Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004
Спеціальна частина
Ефірні олії
Дитерпени
У природі виявлено понад 800 дитерпенів різних типів, загальної формули С2OН32. Як і інші терпени, дитерпени можуть мати ациклічну, моно-, ди-, три- та тетрациклічну будову. До найпоширеніших відносять такі типи: лабдану, абієтану, каурану.
Типлабдану
Тип абієтану
Тил каурану
Деякі дитерпени досить поширені в рослинному світі. Наприклад, спирт фітол є фрагментом хлорофілу. Гіркий смак рослин родини Lamiaceae зумовлений дитерпенами. У смолах та бальзамах (розчини смол в ефірній олії) містяться дитерпеноїди, які відносять до сполук типу абієтану — смоляні кислоти — абієтинова, ламбертинова та левопімарова.
Абієтинова кислота
Ламбертинова кислота
Левопімарова кислота
Абієтинова кислота міститься в каніфолі; в живиці сибірського кедра (Pinus sibirica) переважає ламбертинова кислота, а в ялиці сибірській (Abies sibirica) — левопімарова.
До типу каурану належить відомий цукрозамінник стевіозид. Він біогенетично споріднений з важливим рослинним гормоном — гібереліновою кислотою.
Найчастіше зустрічаються дитерпенові сполуки у родинах Pinaceae, Ericaceae, Tymelaceae, Euphorbiaceae.
За фізико-хімічними властивостями дитерпени належать до амфотерних речовин: можуть бути ліпофільними та гідрофільними. Ступінь гідрофільності залежить від кількості сахарних залишків. На відміну від моно- та сесквітерпенів не переганяються з водяною парою.
Дитерпеноїди мають високу фізіологічну активність, але часто бувають токсичними та канцерогенними. У медицині знаходять застосування дитерпенові алкалоїди з рослин родів Aconitum, Delphinium, Taxus. Як цукрозамінювач застосовують стевіозид. Моноциклічним дитерпеновим спиртом є вітамін А. Фітол використовується як основа для напівсинтезу токоферолу та вітаміну К. Дитерпеноїди шавлії та розмарину впливають на активність протеаз. Смоляні кислоти зумовлюють ранозагоювальні властивості живиці.
У флорі України найпоширенішими джерелами терпеноїдних Сполук, зокрема дитерпенів, є представники родини Pinaceae: сосна звичайна — Pinus sylvestris L., ялина європейська (смерека) — Picea abies L., ялиця сибірська — Abies sibirica L.
Для виготовлення ліків використовують бруньки (Gemmae), зелені нестиглі шишки (Strobili), глицю (Folia), живицю і продукти її переробки. Бруньки являють собою молоді пагони, розміщені на верхівках стовбура та гілок. Заготовляють їх до початку розпускання. Шишки збирають у червні — вересні, а глицю — в будь-яку пору року, але найкраще під час рубання дерев. Зібраний матеріал використовують свіжим або сушать у теплому приміщенні, а за сприятливих погодних умов — на сонці, розстеливши тонким (3-4 см) шаром. Готову сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях без доступу світла.
Живицю одержують підсочкою. З очищеної живиці (Terebinthina communis) виготовляють скипидар (Oleum Terebinthinae), каніфоль (Colophonium), дьоготь (Pix liquida).
Пагони збирають протягом травня та у першій декаді червня і використовують свіжими. Живицю заготовляють у період росту молодих шишок (червень — серпень), у суху погоду. Жовна (вмістища живиці) знаходяться у корі і мають вигляд потовщень. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б’ють дерев’яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно незвичайних розмірів. З глиці, пагонів і шишок одержують ефірну олію (скипидар), яка є сировиною для виробництва синтетичної медичної камфори.
Бруньки сосни містять ефірну олію (0,36 %), смоли, дубильні речовини, гірку речовину пініпікрин, каротин, аскорбінову кислоту, метильні похідні флавоноїдів. До складу ефірної олії входять а- і ß-пінен, карен, терпінеол, лімонен та ін.
Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефірну олію (0,6-3,0%), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (0,3 %), каротин, токофероли. До складу ефірної олії входять борнілаце- тат (30-60%), вільний борнеол, камфен (10%), а-пінен, сантен, бісаболен, дипентен, феландрен. Живиця являє собою розчин смоли (каніфолі), кількість якої досягає 70%, в ефірній олії. Головними складовими частинами смоли є смоляні кислоти (до 50%) і резени.
Бруньки, хвоя та нестиглі шишки ялини містять ефірну олію, дубильні речовини, смолу, каротин, аскорбінову кислоту (у хвої до 0,2 %) та солі заліза, хрому, марганцю, міді та алюмінію. Живиця являє собою розчин смоли в ефірній олії. У дьогті містяться різні феноли.
Відвар бруньок сосни виявляє відхаркувальну, муколітичну, антимікробну, протизапальну, сечогінну та жовчогінну дію. Ефірна олія сосни входить до складу крапель від нежиті піносол, настій хвої сосни — до складу протиастматичної мікстури Траскова.
Настій хвої призначають як ефективний засіб для профілактики і лікування цинги. Мазі з живиці застосовують для лікування ран, виразок і фурункулів.
У гомеопатії використовуються свіжі пагони сосни при захворюваннях нервової системи, дихальних органів, шкіри, ревматизмі, подагрі, рахіті.
Скипидар одержують відгонкою леткої частини живиці. Ця безбарвна або жовтувата рідина з характерним сосновим запахом є складною сумішшю вуглеводнів, переважно терпенових (до 75% а-пінену, ß-пінен, камфен, дипентен, лимонен, цимол). Його застосовують у мазях, лініментах при ревматизмі та застуді, для інгаляцій при захворюванні дихальних шляхів, а також як сировину для синтезу терпінгідрату та камфори.
Каніфоль (від назви грецького міста Колофон у Малій Азії) — тверда складова частина смолистих речовин хвойних дерев, яка залишається після відгонки скипидару. Це крихка склоподібна, прозора смола, яка забарвлена від світло-жовтого до темно-брунатного кольору. Містить 60-92 % смоляних кислот (в основному абієтинову кислоту), до 12 % насичених і ненасичених жирних кислот, 8-20 % нейтральних вуглеводнів (сескві-, ди- і тритерпенів). Каніфоль буває живична (залишок при отриманні скипидару), екстракційна і талова (побічний продукт переробки целюлози хвойних дерев). Використовується вона для виготовлення пластирів.
Сировиною, що містить дитерпени є також листя стевії — Folia Steviae. Їх заготовляють від трав’янистої рослини стевії Ребо — Stevia rebaudiana, род. айстрові — Asteraceae. Рослину називають ще медовою травою, або стевією цукровою. Походить з країн Південної Америки. Культивують як однорічну рослину в Україні, Молдові, Німеччині, Китаї, США, Канаді та ін.
До складу сировини входять вісім глікозидів солодкого смаку, агліконом яких є тетрациклічний дитерпеновий спирт типу каурану — стевіол:
Стевіол
Основні глікозиди: стевіозид (5-10 %), який в 300 разів солодший за сахарозу, ребаудіозид А (2,4 %) — солодший в 450 разів. Вміст інших ребаудіозидів В, С, D і дуклозиду — 3-4%. Глікозиди різняться складом і кількістю сахарів, а також місцем їх приєднання до аглікону (С-13 або С-4).
Біосинтез стевіолу подібний до синтезу важливого рослинного гормону — гіберилінової кислоти. Вчені вважають, що глікозиди стевіолу контролюють рівень цієї кислоти в рослинах.
Медичне і профілактичне застосування має подрібнена сировина (порошок, таблетки, капсули) або чистий стевіозид, який одержують у промислових обсягах, як замінник цукру. Стевія є безкалорійним продуктом, нормалізує артеріальний тиск, функціонування нервової системи, обмін вуглеводів, особливо у людей із зайвою вагою; діє кардіотонічно.