Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина III.ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЖИТТЯ

Розділ 21. Антропогенез

21.3.Соціальна еволюція

Подальша еволюція людини відбувалася в кількох напрямках: трансформація родового суспільства, розвиток трудової діяльності та вдосконалення знарядь праці, формування мови та культурна еволюція. І все це — одночасно.

Однією з суттєвих проблем антропології є неоднозначність тлумачення терміна «культура». Культура як небіологічні особливості поведінки людини (мова, виготовлення знарядь труда, символічне мислення тощо) передається не генетичними механізмами, а завдяки навчанню. Поступово розвиток людини відокремлюється від основної течії біологічної еволюції: для людини природний добір якщо й не замінюється повністю, то, принаймні, суттєво доповнюється паралельним процесом культурного добору.

Проте значна кількість рис людської культури в певному обсязі виявляється й у поведінці інших тварин. Типи поведінки, які формуються під впливом навчання, дуже поширені серед тварин і можуть набувати вигляду розвитку «традицій» у популяції. Розвиток окремих культурних проявів поведінки людини, імовірно, відбувався більш-менш незалежно, тому неповний набір «культурних» проявів наших далеких предків може певним чином ускладнювати наші уявлення про загальні причини та хід антропогенезу.

Вивільнення передніх кінцівок, їх п'ятипалість, протиставлення великого пальця іншим та збільшення рухливості окремих суглобів дозволили предкам людини перейти до трудової діяльності. Ще мавпи за допомогою передніх кінцівок могли використовувати природні предмети як знаряддя (знаряддєва діяльність). Але виготовлення спеціальних предметів, чим і характеризується трудова діяльність, змогла освоїти лише людина, точніше перший представник роду Ното - людина вміла (Н. habilis). Саме вона була творцем так званої олдувайської (галькової) культури - найбільш ранньої сходинки епохи палеоліту (кам'яного віку), яку й слід розцінювати як початкову фазу становлення людського суспільства.

Вважається, що справжнє суспільство неможливе без спілкування за допомогою символічних категорій, які кодуються словами (мови). Ми не можемо категорично стверджувати, що в австралопітеків мова понять була відсутньою зовсім, але в Н. habilis унаслідок збільшення об'єму мозку вже стає можливим понятійне спілкування.

Досі невідомо, використовувала людина спочатку жести, а потім виробила звукову мову чи відразу пішла шляхом удосконалення навичок мовлення паралельно з розвитком відповідних ділянок мозку. У сучасних дітей також спочатку розвивається «мова жестів», а вже потім справжня мова. Наслідування жестів значно простіше, ніж мови, то, імовірно, жестикуляція була первинним способом спілкування. Можливості мовлення розширюються в людини прямоходячої (Н. erectus), яка навчилася членороздільно вимовляти, імовірно, майже всі звуки, як і сучасна людина.

Виникнення мови уможливлює не лише спілкування між окремими членами суспільства, але й передачу інформації з покоління в покоління. Тому старі, досвідчені особини набувають особливої цінності як «розум» усього суспільства (подібно до того, як шанують старших у багатьох народів світу). Це зумовлює розвиток альтруїзму - піклування не лише про своїх дітей, а й про старих особин, а потім взагалі про всіх членів своєї родинної групи. Тому поступово зменшується і практично зникає в Н. sapiens sapiens канібалізм (крім культового).

Збільшення об'єму мозку, удосконалення кисті як органу праці, передача досвіду сприяють активному розвитку трудової діяльності, створенню нових знарядь тощо. Люди не лише освоюють печери, а й починають будувати житло з каміння та кісток великих тварин, зокрема з мамонтів, вчаться виготовляти одяг. Значно підносить загальний рівень людини здатність добувати вогонь. Його використовують не тільки для приготування їжі, а й для виготовлення глиняного посуду, а потім — і нових, більш досконалих знарядь, зокрема з бронзи.

З розвитком суспільства, накопиченням досвіду, спілкування за допомогою усної мови вже стає недостатнім. Тому з'являються перші способи передавати інформацію за допомогою на- скельних зображень. Так виникає справжня культура, звичаї, а пізніше й релігія.

Саме людина сучасного типу відзначається дуже активним духовним розвитком, який не властивий жодному іншому виду тварин.

