Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Ліпіди
Джерела одержання жирів рослинного та тваринного походження

НЕВИСИХАЮЧІ ОЛІЇ

МАСЛИНОВА ОЛІЯ — OLEUM OLIVARUM

Маслина європейська — Olea europaea L., род. маслинові — Оlеасеае

Маслина европейская, олива; назва походить від латинізованої оlеа грецьк. еlаіа — назва оливкового дерева; латин. europaeus, -а — європейська.

Рослина. Вічнозелене дерево; листки супротивні, майже сидячі, ланцетні або видовжено-яйцевидні, цілокраї,

5-10 см завдовжки, зверху темно-зелені, зісподу сріблясті. Квітки правильні, дво- або одностатеві, в китицях, які розміщені в пазухах листків. Плід — кістянка.

Поширення. Походить зі східного Середземномор’я. На півдні Криму її вирощують як плодову та декоративну рослину. Сировина і олія імпортуються.

Характеристика олії.

Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число не повинно перевищувати 2, йодне — 75-88.

Хімічний склад олії. Жирна олія (близько 7 %), до складу якої входять гліцериди олеїнової (до 80 %), пальмітинової (до 10 %), стеаринової (5-8 %), лінолевої та інших кислот. Деякі сорти маслинової олії містять 13-25 % твердих тригліцеридів, до 5 мкг токоферолів, каротиноїди.

Біологічна дія та застосування. З плодів маслини одержують медичну, харчову та технічну олію. У медицині маслинова олія застосовується як проносний, жовчогінний, репаративний засіб; використовується як розчинник ін’єкційних препаратів, у складі мазевих основ та косметичних засобів.

Вітчизняними замінниками маслинової олії є мигдальна та персикова.

МИГДАЛЬНА ОЛІЯ — OLEUM AMYGDALARUM

Мигдаль звичайний — Amygdalus communis L., род. розові — Rosaceae

Миндаль обыкновенный; назва походить від латинізованої грецьк. amygdalos — назва мигдалю, можливо, від сирійської аlmugdala — гарне дерево; латин. communis — звичайний.

Рослина. Невисоке дерево з гіллястою кроною. Листки чергові, видовжено-ланцетні, дрібнозубчасті, загострені. Квітки правильні, п’ятипелюсткові, двостатеві, майже сидячі, поодинокі або розміщені попарно; пелюстки білі або блідо-рожеві. Плід — кістянка з шкірястим оплоднем і дерев’янистою кісточкою. У кісточці буває одна або дві насінини.

Цвіте у лютому-березні, до розпускання листя. Існують дві форми мигдалю звичайного, які морфологічно не відрізняються: з солодким — forma sativa, син. f dulcis та з гірким насінням — f. аmаrа.

Поширення. Мигдаль гіркий росте в горах Туркменії, у Західному Тянь-Шані і в Південній Вірменії. В Україні, переважно в Криму, вирощують форми з солодким насінням.

Одержання олії. Мигдальну олію одержують холодним пресуванням з насіння як солодкого, так і гіркого мигдалю. При одержанні олії з гірких форм стежать за тим, щоб до неї не потрапила вода, бо це викликає розщеплення ціаноглікозиду амігдаліну, і бензальдегід та синильна кислота, що виділяються при цьому, розчиняться в жирній. Така олія набуває запаху гіркого мигдалю і стає непридатною для медичних цілей.

Характеристика олії. Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число медичної олії не більш 2,5, йодне — 93-102.

Хімічний склад олії. Жирна олія солодкого та гіркого мигдалю складається переважно з тригліцериду олеїнової кислоти (майже 85 %); серед інших кислот лінолева (12 %) та насичені жирні кислоти (3 %).

Біологічна дія та застосування. Замінник маслинової олії. Рафіновану мигдалеву олію, що одержують гарячим пресуванням, використовують як харчовий продукт та у парфумерній промисловості.

ПЕРСИКОВА ОЛІЯ — OLEUM PERSICORVM

Персик звичайний — Persica vulgaris Mull., род. розових — Rosaceae

Персик обыкновенный; назва походить від латин. persicum — персик, vulgaris — звичайний.

