атизинів у сировині представлена зонгорином та моноацетилзонгорином.

Заготовляли бульби аконітів, а потім, внаслідок виснаження заростей. почали збирати траву аконіну джунгарського свіжу — Herba Aconiti soongorici recens для виготовлення настойки, яку використовували зовнішньо при радикуліті, ревматизмі, невралгії (подразнююча, відволікаюча дія). Зараз ці види використовують тільки у народній медицині як протипухлинні засоби.

Аконіт джунгарський

У європейських країнах та США більш відомий аконіт аптечний (а. справжній, а. отруйний) —Aconitum napellus L., поліморфний вид, що поширений від Східної Європи до Гімалаїв. Вирощується для одержання бульбоподібних коренів, з яких готують галенові препарати для зовнішнього застосування.

В гомеопатії використовуються свіжі рослини, зібрані на початку цвітіння, при гострих захворюваннях грипозної та гноєрідної етіології з підвищеною температурою. Призначають протягом короткого часу при скарлатині, гострому суглобовому ревматизмі, циститі, гіпертонії, а також в офтальмології.

ТРАВА АКОНІТУ БІЛОУСТОГО - HERBA ACONITI LEUCOSTOMI

Аконіт білоустий —Aconitum leucostómum Worosch.. род. жовтецеві — Ranunculaceae

Аконит (борец) белоустый.

Рослина заввишки 120-200 см. з вертикальним кореневищем.

Стебла ребристі, порожні, слабкоопушені. Листки шкірясті, короткочерешкові, ниркоподібноокруглі, глибоконадрізані, зверху голі, зісподу, особливо на жилках. мають короткі зігнуті волоски. Квітки зигоморфні, від фіолетового до жовтого кольору, у щільній багатоквітковій китиці.

Плід — збірний, із залозистоопушених листянок.

Поширення. Росте у горах Східного Сибіру (Алтай) та Середньої Азії. Основні райони заготівлі — Киргизія та Казахстан.

Заготівля. Скошують траву у фазі бутонізації на висоті 5 см від землі. Один день сировину підв’ялюють, потім ріжуть на силосорізці на великі шматки й сушать на сонці або в сушарках при температурі 80 °С. При роботі слід додержуватися правил безпеки. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Вміст алкалоїдів досягає 4%. Основні з них — лаппаконітин, лаппаконідин, мезаконітин, аксин тощо; їх супроводять сапоніни, кумарини, дубильні речовини.

Біологічна дія та застосування. Алапінін (бромистоводнева сіль лаппаконітину з домішкою супутніх алкалоїдів) застосовується як анти- аритмічний засіб.

ТРАВА ДЕЛЬФІНІЮ СІТЧАСТОПЛОДОГО — HERBA DELPHINII DICTYOCARPI

Дельфіній сітчастоплодий — Delphinium dictyocarpum DC, род. жовтецеві — Ranmculaceae

Живокость сетчатоплодная (дельфиниум); назва походить від грецьк. delphis — дельфін, через віддалену схожість квіткової бруньки з фігурою дельфіна; diktyon — сіть і karpos — плід.

Рослина багаторічна трав’яниста, з прямим, ребристим стеблом, заввишки 60-100 см. Листки чергові, черешкові, округло-серцевидні, пальчастонадрізані або розсічені на 5-7 ромбічних часток. Квітки у багатоквіткових китицях завдовжки 20-35 см. Оцвітина проста, п’ятичленна, віночкоподібна, синя або темно-синя; верхній листочок оцвітини зі шпоркою. Пелюстки-нектарники й пелюстковидні стамінодії мають блакитний колір. Плід — багатонасіннева листянка.

Поширення. Ендемічна рослина. Росте у горах на півдні Західного Сибіру й Східного Казахстану, на Північному Уралі. Культивується в Україні.

Заготівля. Скошують рослину на рівні нижніх зелених листків під час бутонізації й на початку цвітіння. Сушка повітряно-тіньова або у сушарках при температурі 50 °С. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять дитерпенові та ізохінолінові алкалоїди. Алкалоїди кондельфін, метиллікаконітин, елатин і дельсимін були досліджені у зв’язку з пошуком міорелаксантів типу тубокурарину. Основу будови цих алкалоїдів складає лікоктонінове ядро. Вміст алкалоїдів у траві досягає 1,5%. Вміст основного алкалоїду — метиллікаконітину у плодах становить 0,9%.

Біологічна дія та застосування. Курареподібний засіб мелліктин застосовується як релаксант при захворюваннях нервової системи, що супроводжується підвищенням м’язового тонусу, та у хірургії.

