Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Алкалоїди
Лікарські рослини та сировина, які містять ізохінолінові алкалоїди

КОРОБОЧКИ МАКУ, ОПІЙ — CAPITATA PAPAVERIS, OPIUM

Мак снотворний — Papaver somniferum L., род. макові — Рараveraceae

Мак снотворный; papaver — латинізована назва маку, від papa — дитяча кашка; латин. somniferumer — снотворний від somnus — сон та ferre — нести.

Рослина однорічна трав’яниста гола або розсіянощетиниста.

Стебло прямостояче, просте або вгорі розгалужене, заввишки 50-120 см. Листки, крім найнижчих, стеблообгортні, цілісні, великозубчасті або надрізанолопатеві, сизі.

Квітки великі, двостатеві, чотирипелюсткові, одиничні, на довгих кінцевих квітконосах; пелюстки білі, фіолетові або пурпурові, з білою, фіолетовою або жовтавою плямою при основі. Плід — куляста або барильцеподібна коробочка.

Культивування маку снотворного і виробництво опію знаходиться під контролем Міжнародного комітету з наркотиків при ООН. Вирощувати мак в Україні заборонено.

Поширення. Мак культивують у Туреччині, Казахстані, Узбекистані, Румунії, Австралії, Франції, Іспанії. На переробні заводи надходить опій-сирець або відходи олійного маку у вигляді макової соломки.

Хімічний склад опію. Виявлено близько 30 алкалоїдів різних підгруп ізохінолінового ряду: 1) підгрупа морфіну — морфін, кодеїн, тебаїн; 2) підгрупа бензилізохіноліну та бензилтетрагідроізохіноліну — папаверин, наркотин, нарцеїн. В опію 80% маси складають баластні речовини. У тому, який переробляють з медичною метою, повинно бути не менш як 10% морфіну.

Опій містить 3-5% меконової кислоти, яка знаходиться як у вільному стані, так і у вигляді солей (меконатів) з морфіном, кодеїном та іншими алкалоїдами. Меконова кислота легко визначається у вільному і зв’язаному стані за пурпуровим (червоним) забарвленням із хлоридом заліза. Наявність цієї кислоти підтверджує присутність опійних алкалоїдів.

Меконова кислота

Біологічна дія та застосування. Омнопон (суміш гідрохлоридів опію) і морфін призначають як болетамувальні засоби при травмах, тривалих болях тощо.

Для зменшення наркотичної дії морфіну був розроблений морфілонг, який є 0,5 % розчином морфіну гідрохлориду у 30 % водному розчині полівінілпіролідону. Цей препарат використовують як болетамувальний засіб, що не викликає пристрасті.

Кодеїн (кодеїну фосфат і кодеїн-основа), кодтерпін, таблетки від кашлю призначають для заспокоєння кашлю.

Папаверин є спазмолітичним засобом, що застосовують при спазмах кровоносних судин (гіпертензія, стенокардія, мігрень), спазмах гладенької мускулатури органів черевної порожнини, бронхіальній астмі.

Папаверин вводить до складу комбінованих препаратів: пафілін (папаверин + платифілін), папазол (папаверин + дибазол), келіверин (папаверин + келін), келатрин (папаверин + келін + атропін), бепаеал, ніковерин, палюфін, теоверин, тепафілин тощо.

У гомеопатії використовується опій як засіб, що збуджує дихальний центр, відновлює кровообіг; при білій гарячці, запорах, спазмі сфінктера сечового міхура, заїканні, епілепсії, безсонні, при збудженні нервової системи.

ТРАВА МАЧКА ЖОВТОГО — HERBA GLAUCII FLAVI

Мачок жовтий — Glаucium flavum Crantz, род. макові — Papaveraceae

Мачок желтый, глауциум желтый; назва походить від латин. glaucus — сизий; flavus, -um —жовтий.