Особливе значення для подальшої еволюції людини мало приручення тварин та окультурення рослин. Якщо раніше людство цілком залежало від «дикої» природи, то після цього виникає відносна незалежність від полювання та збирання плодів, які є досить непостійним джерелом харчування. Людина переходить переважно до рослинництва та скотарства, які дають більш постійне задоволення потреб. Це сприяє вивільненню якогось часу від необхідності постійного пошуку їжі і відкриває можливість до розвитку творчої діяльності людини - з'являються надлишки, що дозволяє годувати не лише працівників, а й «раціоналізаторів», які виводять людство на шлях науково- технічної революції. Саме завдяки їй ми зайняли те центральне місце в біосфері, на якому нині й знаходимось. Але, з іншого боку, та сама НТР викликає багато проблем у сучасному житті людства, а особливо в його майбутньому.

На початку свого існування людина була настільки нечисленною й займала невеликий ареал, що говорити про її особливий вплив на довкілля не має потреби. Але поступовий розвиток призвів навіть у палеоліті (близько 15 тис. років тому) до суттєвих наслідків людської діяльності. Сьогодні вже доведено вирішальну роль людини у зникненні великих ссавців — мамонтів, шерстистих носорогів, печерних лева, гієни та ведмедя. Значний тиск відчували й інші види, зокрема тарпани. Таким чином, поступове зростання чисельності людини та винищення великих видів призвело до першої екологічної та економічної кризи. Вихід з неї завдячує винаходу лука (полювання на нові жертви), а особливо неолітичній революції (близько 10 тис. років тому) - переходу до сільського господарства. Зайнявшись скотарством та рослинництвом, людина отримала можливість наростити свою чисельність у тисячі разів. Водночас зростала чисельність і свійських тварин, випалювалися ліси тощо. Одним із наслідків цієї діяльності було формування пустель (ще 10 тис. років тому Сахара не була пустелею), що триває й у наш час. Крім того, навколо поселень людини з'являються синантропні види, у першу чергу пацюки та миші, які сприяли поширенню чуми.

З цієї другої екологічної кризи людина вийшла двома шляхами: захопленням нових ділянок на півночі та переходом до зрошувального землеробства (у цих місцях утворюються давні цивілізації). Наступним поштовхом було відкриття Колумбом Америки, що сприяло першій зеленій революції « відбулося переселення багатьох видів рослин і тварин, змінилася природа Північної та Південної Америки, Австралії, багатьох острівних екосистем. Завдяки новим рослинним ресурсам різко зросла чисельність людей, відбувся взаємообмін хворобами (віспа - до Америки, сифіліс - до Європи). Сучасне людське суспільство існує не лише за рахунок ресурсів сучасної біосфери, але й використовує продукти попередніх біосфер. Лозунг «Все для людини» є антиекологічним і призводить до тих наслідків, які ми сьогодні спостерігаємо в природі.

У той же час найбільший конфлікт між діяльністю людини та природними процесами пов'язаний з відмінностями дії антропогенних факторів порівняно з природними. М.О. Воронков виділяє такі найважливіші особливості антропогенних факторів:

1) випадковість дії і через це негіередбачуваність для організмів, а також, як наслідок, значні зміни рівноваги в довкіллі, які не відповідають адаптаційним можливостям організмів;

2) майже необмежені можливості впливу на організми, не виключаючи повного знищення, що в нормі невластиве природі (вплив може бути цілеспрямованим, як у випадку з бур'янами чи шкідниками, або опосередкованим - забруднення, перетворення довкілля тощо);

3) антропогенні фактори як результат діяльності людини виступають специфічними (модифікуючими), що виявляється в змінах природного середовища в несприятливому напрямку для організмів, або ж у привнесенні чужорідних компонентів (ксенобіотики);

4) створення людиною низки соціальних факторів, які стали її середовищем і набули не меншого значення, ніж природні.

Унаслідок зазначених відмінностей людська діяльність здатна змінювати певним чином природні процеси, але далеко не завжди в сприятливий для себе бік. Тому однією з найважливіших сучасних проблем людства є необхідність відтворення природних взаємин з довкіллям (програми сталого розвитку, формування ноосфери тощо).