Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Фенольні сполуки
Лікарські рослини та сировина, які містять лігнани

КОРЕНЕВИЩА І КОРЕНІ ЕЛЕУТЕРОКОКА — RHIZOMATA ЕТ RADICES ELEUTHEROCOCCI

Елеутерокок колючий — Eleutherococcus senticósus (Rupr. et Maxim.) Maxim., род. аралієві —Araliaceae

Элеутерококк колючий, свободноягодник колючий; назва походить від грецьк. eleutheros — вільний та kokkos — горішок; латин. senticocvs — вкритий колючками.

Рослина. Високий (2-2,5 м) гіллястий кущ. Коренева система розгалужена, до 30 м завдовжки. Кора кореневищ гладенька або видовжено-зморшкувата, щільно прилягає до деревини. Поверхня коренів із світлими поперечними виступами, злим довговолокнистий, з дірчастою серцевиною, світло-жовтий або кремовий.

Пагони прямі, вкриті численними тонкими шипами. Листки довгочерешкові, п’ятипальчастороздільні; листочки еліптичні, з клиноподібною основою, з краю дрібнопилчасті.

Квітки дрібні, на тонких квітконіжках, зібрані в майже кулясті зонтичні суцвіття; тичинкові і двостатеві квітки блідо-фіолетові, маточкові — жовтаві. Цвіте у липні-серпні. Плід — чорна куляста кістянка.

Поширення. Мішані ліси Далекого Сходу. В Україні вирощується в деяких ботанічних садах.

Заготівля. Восени підземні органи викопують з грунту, обтрушують від землі, миють і підв’ялюють на вільному повітрі. Далі розрубують на шматки, товсті корені розщеплюють уздовж і витримують у сушарках при температурі 70-80 °С, доки корені не стануть ламкими.

Хімічний склад сировини. Сировина містить вісім елеутерозидів (А, В, В₁, С, D, Е, F, G), які відносяться до різних груп БАР — тритерпенових сапонінів, кумаринів, лігнанів. Основним лігнаном є сирінгорезинол. Містяться також ефірна олія, смоли, камідь.

Ізофраксидин (аглікон елеутерозиду В₁)

Елеутерозид Е

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт застосовують як стимулятор ЦНС, для підвищення гостроти слуху, зору: він є адаптогеном, зменшує рівень цукру в крові. Протипоказання — інфаркт міокарда, гіпертонічний криз, гострі інфекційні захворювання.

ПЛОДИ ЛИМОННИКА — FRUCTUS SCHIZANDRAE НАСІННЯ ЛИМОННИКА—SEMINA SCHIZANDRAE

Лимонник китайський — Schizаndra chinensis (Turcz.) Baill., род. лимонникові — Schizandraceae Лимонник китайский; назва походить від латин. schizo — розколювати, andres — чоловік (за двороздільні пильники).

Рослина. Одно- або дводомна дерев’яниста листопадна, із специфічним запахом лимона ліана завдовжки 4-8 (до 15) м. Листки чергові, обернено-яйцеподібні або загострено-еліптичні, цілокраї або слабкозазубрені, з червоними черешками. Квітки одно-, рідко — двостатеві, білі або рожево-білі, запашні, з воскоподібними членами оцвітини, по 3-5 у пазухах листків. Плід — соковита багатолистянка, яка складається з численних червоних ягодоподібних одно- або двонасінних плодиків. Насіння неправильної форми, завдовжки 3-5 мм, з глянцевою оболонкою бурого кольору. Цвіте у травні-червні, плоди достигають у вересні.

Поширення. Росте на Далекому Сході, у Приморському та Хабаровському краях, на Сахаліні, у змішаних лісах. В Україні трапляється на присадибних ділянках.

Заготівля. Зібрані плоди 2-3 дні прив’ялюють під укриттям на вільному повітрі, а потім досушують у сушарках, починаючи з температури 35 °С і закінчуючи 60 °С. Насіння сушать при температурі 50 °С.

Хімічний склад сировини. Плоди містять лігнани (4-5 %). Дослідженням їх на початку 60-х рр. займався Д. А. Баландін, який виділив схізандрин і встановив його структуру. Крім схізандрину, сировина містить дезоксисхізандрин, схізандрод, у-схізандрин тощо.

У плодах знайдено до 20 % органічних кислот (лимонна, яблучна, винна та ін.), флавоноїди, антрахінони, сапоніни, вітамін С (до 500 мг %), ефірну олію. У насінні с ефірна (2 %) та жирна (до 33 %) олії.