Рослина трав’яниста, заввишки 30-50 см. Корінь вертикальний, містить молочний сік. Надземні частини звичайно без молочного соку. Стебла голі, гіллясті. Листки товстуваті, сизі, прикореневі густоопушені, великі (завдовжки 15-35 см), ліро-подібно-перисторозсічені, серединні стеблові — сидячі, більш глибокорозсічені, верхні — при основі стеблоохоплюючі, голі. Квітки великі, діаметром до 5 см. Чашечка з двох чашолистків, що опадають при розкриванні квітки. Пелюсток чотири, вони жовті, інколи — жовтогарячі. Плід — стручкоподібна коробочка завдовжки до 15 см. Цвіте в травні-червні, період цвітіння дуже розтягнутий, тому водночас можна знайти пуп’янки, квітки та дозрілі плоди.

Поширення. У дикому вигляді мачок жовтий зустрічається уздовж берегів Чорного моря на пісках, іноді серед бур’янів по берегах річок, які впадають у море, рідше на каменистих схилах. Запаси мачка в Криму та на Кавказі незначні, тому його введено в культуру в Криму і Краснодарському краї.

Заготівля. При дотриманні необхідних правил агротехніки можна проводити два укоси трави під час цвітіння у перший і другий рік вирощування. Сушать траву у сушарках при температурі 5060 °С або на відкритому повітрі.

Хімічний склад сировини. Сума алкалоїдів у фазі масового цвітіння досягає 4 %. Найбільшу цінність являє алкалоїд глауцин з групи апорфіну. Вміст глауцину становить майже 50% від загальної суми алкалоїдів й іноді досягає 2% від маси наземної частини. Крім того, з мачка жовтого виділені інші алкалоїди типу апорфіну: коридин, ізокоридин, алкалоїд групи протоберберину — ізоболдин, з групи протопіну— алкалоїди протопін, алокриптопін, алкалоїди групи бензфенантридину — сангвінарин, хелеритрин, хелерубін, норхеледонін, хеледонін, магнофлорин тощо. З інших сполук відмічена наявність фумарової (глауцинової) та діоксималеїнової кислот, слизу, флавоноїдів (рутин).

Біологічна дія та застосування. Глауцин має протикашлеву дію, що за силою і тривалістю перевищує кодеїн і не дає побічного наркотичного ефекту. Препарати глауцину гідрохлорид, глаувент, бронхолітин застосовують як протикашлеві засоби при захворюваннях легенів та верхніх дихальних шляхів, при бронхітах, пневмоніях.

Глауцин знижує кров’яний тиск, виявляє седативний ефект та розслаблюючу дію на гладеньку мускулатуру. Доцільне застосування препаратів глауцину у випадках поєднання захворювань органів дихання та гіпертонії.

ТРАВА МАКЛЕЇ — HERBA MACLEAYAE

Маклея серцевидна — Масіеауа cordаta (Willd.) R. Br., маклея дрібноплода — Масіеауа microcarpa (Maxim.) Fedde, род. макові — Papaveraceae Маклея сердцевидная, маклея мелкоплодная; названа на честь шотландського ентомолога А. Маклея; microcarpus, -а — дрібноплідний; соrdatus, -а — серцевидний.

Рослина багаторічна трав’яниста, з жовтогарячим молочним соком та неприємним запахом. Стебла прямостоячі, заввишки до 2,5 м. Листки довгочерешкові, почергові, пальчасто-лопатеві, п’яти — семироздільні, великі (завдовжки 20-30 см), зверху сизо-зелені, зісподу — майже білі, з виступаючими жилками. Квітки рожеві, з приємним запахом, зібрані в довгі (30-40 см) верхівкові китиці. Плід — коробочка.

Рослини відрізняються будовою квітів і плодів. У маклеї серцевидної у квітках 25-30 приймочок, коробочка ланцетної форми з двома — шістьма насінинами; у маклеї дрібноплодої приймочок 8-12, коробочка округла, з однією насіниною.