Стероїдні алкалоїди (глікоалкалоїди)

Стероїдні алкалоїди налічують близько 350 представників, що знайдені у рослинах з родин Solanaceae, Liliaceae, Apocynaceae, Buxaceae, Convolvulaceae. Стероїдні алкалоїди об’єднують у собі властивості алкалоїдів і стероїдних сапонінів. їх поділяють на три групи: похідні холестану (С₂₇), С-нор-D-roмостероїдні алкалоїди, похідні прегнану (С₂₁).

Похідні холестану. Основу сполук цієї групи складає ядро циклопентанпергідрофенантрену, що пов’язане з гетероциклічною системою. Ці поверхнево-активні сполуки містять азот у складі аглікону, проявляють високу фармакологічну активність, гемолітичну дію та зв’язують холестерин. Біосинтез йде шляхом стероїдних сапонінів, тому вони звичайно утворюються разом, наприклад у рослинах з роду Solanum.

Так само як сапоніни, вони мають сахарні компоненти, що з’єднані з агліконом глікозидним зв’язком у положенні С-3. Вуглеводна частина монозидна або олігозидна, містить D-глюкозу, D-галактозу, L-рамнозу, L-арабінозу, D-ксилозу, L-фруктозу або кислоти: D-глюкуронову та D-галактуронову. У рослинах алкалоїди існують у вигляді як агліконів, так і глікозидів. Заміщення метальними групами йде за положеннями С-10, С-13 і С-18. У залежності від цис- і транс-розташування кілець їх поділяють на дві групи: спіросолану та спіростану. Прикладом першої групи є соласодин, другої — томатидин.

Найважливіші похідні соласодину — це глікоалкалоїди соласонін і соламаргін, які виділені з видів Solanum laciniatum і Solanum aviculare. Знаходять практичне застосування як субстанції для отримання стероїдних гормонів. У соласоніну по С-3 приєднаний олігосахарид, що складається з глюкози, галактози та рамнози, а у соламаргіну — це вуглеводний ланцюг глюкози й двох залишків рамнози.

У рослинах з родів Solanum і Veratrum містяться алкалоїди, в яких кільця Е й F сконденсовані (група соланідану). До цієї групи належить соланідин і його глікозиди а, ß і у-соланіни. а-Соланін містить по С-3 трисахарид солатріозу, ß -соланін — біозид солабіозу й у-соланідин — це моноглікозид, у якому аглікон соланідин поєднаний з галактозою.

Незначна кількість алкалоїдів чемериці має холестанове походження (рубійєрвін, ізорубійєрвін, вералкамін).

C-нop-D-гомостероїдні алкалоїди. Ці псевдоалкалоїди мало поширені в природі; вони не мають ангулярної метильної групи в С-кільці, а кільце D поширене на один атом вуглецю. До похідних С-нор-D-гoмостероїду належать основні алкалоїди чемериці, які поділяють на йєрвератрові й цевератрові. Йєрверагрові алкалоїди містять 1-4 атоми кисню, а цевератрові — 7-8 атомів кисню в молекулі.

До йєрвератрової групи належать йєрвін, вератрамін, вератрозин тощо.

Важливішими у сировині чемериці є похідні цевану (термін, протоверин, верацевін, цигаденін).

Перелічені алкалоїди мають високу фармакологічну активність. Вони утворюють ефірні зв’язки з органічними кислотами. Наприклад, відомі ефіри верацевіну з оцтовою кислотою (алкалоїд цеванін), з ангеліковою кислотою (цевадин), з ваніліновою кислотою (ванілоїлверацетин) тощо.

Термін, як і верацетин, утворює полукеталь, а також ефіри з кислотами, що мають розгалужені ланцюги. Наприклад, внаслідок етерифікації з а-метилмасляною кислотою виникає алкалоїд протовератридин.

Цеван

Цевератрові алкалоїди містяться також у насінні американської рослини сабаділа (Schoenocaulon officinale, або Sabadilla officinarum, Melantiасеае).

Алкалоїди групи прегнану поширені в африканських рослинах з родів Funtumia й Holarrhena (Аросупасеае). Представляють інтерес як субстанції для напівсинтезу стероїдних гормонів типу прогестерону.

Лікарські рослини та сировина, які містять дитерпенові алкалоїди

Аконіти —Aconitum L.; українська народна назва болиголов, борець, вовкобой; латинська походить від грецьк. akoniton — назва отруйної рослини.

Види роду аконіт — багаторічні трав’янисті рослини. Кореневища складаються з потовщених коренебульб. Стебла прямі, голі, заввишки 70-130 см. Листки чергові, пальчастонадрізані, округлосерцевидні. Квітки зигоморфні, сині, фіолетові, жовті або білі, зібрані в китицю, іноді у волоть. Плід — збірна листянка. У країнах СНД налічують понад 100 видів, з них в Україні росте 17. Всі вони надзвичайно отруйні.