Біологічна дія та застосування. Настойка лимонника із насіння застосовується як збуджуючий, тонізуючий, стимулюючий ЦНС засіб. З плодів роблять настій. Препарати збільшують соматичну масу тіла, масу м’язів. Протипоказані при безсонні, гіпертонії, органічних захворюваннях серцево-судинної системи.

НАСІННЯ РОЗТОРОПШІ — SEMINA SILYBI

Розторопша плямиста — Silybum mariänum (L.) Gaerłh., род. айстрові — Asteraceae

Расторопша пятнистая, остро-пестро; назва sylibum походить від латинізованої грецької назви рослини sylibon, тобто китиця; латин. Marianus, -а, -um - за ім’ям Богоматері, діви Марії.

Рослина. Дворічна (в культурі однорічна) трав’яниста, заввишки до 1,5 м. Листки чергові, еліптичні, перистолопатеві або перисторозсічені, по краю колючезубчасті, завдовжки до 80 см, з білими плямами на зеленому тлі.

Суцвіття — кулеподібні кошики, квітки трубчасті, рожеві або білі.

Плід — сім’янка з «чубчиком», яйцеподібної форми, сплющена з боків. Основа сім’янки тупа, верхівка гостра, поверхня гладка, зморшкувата, блискуча або матова. Колір — від чорного до світло-брунатного, іноді з бурим відтінком, часто з плямами.

Поширення. Зустрічається як бур’ян у південних районах України, країн СНД. Культивується.

Заготівля. Надземну частину рослини скошують, висушують, обмолочують, потім досушують насіння у сушарках і очищають від домішок.

Хімічний склад сировини. Насіння містить флаволігнани: тип 1,4-діоксану (силібін, силідіанін), тип бензофурану (силікристин та ін.), тип циклогексаноїду (неогіднокарпін), а також до 32 % жирної олії, біогенні аміни, смоли.

Біологічна дія та застосування. З насіння отримують гепатопротекторні препарати — силібор, легалон, карсіл, гепабене.

У гомеопатії використовується зріле насіння при захворюваннях печінки і травних органів, а також геморої, випадінні прямої кишки, аменореї, варикозному розширенні вен.

КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ПОДОФІЛУ — RHIZOMATA CUM RADICIBUS PODOPHYLLI

Подофіл щитковидний — Podophyllum peltatum L., род. барбарисові — Berberidaceae Подофилл щитковидный (ноголист); назва походить від грецьк. Pus, podos — нога; phyllon — листок, бо листки рослини нагадують лапки птахів; латин. peltatus — від pelta — щит.

Рослина багаторічна трав’яниста, заввишки 25—30 см. Має повзуче горизонтальне циліндричне колінчасте червоно-брунатне кореневище, від потовщених вузлів якого відходять м’ясисті, шнуроподібні додаткові корені. Стебло гладеньке, прямостояче, на верхівці несе два супротивні, довгочерешкові, пальчастоп’яти — семироздільні листки, між якими на короткій квітконіжці розвивається велика (5 см у діаметрі) поникла шести — дев’ятипелюсткова біла квітка. Плід — соковита жовта ягода. Цвіте на початку червня, плоди достигають у серпні.

Подофіл гімалайський, або п. емода (Podophyllum emodi Wall.), росте в гірських лісах Західних Гімалаїв. Його кореневища містять 12 % подофіліну. Застосовується так само, як кореневища подофілу щиткоподібного.

Поширення. У дикому стані росте у Північній Америці. Культивується під Москвою та Санкт-Петербургом.

Заготівля. Кореневища викопують у вересні, очищають від стебел, розрізають на шматки довжиною 10-15 см, сушать на сонці.

Хімічний склад сировини. З сировини одержують глікозидосмолу — подофілін (4-8 %), в якій розчинені лігнани (3%). Основними серед них є подофілотоксин, а-пельтатин, ß-пельтатин (3 %).

Біологічна дія та застосування. Подофілін використовують при папіломатозі сечового міхура і папіломах горлянки, як сильний послаблюючий препарат. Конділін НСА і подофілотоксин застосовують зовнішньо для лікування конділом. Вони виявляють цитостатичну, антивірусну, муміфікуючу дію.

У гомеопатії використовується свіже кореневище при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки, панкреатиті, гастроентеритах.

R₁ = Н, R₂ = ОН, R₃ = СН₃ - подофілотоксин

R₁ = ОН, R₂ = R₃ = Н - а-пельтатин

R₁ = ОН, R₂ = Н, R₃ = СН₃ - ß-пельтатин