Рослина. Дерево заввишки 3-5 м або кущ. Листки ланцетні, гостропилчасті, з короткими черешками, несуть 3-5 червоно-бурих залозок. Квітки актиноморфні, двостатеві, рожеві, поодинокі, зрідка їх по дві. Цвіте у квітні-травні. Плід — кістянка.

Поширення. Походить із Східної Азії. Розводять як плодову рослину у південних районах України.

Одержання олії. Насіння всіх кісточкових містить жирну олію: персик до 55%, абрикос до 50, алича та слива 40%. Жирну олію із загальною назвою «персикова олія» одержують холодним способом з насіння персика — Persica vulgaris, а також абрикоса — Аrmеnіаса vulgaris, аличі — Prinus divaricota, сливи — Prinus domustica. Плоди цих дерев використовують у харчовій промисловості, а насіння є відходами виробництва і дешевою сировиною для одержання олії.

Характеристика олії. Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число медичної олії не більше 2,5, йодне — 96-103.

Хімічний склад персикової олії наближається до складу мигдальної олії. Вона містить однокислотний тригліцерид олеїнової кислоти, який супроводжують гліцериди лінолевої кислоти.

Біологічна дія та застосування. Замінник маслинової олії.

РИЦИНОВА ОЛІЯ — OLEUM RICINI

Рицина звичайна — Ricinus communis L., род. молочайні — Euphorbiaceae

Клещевина обыкновенная; назва походить від латинізованої грецьк. rikinos — назва рослини або від древньоєвропейської rіkаr — кулястий, латин. communis — звичайний.

Рослина. Дерево, а в країнах з помірним кліматом, зокрема в Україні — однорічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, порожнисте, розгалужене, заввишки 0,8-2 м. Листки великі, чергові, пальчасторозсічені на 5-10 лопатей, на довгих (20-40 см) черешках; лопаті загострені, нерівнозубчасті по краю. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані в китицевидні суцвіття на кінцях стебла і гілок. Плід — овально-куляста тригнізда коробочка, вкрита м’якими голками або рідше без них, яка містить у кожному гнізді по одній насінині. Насіння овальної форми, з одного боку опукле, з другого — плескате, з довгастим швом посередині, Оболонка гладенька, блискуча, мозаїчна. Залежно від сорту колір насіння сірий, сіро-блакитний, світло- або темно-червоний, колір мозаїки різноманітний — брунатний, рожевий, світло-сірий. Насіннєве ядро має великий ендосперм.

Заготівля. Плоди рицини достигають неодночасно, і це ускладнює їх збирання. Розтріскувані сорти дають більший осип, і, щоб уникнути втрати насіння, збирання проводять достроково, в момент побуріння коробочок в нижній третині грона. їх обрізують вручну серпом або ножем і складають для достигання і просушування на токах, де відбувається так званий самообмолот. Насіння для остаточного очищення провіюють на віялці. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, а потім обмолочують та очищують.

Поширення. Походить з Африки. У південних областях України її культивують як олійну і декоративну рослину.

Одержання олії. Медична рицинова олія є фракцією, яку одержують першим гарячим пресуванням. Для руйнування токсальбуміну рицину подрібнене насіння заздалегідь обробляють гарячою парою.

Характеристика олії. В’язка, густа рідина блідо-жовтуватого кольору, з характерним запахом, оліїстого смаку. На відміну від інших олій має найбільшу питому вагу — 0,97 г/см3 і велику в’язкість; змішується в усіх співвідношеннях із спиртом; при температурі 16 °С застигає на білувату мазеподібну масу; на повітрі не окислюється: йодне число 81-90, кислотне — не більше 1,5.

Хімічний склад. Рицинова олія складається з однокислотного гліцериду рицинолевої кислоти (85 %) і гліцеридів олеїнової (9 %), лінолевої (3 %), стеаринової та діоксистеаринової кислот.

Біологічна дія та застосування. Класичний проносний засіб. При надходженні у дванадцятипалу кишку рицинова олія частково гідролізується на гліцерин і рицинолеву кислоту, солі якої посилюють перистальтику кишечника. Входить до складу препаратів уролесан, есенціале, лініменту Вишневського, мазі алором та ін.