Поширення. Походять з Японії і Китаю. Культивуються в Україні, Краснодарському краї.

Заготівля. Максимально алкалоїди накопичуються у рослинах на третьому році життя. Збирання трави проводять комбайнами у фазі бутонізації і на початку цвітіння й відразу сушать при температурі 40-50 °С. При роботі з маклеєю слід додержуватися правил безпеки. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Трава маклеї містить ізохінолінові алкалоїди (0,7-1,5 %), у тому числі алокриптопін, сангвінарин, хелеритрин, протопін, берберин.

Сангвінарин

Хелеритрин

Біологічна дія та застосування. Сума бісульфатів алкалоїдів сангвінарину та хелеритрину складає препарат сангвіритрин, який виявляє антимікробну активність по відношенню до грампозитивних бактерій, має антитрихомонадну активність. Як антихолінестеразний засіб його призначають при дитячих церебральних паралічах, міопатіях, спастичних парезах лицевого нерва, при прогресуючій м’язовій дистрофії.

ТРАВА ЧИСТОТІЛУ — HERBA CHELIDONII

Чистотіл великий — Chelidónium majus L., род. макові — Papaveraceae

Чистотел большой, бородавник; назва походить від латинізованої грецької назви рослини chelidonion від chelidon — ластівка; латин. major, majus — великий.

Рослина багаторічна трав’яниста, з багатоголовим розгалуженим коренем, зовні червоно-бурим, усередині бурим.

Стебло розгалужене. Прикореневі та нижні стеблові листки черешкові, верхні — сидячі, чергові. Усі вони глибокоперисторозсічені, з трьома — п’ятьма парами долей; долі округлі, нерівномірногородчасті, верхня частка кругліша, звичайно трилопатева; листки зверху зелені, зісподу — характерного сизого забарвлення. Квітки чотиримірні, жовті, зібрані по 3-8 у прості зонтики. Зав’язь верхня, видовжена, з дволопатевою сидячою приймочкою. Плід — багатонасіннєва видовжена коробочка. Насінини чорні, блискучі, з білим гребенеподібним придатком. Уся рослина містить жовтий молочний сік.

Поширення. Росте по всій Україні в тінистих місцях поміж кущами, у лісах; великих заростей не утворює.

Заготівля. У фазі цвітіння траву зрізають ножами або серпами; при густому стоянні скошують верхівки без грубих частин стебла. Сушать на горищах або в сушарках при температурі 50-60 °С. Пил подразнює слизові оболонки, тому працювати з висушеною сировиною слід у респіраторах.

Хімічний склад сировини. Усі органи рослини містять алкалоїди (1,8-3 %): хелідонін, гомо-, окси-, метоксихелідонін, хелеритрин, сангвінарин, протопін, а- і ß-алокриптопін, спартеїн, берберин та ін. Алкалоїди знаходяться у чистому вигляді або зв’язані з хелідоновою кислотою.

Хелідонін

Хелідонова кислота

У траві знайдені сапоніни, флавоноїди, аскорбінова кислота, каротин, органічні кислоти.

Біологічна дія та застосування. Застосовують настій трави чистотілу, сік свіжої трави та коренів для лікування кондилом та папіломатозу горлянки.

У малих дозах препарати чистотілу вживають усередину при захворюваннях печінки та жовчного міхура. В експерименті затримують ріст злоякісних пухлин, виявляють фунгістатичну та бактеріостатичну дію на збудників туберкульозу.

У гомеопатії використовується свіжа квітуча трава разом з коренями при болях під лопаткою, гіркому присмаку у роті, сильній нудоті, зовні — при бородавках та поліпах.

ЛИСТЯ БАРБАРИСУ — FOLIA BERBERIDIS

КОРЕНІ БАРБАРИСУ — RADICES BERBERIDIS

Барбарис звичайний — Berberis vulgaris L., род. барбарисові — Berberidaceae

Барбарис обыкновенный; назва походить від berberis, idis — латинізована назва рослини; латин. vulgaris — звичайний.

