Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Фенольні сполуки
Лікарські рослини та сировина, які містять фурокумарини

ПЛОДИ ПСОРАЛЕЇ — FRUCTUS PSORALEAE

Псораґ лея кістянкова — Psoralea drupäcea Bunge, род. бобові — Fabaceae

Псоралея костянковая (аккураи); назва походить від грецьк. psoraleos— буквально: вкритий струпом; латин. drupaceus, -а, - um — кістянковий.

Рослина. Трав’янистий багаторічник з коренем, що досягає глибини 2-4 м. Стебла прямостоячі, численні, заввишки 40-150 (200) см, у верхній частині гіллясті, злегка ребристі, густоопушені простими волосками і вкриті крапковими залозками. Верхні листки прості, нижні —трійчастоскладні, з прилистками; круглі, великовиїмчасті, густозалозкоопушені. Суцвіття — колосовидна китиця. Віночок метеликовий, білувато-ліловий. Плід — однонасінний, оберненояйцевидний, білувато-сірий через густе білоповстисте опушення біб. Має розтягнутий період цвітіння і стиглості плодів (червень - жовтень).

Поширення. Росте у Середній Азії, Південному Казахстані, головним чином на лісовій підгірній рівнині, передгір’ях і низькогір’ях, де інколи утворює майже чисті зарості.

Зустрічається на звалищах, неполивних посівах.

Заготівля. Плоди псоралеї збирають з кінця червня до першої декади серпня. У вересні на тих же ділянках можна провести повторну заготівлю. У чистих заростях можливе механізоване збирання. Ручний збір проводять у рукавицях, щоб уникнути опіків шкіри. Зібрані плоди негайно сушать на сонці, розсипавши на відкритих асфальтованих площадках або на брезенті. Зберігають сировину на стелажах у сухому, добре провітрюваному приміщенні.

Хімічний склад сировини. У плодах містяться фурокумарини (1 %) псорален і ангеліцин, які супроводжуються умбеліфероном. У плодах, крім того, багато жирної олії.

Біологічна дія та застосування. З плодів виготовляють препарат псорален, до складу якого входять псорален й ангеліцин. Використовують як фотосенсибілізуючий засіб при лікуванні тотальної та гніздової плішивості і вітиліго.

ПЛОДИ АМІ ВЕЛИКОЇ — FRUCTUS АММІ МАJORIS

Амі велика — Аmmі majus L., род. селерові — Аріасеае

Амми большая; назва походить від грецьк. аmmі — назва рослини і латин.majus — великий.

Рослина. Трав’янистий однорічних заввишки 50-100 см. Листки перисторозсічені на широкі ланцетні сегменти. Складні зонтики діаметром близько 10 см містять до 50 променів нерівної довжини, які стискуються при дозріванні у «гніздечках». Плоди — двосім’янки,

які розпадаються на два напівплодики. Окремі зрілі плодики видовженоеліптичні, дрібні, завдовжки 2-3 та завширшки І мм, опуклі, із зовнішнього боку п’ять повздовжніх, слабко виступаючих ребер. Поверхня гола. Колір зрілих напівплодиків — червонувато-бурий, ребер — світлий. Цвіте у червні — серпні, плоди дозрівають у серпні-вересні.

Поширення. Батьківщина — країни Середземномор’я. Культивується в Краснодарському краї, Туркменистані та у південних районах України.

Заготівля. Заготовляють у період масового дозрівання плодів на центральних зонтиках. Рослини скошують, в’яжуть у снопи, висушують, обмолочують і очищають від полови.

Зберігають сировину у сухому провітрюваному приміщенні. Хімічний склад сировини. Метоксильні похідні псоралену (2,0 %): бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін, мармезин та ін.

Бергаптен

Ксантотоксин

Ізопімпінелін

Біологічна дія та застосування. Виробляють препарат аміфурин, який являє собою суму фурокумаринів, використовується як фотосенсибілізуючий засіб.

ПЛІД ПАСТЕРНАКУ ПОСІВНОГО — FRUCTUS PASTINACAE SATIVAE

Пастернак посівний — Pastinaca sativa L., род. селерові — Apiaceae

Пастернак посевной; назва походить від pastinaca — латинська назва селерової рослини; латин. sativus, -а — посівний.

Рослина трав’яниста, дворічна, з м’ясистим соковитим конусовидним коренем і прямим, у верхній частині гіллястим стеблом заввишки 1-1,7 м. Листки великі, завдовжки до 20 см, перистоскладні, на довгих черешках. Квітки жовті, у складному зонтику. Цвіте в липні-серпні.

Плід — жовтувато-бурі сочевицеподібносплющені двосім’янки, які розпадаються на два напівплодики. Напівплодики плескаті, з невеликою округлою виїмкою біля основи, завдовжки 7, завширшки 3-6 мм. Колір бурувато-солом’яний.

Поширення. Широко культивується як овочева і лікарська рослина.

Заготівля. Заготовляють сировину після побуріння 60-80 % зонтиків. Рослини скошують машинами і досушують у валках, потім обмолочують і очищають від домішок. Сушать на вільному повітрі в суху погоду. Зберігають в сухому провітрюваному приміщенні.

Хімічний склад сировини. Містить фурокумарини (1 %) — імператорин, бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін. Знайдені також флавоноїди та ефірна олія.