Як зовнішній засіб використовують для лікування запрілостей, трофічних виразок, радіодерматитів, себореї, дифузного випадання волосся.

У гомеопатії застосовується зріле насіння при гастроентеритах, холері і як засіб, що посилює лактацію.

НАПІВВИСИХАЮЧІ ОЛІЇ

СОНЯШНИКОВА ОЛІЯ — Oleum Helianthi

Соняшник однорічний — Helianthus anmnis L., род. айстрові — Asteraceae

Подсолнечник обыкновенный; назва походить від грецьк. helios — сонце і anthos — квітка, латин, annuus — однорічний.

Рослина однорічна жорстко- опушена. Стебло пряме, з боковими пазушними гілками, 1 — 2,5 м заввишки. Листки чергові, черешкові, серцевидні, по краю нерівнозарубчасто-зубчасті. Квітки жовті, у верхівкових пониклих, великих (діаметром 2070 см) кошиках; крайові квітки язичкові, неплідні; серединні — трубчасті, двостатеві, плодючі. Плід — сім’янка.

Поширення. Культивують по всій території України як олійну рослину.

Характеристика олії. Одержують з насіння соняшнику пресуванням та екстракцією. Для медичних цілей використовують нерафіновану юлію. Вона має колір від світло-жовтого до жовтого, запах слабкий, смак приємний, оліїстий. Кислотне число не більше 2,2; йодне — 119-144.

Хімічний склад. Насіння містить напіввисихаючу жирну олію (35 %), яка складається з гліцеридів олеїнової (39 %), лінолевої (47 %) і насичених кислот (9 %), серед яких пальмітинова, стеаринова, арахінова та лігноцеринова; є стерини, каротиноїди і токофероли (60 мг %).

Біологічна дія та застосування. Соняшникову олію використовують як основу для мазей, пластирів та розтирань, вживають як жовчогінний засіб при хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Входить до складу аерозолю лівіан (для лікування опікових ран), є розчинником лікарських речовин (камфори, концентратів каротиноїдів шипшини, горобини, обліпихи тощо).

КУКУРУДЗЯНА ОЛІЯ — OLEUMMAYDIS

Кукурудза звичайна — Zea mays L, род. м’ятликові — Роасеае

Кукуруза обыкновенная, маис; назва походить від грецьк. zeta — назва кормового злаку; mays — від мексиканської народної назви maiz; російське слово «кукуруза» — від іспан. cucurucho.

Рослина однорічна трав’яниста. Стебло пряме, з вузлами, що добре виявляються, заввишки до 2 м. Листки чергові, широколанцетні, з хвилястим краєм. Квітки одностатеві, зібрані в окремі суцвіття, що значно відрізняються: тичинкові — на верхівці стебла, маточкові — в пазушчих товстих качанах, які обгорнуті листовид ними піхвами. Плід — зернівка.

Поширення. Походить з Центральної та Південної Америки. По всій території України вирощують як одну з найважливіших зернових і силосних культур.

Хімічний склад сировини. Кукурудзяні зародки містять жирну олію (57 %), білкові речовини (18 %), фітин (близько 5 %), токофероли.

До складу кукурудзяної олії входять тригліцериди олеїнової (43 %), лінолевої й гіпогеєвої (46 %) кислот та ненасичених кислот (до 11 %). До насичених кислот входять пальмітинова, стеаринова, арахінова, капронова, каприлова та капринова кислоти. Кукурудзяна олія містить токофероли (100 мг %), багато фітостеринів.

Характеристика олії. Одержують її з зародків зернин кукурудзи (Embryonis Maydis), які є відходами борошномельного виробництва. Олія холодного пресування має золотисто-жовтий колір, приємний смак. Йодне число становить 111-131.

Біологічна дія та застосування. Кукурудзяну олію використовують для профілактики й лікування атеросклерозу та гіпертонії.

НАСІННЯ ГАРБУЗА — SEMINA CUCURBITAE

ГАРБУЗОВА ОЛІЯ — CUCURBITAE OLEUM

Гарбуз звичайний — Cucurbita pepo L., род. гарбузові— Cucurbitaceae

Тыква обыкновенная; cucurbita — латин, назва гарбуза.