Рослина. Розгалужений листопадний колючий кущ до 2,5 м заввишки. Корені дерев’янисті, завширшки понад 6 см, майже циліндричні, часто розгалужені, брунатно-сірі, на зламі лимонно-жовті.

Молоді гілочки жовтуваті або жовтувато-пурпурові, голі, прямостоячі, ребристі, старі — сірі, прутовидні, вкриті трироздільними, рідше — п’ятироздільними або простими міцними колючками. У пазухах колючок розвиваються вкорочені гілочки, що несуть пучки листків. Листки тонкі, оберненояйцевидні або овальні, дрібнозубчасті, завдовжки 2-7 та завширшки 1-4 см, із клиноподібною основою та округлою верхівкою, по краю дрібнопилчасті, із невеликими прилистками; кожний зубчик витягнутий у м’яку голочку. Черешок жолобкуватий, у верхній частині крилатий. Суцвіття — поникле, багатоквіткове гроно. Квітки мають шість жовтих пелюстковидних долей оцвітини, шість великих нектарників та шість тичинок, які протистоять долям оцвітини. Плід — яскраво-червона видовженоеліптична кисла ягода завдовжки до 10-12 мм. Насінин — дві, вони брунатні, матові.

Поширення. Дико росте лише в Криму і на Кавказі, по сухих кам’янистих схилах, річних терасах, узліссях та прибережних пісках Чорноморського узбережжя, частіше на висоті від 600 до 1700 м над рівнем моря. Рослину вирощують.

Заготівля. Листки заготовляють у фазі бутонізації і цвітіння рослини. Корені викопують восени або навесні, коли спостерігається максимальний вміст алкалоїдів. Для збереження природних ресурсів треба дотримуватися чергування районів заготівлі. Повторювати заготівлю на одному місці рекомендують не частіш як через 10 років. Для запобігання виснаженню заростей слід викопувати лише від п’ятої до третьої частини всієї кореневої системи, а решту залишати недоторканою. При заготівлі видаляють надземну частину куща, звільняють кореневу систему і потім її викопують. Корені ретельно відчищають від землі, але не миють. Сушать на провітрюваних горищах, під повітками або в сушарках при температурі 45-50 °С.

Хімічний склад сировини. Усі органи барбарису містять алкалоїди; основним є берберин, вміст якого в коренях сягає 1,5 %. Найбільша кількість алкалоїдів накопичується у корі коренів. Крім того, в них ідентифіковані пальматин, колумбамін, ятрорицин, берберубін, оксикантин тощо. Містяться також хелідонова кислота, полісахариди, антоціани, аскорбінова кислота, каротиноїди, фенолкарбонові кислоти.

Біологічна дія та застосування. Берберину бісульфат (одержують з коренів) у медичній практиці використовують як жовчогінний засіб при хронічному гепатиті та жовчнокам’яній хворобі. Настойку з листків барбарису застосовують при гіпотонії матки в післяпологовому періоді, як кровоспинний засіб при кровотечах, пов’язаних із запальними процесами.

У гомеопатії використовується кора коренів при сечокислому діатезі, проходженні камінців по сечоводах, нирковій або печінковій кольці, подагрі та інших проявах порушення білкового обміну.

БУЛЬБИ З КОРЕНЯМИ СТЕФАНІЇ ГОЛОЇ — TUBERA CUM RADICIBUS STEPHANIAE GLABRAE

Стефанія гола — Stephania glabra (Roxb.) Miers, род. меніпермові — Menispermaceae

Стефания гладкая; від грецьк. Stephanos — вінець; латин. glabra — гола.