Аконіт джунгарський — Aconitum soongoricum L. та аконіт каракольський— Aconitum karakolicum Rap., род. жовтецеві — Ranunculaceae були включені у ДФ VIII вид. Аконіт каракольський деякі ботаніки відносять до різновиду аконіту джунгарського. Ареали поширення цих рослин однакові, іноді їх збирають разом. Ростуть в альпійському поясі високогірних районів Тянь-Шаню, Джунгарського Алатау на висоті 1000-3000 м над рівнем моря, поблизу озера Іссик-Куль.

Дитерпенові алкалоїди містяться в усіх органах рослин. У фазу бутонізації та цвітіння їх у траві накопичується 0,3-0,6 %, в підземних органах восени — до 2 %. Головним у сумі алкалоїдів і найбільш отруйним вважається аконітин Група атизинів у сировині представлена зонгорином та моноацетилзонгорином.

Заготовляли бульби аконітів, а потім, внаслідок виснаження заростей. почали збирати траву аконіну джунгарського свіжу — Herba Aconiti soongorici recens для виготовлення настойки, яку використовували зовнішньо при радикуліті, ревматизмі, невралгії (подразнююча, відволікаюча дія). Зараз ці види використовують тільки у народній медицині як протипухлинні засоби.

Аконіт джунгарський

У європейських країнах та США більш відомий аконіт аптечний (а. справжній, а. отруйний) —Aconitum napellus L., поліморфний вид, що поширений від Східної Європи до Гімалаїв. Вирощується для одержання бульбоподібних коренів, з яких готують галенові препарати для зовнішнього застосування.

В гомеопатії використовуються свіжі рослини, зібрані на початку цвітіння, при гострих захворюваннях грипозної та гноєрідної етіології з підвищеною температурою. Призначають протягом короткого часу при скарлатині, гострому суглобовому ревматизмі, циститі, гіпертонії, а також в офтальмології.

ТРАВА АКОНІТУ БІЛОУСТОГО - HERBA ACONITI LEUCOSTOMI

Аконіт білоустий —Aconitum leucostómum Worosch.. род. жовтецеві — Ranunculaceae

Аконит (борец) белоустый.

Рослина заввишки 120-200 см. з вертикальним кореневищем.

Стебла ребристі, порожні, слабкоопушені. Листки шкірясті, короткочерешкові, ниркоподібноокруглі, глибоконадрізані, зверху голі, зісподу, особливо на жилках. мають короткі зігнуті волоски. Квітки зигоморфні, від фіолетового до жовтого кольору, у щільній багатоквітковій китиці.

Плід — збірний, із залозистоопушених листянок.

Поширення. Росте у горах Східного Сибіру (Алтай) та Середньої Азії. Основні райони заготівлі — Киргизія та Казахстан.

Заготівля. Скошують траву у фазі бутонізації на висоті 5 см від землі. Один день сировину підв’ялюють, потім ріжуть на силосорізці на великі шматки й сушать на сонці або в сушарках при температурі 80 °С. При роботі слід додержуватися правил безпеки. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Вміст алкалоїдів досягає 4%. Основні з них — лаппаконітин, лаппаконідин, мезаконітин, аксин тощо; їх супроводять сапоніни, кумарини, дубильні речовини.

Біологічна дія та застосування. Алапінін (бромистоводнева сіль лаппаконітину з домішкою супутніх алкалоїдів) застосовується як анти- аритмічний засіб.

ТРАВА ДЕЛЬФІНІЮ СІТЧАСТОПЛОДОГО — HERBA DELPHINII DICTYOCARPI

Дельфіній сітчастоплодий — Delphinium dictyocarpum DC, род. жовтецеві — Ranmculaceae

Живокость сетчатоплодная (дельфиниум); назва походить від грецьк. delphis — дельфін, через віддалену схожість квіткової бруньки з фігурою дельфіна; diktyon — сіть і karpos — плід.

Рослина багаторічна трав’яниста, з прямим, ребристим стеблом, заввишки 60-100 см. Листки чергові, черешкові, округло-серцевидні, пальчастонадрізані або розсічені на 5-7 ромбічних часток. Квітки у багатоквіткових китицях завдовжки 20-35 см. Оцвітина проста, п’ятичленна, віночкоподібна, синя або темно-синя; верхній листочок оцвітини зі шпоркою. Пелюстки-нектарники й пелюстковидні стамінодії мають блакитний колір. Плід — багатонасіннева листянка.

Поширення. Ендемічна рослина. Росте у горах на півдні Західного Сибіру й Східного Казахстану, на Північному Уралі. Культивується в Україні.