Рослина однорічна трав’яниста.

Стебло лазяче, від основи галузисте, завдовжки до 10 м, з вусиками в пазухах листків. Листки чергові, черешкові, великі, при основі серцевидні, глибокоп’ятилопатеві, зубчасті. Квітки одностатеві, одиничні, пазушні. Віночок п’ятироздільний, жовто-жовтогарячий, духмяний. Плід ягодоподібний, кулястий або видовжений, з жовтим або жовтогарячим м’якушем, діаметром до 40 см. Насіння численне, еліптичне, пласке, облямоване з краю обідком, зрідка без нього. Поверхня глянсова, матова або злегка шорстка. Шкірка складається з двох частин: дерев’янистої, що легко відокремлюється, і внутрішньої— плівчастої, яка щільно прилягає до зародка. Іноді дерев’яниста шкірка відсутня. Зародок складається з двох жовтувато-білих сім’ядолей і невеликого корінця. Довжина насінини 1,5-2,5, ширина — 0,8-1,4 см, товщина в середній частині — 0,1-0,4 мм. Колір білий, з жовтуватим або сіруватим відтінком, зрідка зеленкувато-сірий або жовтий. Запах відсутній, смак очищеного від шкірки насіння оліїстий, солодкуватий.

Поширення. Походить з тропічної Америки. В Україні вирощують харчові, кормові та вітамінні сорти.

Заготівля. Заготовляють насіння зрілих плодів у вересні — листопаді. Плоди розрізають або розбивають вручну і вибирають зріле насіння, викидаючи порожнє, забруднене промивають. Сушать сировину на відкритому повітрі під навісом або на горищах з доброю вентиляцією, розкладають шаром 2-3 см на папері або тканині і періодично перемішують. Висушена сировина сипуча і ламається при згинанні. Штучне сушіння не допускається. Порожнє, недорозвинене насіння і домішки відокремлюють провіюванням. Сировина гігроскопічна.

Хімічний склад сировини. Насіння містить жирну олію (3550 %), до складу якої входять переважно гліцериди пальмітинової (13,5 %), стеаринової (6,3 %), олеїнової (25 %) та лінолевої кислот (55,2 %). Олія належить до напіввисихаючих (йодне число 110-115); при зниженні температури з неї випадає осад гліцеридів насичених кислот. Частина олії, що не омилюється (2,5-4,5 %), містить стерини (кампестерин, стигмастерин, стигмастерол, кукурбітол), фосфатиди, вітаміни групи В, каротиноїди, токофероли, фітин. Водорозчинна фракція (кукурбін) складається з амінокислот і низькомолекулярних пептидів. Амінокислоти є звичайні (гістидін, лізин, аргінін тощо) і специфічні (кукурбітин). Кукурбітин вважають діючою речовиною насіння гарбуза; його вміст становить 3-7 %, але деякі сорти, наприклад мигдальний, український багаторічний, містять понад 11 % кукурбітину. В насінні є також аскорбінова і саліцилова кислоти.

Плоди містять пектинові речовини, сахари (глюкоза, фруктоза, сахароза), аскорбінову кислоту, вітаміни В1, В2, В3, В6, В9, РР, токофероли, значну кількість каротину і мінеральних речовин (F — 170 мг%, Fe — 100 мкг/100 г, Cu — 180 мкг/’ОО г, F — 86 мкг/ 100 г, Zn — 240 мкг/100 г), органічні кислота, фітин.

Біологічна дія та застосування. Кукурбітин має антигельмінтну дію, завдяки чому насіння використовують для позбавлення від стьожкових та круглих глистів. Вживають очищене від шкірки насіння або готують з нього відвар чи емульсію. З гарбузової олії виготовляють БАД тиквеол, який використовують як гепатопротекторний, жовчогінний, противиразковий, антисептичний, антисклеротичний, репаративний засіб, а також для зниження проліферації простати. Аналогічний препарат пепонен використовується при захворюваннях простати та атеросклерозі.