Рослина. Дводомна багаторічна ліана з великою округлою бульбою і відростаючими від неї у нижній частині тонкими мичкуватими коренями. Стебло голе, в нижній частині здерев’яніле. Листки великі, завдовжки до 20 см, округлі, гострокінцеві, на черешках, що довші за листки. Квітки зеленкувато-жовті, в головчастих, зонтичних суцвіттях. Плід — червона шаровидна кістянка із соковитим оплоднем.

Поширення. Батьківщина стефанії — Китай, Індокитай, Індія. Там її пагони досягають у довжину 10-15 м. Роботи з інтродукції рослини зосереджені в Батумському ботанічному саду та Закавказькій зональній дослідній станції (Кобулеті).

Заготівля. Бульби з коренями стефанії викопують восени, очищають від землі, ріжуть на шматки й сушать у сушарках при температурі 60-80 °С.

Хімічний склад. Сума алкалоїдів дорівнює 6-8 %. Головний алкалоїд із бульб стефанії індійського походження — гіндарин (до 30 % від суми), 15-18% становить стефаглабрин (стефарин). Бульби, що вирощені у Закавказзі, містять 6-7,5 % алкалоїдів, третину яких становить гіндарин і близько 10% — циклеанін.

Гіндарин

Стефаглабрин (стефарин)

Біологічна дія та застосування. Гіндарину гідрохлорид відноситься до транквілізаторів і застосовується при функціональних розладах ЦНС, виявляє седативну, легку снотворну та гіпотензивну дію. Стефаглабрину сульфат — антихолінестеразний засіб.

ЛИСТЯ УНГЕРНІЇ ВІКТОРА — FOLIA UNGERNIAE VICTORIS

Унгернія Віктора — Ungernia victoris Uved. ex Artjushenko, род. амарилісові — Amaryllidaceae

Унгерния Виктора - названа на честь ботаніка Ф. Унгерна Штернберга; латин. victoris — за ім’ям радянського ботаніка Віктора Петровича Бочанцева.

Рослина багаторічна, до 40 см заввишки, має цибулини діаметром 7-12 см, від яких ростуть сім — десять прикореневих листків у два ряди; вони лінійні, соковиті, гладенькі, з тупуватою верхівкою, завдовжки 20-35, завширшки 24 см. Листки з’являються навесні, а влітку засихають. Через 1-2 місяці розвивається безлиста квіткова стрілка, яка несе зонтик з 2-11 квіток. Квітки жовтуваті або жовто-рожеві, із внутрішнього боку мають рожево-пурпурову смужку, правильні, лійкоподібні.

Поширення. Унгернія Віктора — ендем, що зустрічаються у горах Узбекистану та Таджикистану на висоті 2000-2500 м над рівнем моря.

Заготівля проводиться в квітні-травні. Листки зрізають, ріжуть на шматки у день заготівлі й швидко сушать на сонці.

Хімічний склад сировини. Листки містять алкалоїди галантамінового та лікоринового типу. Головними з них є галантамін, галантин, лікорин (0,05-0,1 %). Алкалоїд галантамін можна віднести до похідних індолізидину.

Галантамін

Лікорин

Біологічна дія та застосування. Галантаміну гідробромід є холінестеразним засобом і застосовується при міастенії, прогресивній м’язовій дистрофії (міопатії), радикуліті тощо. Ефективний при залишкових явищах поліомієліту, дитячого церебрального паралічу, зниженні тонусу органів травлення та сечових шляхів.

Лікорину гідрохлорид виявляє бронхолітичну дію. Застосовують як відхаркувальний засіб при хронічних та гострих запальних процесах у легенях та бронхах, бронхіальній астмі.

Алкалоїди галантамінового типу можна отримувати з листків унгернії Сєвєрцова (Folia Ungerniae sewertzowii), цибулин проліски Воронова (Bulbi Galanthi woronovii). Близьким до проліски Воронова і перспективним для створення лікарських засобів є рід білоцвітник (Leucojum).