Імператорин

Біологічна дія та застосування. Випускають препарати бероксан, що являє собою суміш бергаптена та ксантотоксина (їх супроводжують флавоноїди), пастинацин. Бероксан застосовується як фотосенсибілізуючий засіб, а пастинацин як спазмолітик, що впливає на коронарні судини і попереджає напади стенокардії.

ЛИСТЯ СМОКОВНИЦІ (ІНЖИРУ) — FOLIA FICUSICARICAE ПЛОДИ СМОКОВНИЦІ (ІНЖИРУ) — FRUCTUS FICUSI CARICAE

Смоковниця звичайна (інжир, фігове дерево) — Ficus carica L., род. шовковицеві — Моrасеае

Смоковница обыкновенная (инжир, винная ягода, фига); назва походить він ficus — давньоримська назва рослини; carica — нагадує про батьківщину рослини — Карію (у Малій Азії).

Рослина. Листопадне дерево або кущ заввишки 5 м. Листки довгочерешкові, чергові, завдовжки до 25, завширшки 6—15 см, зверху темно-зелені, зісподу — світло- або сіро-зелені, твердо- волосисті. Листкові пластинки трьох — п’ятипальчастолопатеві або пальчастороздільні. Квітки різностатеві, розміщені усередині оригінального кулеподібного, оберненояйцевидного, м’ясистого суцвіття з отвором на верхівці; запліднюються дрібними комахами. Плоди — горішки, сидять усередині м’ясистого супліддя, що розрослося.

Поширення. У дикому стані росте в Малій та Південній Азії, Середземномор’ї, на Близькому Сході. Культивується в Криму як плодова рослина

Заготівля. Плоди збирають у серпні-вересні. У кінці вересня — на початку жовтня заготовляють листки для одержання фурокумаринів. Листки мають бути розвинені, довжина їхньої пластинки досягати 13-25 см. Щоб запобігти опікам, листки треба збирати в рукавицях і захисних окулярах. Зрізані листки розкладають шаром завтовшки до 5 см на брезент або відкриту асфальтовану площадку. Протягом дня слід її 3—4 рази перевернути вилами. Готовність сировини визначають за ламкістю черешків.

Хімічний склад сировини. У листках містяться фурокумарини псорален, ангеліцин та бергаптен, дубильні речовини, рутин (0,1 %), аскорбінова кислота, ефірна олія.

Плоди інжиру містять сахара (до 75 %), білки (4-6 %), жири (1-3 %), пектинові речовини (5 %), органічні кислоти (до 1 %), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни А, В₁, В₂, В₆, С, РР.

Біологічна дія та застосування. З листків виготовляють препарат фотосенсибілізуючої дії псоберан, у складі якого є псорален та бергаптен. Плоди інжиру входять до комбінованих препаратів кафіал та регулакс, що діють послаблююче.

КОРЕНЕВИЩА ТА КОРЕНІ ДЯГЕЛЮ — RHIZOMATA ЕТ RADICES ANGELICAE

Дягель лікарський (дудник) — Angelica archangelica L., syn. Archangelica officinalis Hoffm., род. селерові — Apiaceae

Дягель лекарственный, дудник обыкновенный; латин, назва від angelicas, -a — ангельський; грецьк. archaios — старший — за ім’ям архангела Рафаїла, який дав людям знання з лікарських властивостей багатьох рослин.

Рослина трав’яниста дво- або багаторічна, заввишки до 2 м. Кореневище коротке, товсте, завдовжки 8—15, завширшки до 5 см, зовні кільчасте. На зламі виділяється білий, як молоко, сік Стебло пряме, товсте, голе, дудчасте. Прикореневі листки великі, двічі-, тричіперисторозсічені, загострені, стеблоохоплюючі. Квітки дрібні, зеленкуваті, зібрані у великі (діаметром 10-17 см) зонтики. Плід — двосім’янка.

Поширення. Росте по всій території європейської частини СНД, по долинах річок, на вологих луках, трав’яних болотах. Культивується.

Заготівля. Кореневища і корені заготовляють навесні другого року вегетації або восени. Їх очищають від землі і миють у холодній воді. Сушать на відкритому повітрі (у затінку), на горищі під залізним дахом або у сушарках при температурі 60 °С.

Хімічний склад сировини. Сировина містить кумарини і фурокумарини: ксантотоксин, бергаптен, ангеліцин, остол, остенол, імператорин, ангелікову кислоту, аптерин та ін.; ефірну олію (0,5 %), сесквітерпеноїди гіркого смаку, органічні та жирні кислоти, флавоноїди (нарінгенин), дубильні речовини, фітостерин.

R = Н —Ангелікова кислота (архангеліцин)

R= Glu — Аптерин

Біологічна дія та застосування. Сировина відноситься до ароматичних гіркот, входить до фармакопеи різних країн. Відвар виявляє спазмолітичну, протизапальну та седативну дію, покращує травлення. Настойка використовується для розтирань при міозиті, радикуліті та невралгії. Входить до складу комплексного препарату енерготонік доппельгерц.

У харчових добавках (БАД) використовують як ароматизатор. Ксантотоксин у великих дозах діє мутагенно та канцерогенно.