М’якуш гарбуза є джерелом каротину. В профілактичному харчуванні і народній медицині застосовується як сечо-, жовчогінний, послаблюючий засіб, а також при подагрі, цукровому діабеті, пієлонефритах, колітах, ентероколітах, холециститі. Зовнішньо м’якуш використовують при опіках, для лікування екзем, запалень шкіри та в косметиці.

ВИСИХАЮЧІ ЖИРНІ ОЛІЇ

НАСІННЯ ЛЬОНУ — SEMINA LINI,

ЛЬНЯНА ОЛІЯ — OLEUM LINI

Льон звичайний — Linum usitatissimum L., род. льонові — Linaceae

Лен обыкновенный.

Відомості про рослину наведені в розділі «Полісахариди».

Одержання олії. Олію добувають пресуванням подрібненого насіння льону.

Характеристика олії. Оліїста рідина світло-жовтого кольору з буруватим відтінком; запах характерний, смак приємний. Кислотне число не більше 5, йодне — 169-192.

Хімічний склад сировини. Насіння містить висихаючу жирну олію (30-48 %), яка складається з гліцеридів ліноленової (35-40%), лінолевої (25-35 %), ізоолеїнової (15-20 %), пальмітинової та стеаринової кислот, є ензим лінамаразін, ціаноглікозид лінамарин (близько 1,5 %), протеїни (20-25 %), вуглеводи тощо.

Біологічна дія та застосування. Препарат лінетол містить етилові ефіри ненасичених жирних кислот з льняної олії. Він знижує рівень холестерину в крові і застосовується для лікування атеросклерозу. Лінетол входить до складу аерозольних препаратів вінізоль, левовінізоль, лівіан. З льняної олії виготовляють зелене мило і мильний спирт, що застосовують при захворюваннях шкіри.

ЖИРНІ ОЛІЇ, ЯКІ МІСТЯТЬ ФОСФОЛІПІДИ

НАСІННЯ СОЇ —SEMINA SOJAE,

СОЄВА ОЛІЯ — OLEUM SOJAE

Соя щетиниста — Glycine hispida (Moench). Maxim., syn. Glycyne soja Sieb, et. Zucc, род. бобові — Fabaceae

Соя щетинистая, соя культурная; латинізована назва походить від грецьк. glykys — солодкий; hispidus — щетинистий; soja — япон. назва рослини.

Рослина однорічна трав’яниста з прямостоячим опушеним гіллястим стеблом від 30-50 см до 2 м заввишки. Стебло вкрите шорсткими волосками. Листки трійчасті, еліптичні або яйцевидні. Квітки дрібні, в пазушних китицях. Плід — біб з 2-3, рідше 1-4 насінинами; стулки і насіння від світлого до чорного кольору.

Поширення. Відомо 75 видів, які поширені у тропіках Африки. Культивується як білково-олійна культура. В країнах СНД росте один вид — соя щетиниста.

Заготівля. Насіння сої в Україні не визріває. Сировина імпортується і переробляється на підприємствах харчової промисловості.

Хімічний склад сировини. В залежності від сорту та умов вирощування насіння сої містить 30-45 % білків, 17-25 % напіввисихаючої жирної олії, вітаміни А, В1, В2, В6, D, Е, С, холін, біотин (вітамін Н), фолацин (вітамін Вс). До складу жирної олії входять пальмітинова, олеїнова, лінолева (близько 50 %) і ліноленова (10,3 %) кислоти. Характерною ознакою насіння є великий вміст фосфатидів — лецитину (1-2 %) і кефаліну, а також ізофлавонових глікозидів.

Характеристика олії. Жовтого або жовтогарячого кольору, прозора рідина, із слабким запахом, приємного смаку. Йодне число — 114-140.

Біологічна дія та застосування. Фосфоліпіди сої разом з комплексом вітамінів і флакуміном є складовою частиною препарату ліпофен, який застосовується для лікування захворювань ШКТ. Входить до складу гепатопротекторних (есенціале, есел) та венотонізуючих препаратів (есгефол, есавенгель).

