БОТАНІКА З ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ (ВОДНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ) - Б.Є. Якубенко - 2011

VІІІ. ОСНОВИ МОРФОЛОГІЇ І АНАТОМІЇ РОСЛИН

Морфологія і анатомія стебла та пагона

Галуження стебла

У зв’язку з ростом стебла, нагромадженням поживних речовин і необхідністю збільшення фотосинтезуючої листкової поверхні стебло набуває здатності до галуження. На головному стовбурі (осі першого порядку) за рахунок пазушних бруньок формуються стебла другого порядку, а на них - стебла третього порядку і т. д. У результаті в кроні деревних порід, кущів чи багаторічних трав можна вирізнити осі різних порядків. Галуження має свої закономірності. Розрізняють чотири типи галуження стебла (рис. 65).

Рис. 65. Схема типів галуження:

1 - симподіальне, 2 - несправжньодихотомічне, 3 - моноподіальне,

4 - дихотомічне

Дихотомічне галуження - це таке, за якого точка росту галузиться на дві нові, що дають два стебла, верхівкові точки росту яких так само вилчасто галузяться на дві нові, що дають початок наступним стеблам. Таке галуження може повторюватись неодноразово, воно властиве для плаунів, водоростей, грибів.

Несправжньодихотомічне галуження — це таке, в якого точка росту головної осі (першого порядку) витрачається на утворення квітки або відмирає, а галуження стебла відбувається за допомогою нижче розміщених бічних супротивних бруньок. У такий спосіб галузяться стебла таких рослин (омела, бузок, каштан, зірочник).

Моноподіальне галуження - це таке, в якого верхівкова брунька осі першого порядку забезпечує необмежений ріст стебла, яке виділяється висотою і потужністю серед маси бічних гілок (ялина).

Симподіальне галуження характеризується тим, що вісь першого порядку закінчується утворенням квітки або відмирає, а ріст стебла продовжує вісь другого порядку, яка виникає з нижче розміщеної бруньки. При її завмиранні ріст стебла продовжує вісь третього порядку, що розвивається із нижче розміщеної бруньки і т. д. Так формується звивисте стебло, що складене з осей, або симподіїв першого, другого, третього і наступних порядків (яблуня, слива, помідор, малина).

Особливим типом галуження пагона є кущіння злаків. За типами кущення злаки вирізняють: щільнокущові (біловус стиснутий), рихлокущові або пухкокущові (тонконіг лучний) і кореневищні (пирій повзучий). У щіль- нокущових злаків бруньки відновлення на вузлі кущення розміщені над поверхнею ґрунту або на рівні його і щільно зближені одна до однієї, від чого виникає щільна купиняста дернина, внаслідок виникнення багаточисельних надземних пагонів. У пухкокущових бруньки на вузлі кущення розміщені у приповерхневому шарі ґрунту й розставлені під кутом один від іншого, внаслідок чого надземні пагони утворюють пухкий кущ. У кореневищних злаків бруньки на вузлі кущення вільно розміщуються на довгому горизонтальному кореневищі, розміщеному на різній глибині приповерхневого шару ґрунту. Тому і виникаючі пагони формуються один від одного на певній відстані й не утворюють скільки-небудь щільної дернини (рис. 66).

Рис. 66. Кущіння злаків:

1 - кореневищний злак з додатковими і надземними пагонами; 2 - схема кущіння пухкокущового злака: а - вузол першого порядку, б - вузол другого порядку, в - вузол третього порядку; 3 - схема кущіння щільнокущового злака з пагонами поза піхвою: а, б, в, г, д - послідовність утворення пагонів; 4 - схема кущіння щільнокущового злака з пагонами всередині піхви: а, б, в, г - послідовністьутворення пагонів