Заготівля. Скошують рослину на рівні нижніх зелених листків під час бутонізації й на початку цвітіння. Сушка повітряно-тіньова або у сушарках при температурі 50 °С. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять дитерпенові та ізохінолінові алкалоїди. Алкалоїди кондельфін, метиллікаконітин, елатин і дельсимін були досліджені у зв’язку з пошуком міорелаксантів типу тубокурарину. Основу будови цих алкалоїдів складає лікоктонінове ядро. Вміст алкалоїдів у траві досягає 1,5%. Вміст основного алкалоїду — метиллікаконітину у плодах становить 0,9%.

Біологічна дія та застосування. Курареподібний засіб мелліктин застосовується як релаксант при захворюваннях нервової системи, що супроводжується підвищенням м’язового тонусу, та у хірургії.

Стероїдні алкалоїди (глікоалкалоїди)

Стероїдні алкалоїди налічують близько 350 представників, що знайдені у рослинах з родин Solanaceae, Liliaceae, Apocynaceae, Buxaceae, Convolvulaceae. Стероїдні алкалоїди об’єднують у собі властивості алкалоїдів і стероїдних сапонінів. їх поділяють на три групи: похідні холестану (С₂₇), С-нор-D-roмостероїдні алкалоїди, похідні прегнану (С₂₁).

Похідні холестану. Основу сполук цієї групи складає ядро циклопентанпергідрофенантрену, що пов’язане з гетероциклічною системою. Ці поверхнево-активні сполуки містять азот у складі аглікону, проявляють високу фармакологічну активність, гемолітичну дію та зв’язують холестерин. Біосинтез йде шляхом стероїдних сапонінів, тому вони звичайно утворюються разом, наприклад у рослинах з роду Solanum.

Так само як сапоніни, вони мають сахарні компоненти, що з’єднані з агліконом глікозидним зв’язком у положенні С-3. Вуглеводна частина монозидна або олігозидна, містить D-глюкозу, D-галактозу, L-рамнозу, L-арабінозу, D-ксилозу, L-фруктозу або кислоти: D-глюкуронову та D-галактуронову. У рослинах алкалоїди існують у вигляді як агліконів, так і глікозидів. Заміщення метальними групами йде за положеннями С-10, С-13 і С-18. У залежності від цис- і транс-розташування кілець їх поділяють на дві групи: спіросолану та спіростану. Прикладом першої групи є соласодин, другої — томатидин.

Найважливіші похідні соласодину — це глікоалкалоїди соласонін і соламаргін, які виділені з видів Solanum laciniatum і Solanum aviculare. Знаходять практичне застосування як субстанції для отримання стероїдних гормонів. У соласоніну по С-3 приєднаний олігосахарид, що складається з глюкози, галактози та рамнози, а у соламаргіну — це вуглеводний ланцюг глюкози й двох залишків рамнози.

У рослинах з родів Solanum і Veratrum містяться алкалоїди, в яких кільця Е й F сконденсовані (група соланідану). До цієї групи належить соланідин і його глікозиди а, ß і у-соланіни. а-Соланін містить по С-3 трисахарид солатріозу, ß -соланін — біозид солабіозу й у-соланідин — це моноглікозид, у якому аглікон соланідин поєднаний з галактозою.

Незначна кількість алкалоїдів чемериці має холестанове походження (рубійєрвін, ізорубійєрвін, вералкамін).

C-нop-D-гомостероїдні алкалоїди. Ці псевдоалкалоїди мало поширені в природі; вони не мають ангулярної метильної групи в С-кільці, а кільце D поширене на один атом вуглецю. До похідних С-нор-D-гoмостероїду належать основні алкалоїди чемериці, які поділяють на йєрвератрові й цевератрові. Йєрверагрові алкалоїди містять 1-4 атоми кисню, а цевератрові — 7-8 атомів кисню в молекулі.

До йєрвератрової групи належать йєрвін, вератрамін, вератрозин тощо.

Важливішими у сировині чемериці є похідні цевану (термін, протоверин, верацевін, цигаденін).

Перелічені алкалоїди мають високу фармакологічну активність. Вони утворюють ефірні зв’язки з органічними кислотами. Наприклад, відомі ефіри верацевіну з оцтовою кислотою (алкалоїд цеванін), з ангеліковою кислотою (цевадин), з ваніліновою кислотою (ванілоїлверацетин) тощо.

Термін, як і верацетин, утворює полукеталь, а також ефіри з кислотами, що мають розгалужені ланцюги. Наприклад, внаслідок етерифікації з а-метилмасляною кислотою виникає алкалоїд протовератридин.

Цеван

Цевератрові алкалоїди містяться також у насінні американської рослини сабаділа (Schoenocaulon officinale, або Sabadilla officinarum, Melantiасеае).

Алкалоїди групи прегнану поширені в африканських рослинах з родів Funtumia й Holarrhena (Аросупасеае). Представляють інтерес як субстанції для напівсинтезу стероїдних гормонів типу прогестерону.