Жирна олія з нестиглого насіння містить велику кількість каротиноїдів, тому сприяє загоєнню ран і виразок, утворених внаслідок дії радіаційного випромінювання.

Білок насіння сої за хімічним складом наближається де тваринного і заміняє його в харчуванні. Амінокислоти і частина жирних кислот належать до есенціальних. Шрот сої після видобування жирної олії використовують для отримання препарату глісабол. До його складу входять ізофлавони, пектини, сахари, білки.

Соя — важливе джерело рослинного білка та олії. З насіння готують понад 100 харчових продуктів. Соєве «м’ясо» вживають у лікувальному та вегетаріанському харчуванні.

ТВЕРДІ РОСЛИННІ ЖИРИ

МАСЛО КАКАО (олія какао) —

BUTYRUM CACAO (Oleum Cacao)

Шоколадне дерево — Theobroma cacao L., род. стеркулеві — Sterculiaceae

Шоколадное дерево (дерево какао); латинізована назва походить від грецьк. theos — бог; broma — їжа.

Рослина. Вічнозелене дерево заввишки звичайно 5 м. Стовбур прямий, гілки кільчасті. Листки великі, овальні або повздовжньо-яйцевидні, цілокраї, рожеві, виходять пучками прямо з стовбура і старого листя. Цвіте і плодоносить цілий рік.

Поширення. Батьківщиною є вологі тропічні ліси Америки. Рослина культивується; плантації знаходяться в Західній Африці, Бразилії, на Цейлоні, Яві.

Одержання масла. Насіння підсмажують, звільняють від твердої оболонки, розтирають при нагріванні на однорідну рідку масу, яку потім пресують гарячою на гідравлічних пресах. Одержану олію фільтрують і виливають у форми, де вона охолоджується. Макуху, що залишається, подрібнюють і одержують какао.

Характеристика масла. Тверда маса жовтуватого кольору, масляниста на дотик, має приємний запах і смак; при кімнатній температурі ламка, при 30-35 °С плавиться, перетворюється на прозору рідину. Розчинна у 10 частинах спирту. Справжня олія какао, що не має домішок, повністю розчиняється у трьох частинах ефіру і розчин її залишається прозорим при температурі 15 °С протягом доби. Кислотне число 2,25, йодне — 28-43.

Хімічний склад сировини. До складу олії входять дво- і трикислотні гліцериди стеаринової (до 34 %), лауринової та пальмітинової (до 25 %), олеїнової (40 %) і лінолевої (2 %) кислот.

Біологічна дія та застосування. Температура топлення знаходиться у межах температури тіла людини, тому його використовують як основу для виготовлення супозиторіїв, кульок та паличок або (в розтопленому вигляді) змішують з відповідними лікарськими речовинами і розливають у форми.

ТВАРИННІ ЖИРИ

РИБ’ЯЧИЙ ЖИР - OLEUM JECORIS

Одержують риб’ячий жир з печінки тріскових риб — трісковий жир. Основними промисловими видами є тріска атлантична — Gadus marrhua L., тріска балтійська — Gadus callarias L., пікша — Gadus aeglefinus L.

Для медичних потреб одержують тільки з печінки свіжої риби. Забруднення навколишнього середовища потребує його додаткового багатостадійного очищення.

Характеристика жиру. Прозора оліїста рідина блідо-жовтого або жовтого кольору з різким характерним запахом і смаком. Йодне число високе — 150-175.

Хімічний склад. Трісковий жир має специфічні тригліцериди, в утворенні яких бере участь докозагексаєнова та ейкозапентаєнова кислоти, на долю яких припадає 25 % гліцеридів; серед інших кислот фізетолова, аселінова (гептадецилова), олеїнова, ерукова, терапінова. Міститься також вітамін А, лецитин, холестерол, сліди мікроелементів, серед яких бром і йод.

Біологічна дія та застосування. Риб’ячий жир вживають при гіпо- та авітамінозах А і D. Випускають риб’ячий жир з підвищеним вмістом вітаміну А (до 500 ME) і D (також 500 ME). Зовнішньо застосовують при ранах, виразках, опіках та в клізмах. Для лікування очей використовують екорофталмол.