ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИБНИЦТВА - І.М. Шерман - 2011

4. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРОЩУВАННЯ РИБИ В РІЗНИХ УМОВАХ

4.2. Теоретичні основи холодноводного рибництва

Пойкілотермні тварини, до яких відносяться риби, які населяють помірні та високі широти, в процесі тривалого філогенезу адоптувалися до закономірних змін термічного режиму, який має закономірний сезонний характер. Поряд з цим етологічні особливості у різних екологічних груп риб до змін температури води достатньо специфічні. На відміну від теплолюбивих видів риб, холодолюбиві види починають переднерестову міграцію, яка поступово переходить у нерестову тоді, коли відбувається пониження температури води. Для таких видів в природному ареалі характерним є осінньо - зимовий нерест, відносно тривалий ембріогенез, який здійснюється у діапазоні низьких температур, але викльов вільних ембріонів або передличинок відбувається весною, а сигнальним фактором цього явища є підвищення температури води.

Розглядаючи теоретичні основи холодноводного рибництва, необхідно наголосити на тому, що технологічні процеси відтворення, вирощування рибопосадкового матеріалу, товарної риби, ремонту, плідників побудовано у холодноводному рибництві на глибоких знаннях біологічних особливостей культивуємих видів риб. Головними об’єктами сучасного холодноводного рибництва є лососеподібні серед яких переважають форелі.

Виходячи з викладеного, стає зрозумілим, що необхідною умовою для ефективного культивування холодолюбивих видів риб є достатня кількість води з відповідним діапазоном температур. Одночасно з цим відносно низькі температури води повинні поєднуватися з високим вмістом розчиненого у воді кисню, що є типовою вимогою всіх оксифілів, до яких віднесені лососеподібні.

За характером живлення лососеподібні є тваринноїдними рибами, у складі яких широко представлені хижаки, що необхідно враховувати при годівлі.

Біологічні вимоги холодолюбивих видів риб, які є об’єктами культивування, орієнтують на доцільність одержання високої рибопродуктивності, яка базується на задоволенні потреб у якості води на рівні галузевих стандартів та відповідної годівлі, що є об’єктивними підставами для визначення щільності посадки, виходу з вирощування і середній масі особин.

Рибопродуктивність форелевих акваторій, які використовуються у господарствах відповідної цілеспрямованості, певною мірою пов’язані і вимагають відповідної площі у поєднанні з високою якістю підготовки. Суттєва концентрація риби на одиниці площі або об’єму води, на фоні інтенсивної годівлі, вимагає забезпечення відповідного водообміну і постійного очищення від продуктів життєдіяльності та рештків корму.

Торкаючись впливу методів ведення селекційно - племінної роботи з фореллю на продуктивні показники, необхідно наголосити на тому, що це залежить від мети, яка сформульована з селекційно - племінної роботи, а відносно до цього формується методика роботи із залученням відповідних методів.

Методи селекційно - племінної роботи мають тривалу історію, переважна більшість методів, які сьогодні використовуються у рибництві розроблена у тваринництві та адаптована до рибництва. В узагальненому вигляді це в першу чергу масовий відбір, індивідуальний відбір або відбір по родичах, комбінований відбір, інбридинг у поєднанні із схрещуванням і системою розведення. В останні роки спостерігається стрімке нарощування генетичних методів селекції. Зрозуміло, що удосконалення селекційно - племінної роботи адекватно відбивається на якісних і кількісних параметрах, які характеризують сучасне холодноводне рибництво. В процесі селекційно - племінної роботи протягом тривалого часу, напрацьовані відповідні корегуючі складові, спрямовані на урахування особливостей рибництва і холодолюбивих видів риб, зокрема.

Початковим етапом селекційно-племінних робіт, незалежно від використання певних методів селекції, є оцінка плідників ремонтно- маточного стада за масорозмірними та репродуктивними показникам. Оцінку самиць та самців кожної породної та вікової групи проводять під час нерестової кампанії. За великої чисельності плідників оцінюють частину особин, при цьому об'єм рендомної вибірки повинен складати не менше 10% особин загального племінного стада.

Термін статевого достигання та тривалість нересту у самиць залежать від віку, належності до породної групи та зовнішніх факторів, головними з яких є температура і тривалість фотоперіоду. В зв'язку з тим, що термін нересту самиць характеризується порівняно високою повторністю, даний показник може бути спрямовано зміщений у часі. Виходячи з цього, необхідно фіксувати щорічні дані з динаміки нересту самиць, порівнювати їх між собою, накопичувати базу даних.

Самці, зазвичай, дозрівають раніше від самиць на 1-1,5 місяці та продукують сперму протягом 3-5 місяців, що дозволяє використовувати

самців кілька разів на сезон. Оцінку самців доцільно проводити до початку нересту самиць з метою раціонального розподілу робіт у часі, що дає можливість наперед відібрати самців з високими рибницькими якостями для подальшого проведення схрещувань.

Бонітування самців. Секційно - племінна робота в якості необхідної складової передбачає бонітування статевозрілих особин різної статі. Бонітування плідників та відбір кращих особин з метою отримання племінного покоління проводиться в залежності від форми райдужної форелі — навесні або восени за 2-3 тижні до вірогідного нересту, відповідно за загальноприйнятих в селекції риб методів і включає в себе наступні роботи, які передбачають:

- візуальний огляд плідників, який передбачає визначення віку (за віковими мітками, а за їх відсутності - за річними кільцями на лусці), Відбраковування недостатньо вгодованих особин з видимими дефектами тіла, із розглянутим періодом достигання ялових;

- визначення маси риби та основних метричних показників; довжини тіла риби за показником Смітта, довжини без хвостового плавця, довжини тулуба, найбільшого та найменшого обхвату тіла, довжини голови.

Для племінних цілей відбирають кращих за фенотипом плідників, враховуючи критерій, за яким ведеться відбір. Як правило, це показники масонакопичення, високоспинності, плодючості, скорочення терміну достигання, стійкості до захворювань, здатності максимально оплачувати штучні корми, витривалість за стресових ситуацій в процесі технологічних операцій.

Після візуального відбору приступають до індивідуальної оцінки кожної особини, проводять зважування та вимірювання плідників. Риб можливо зважувати на терезах різної конструкції (дитячі, товарні тощо), найкраще — на електронних в спеціальній люльці. З метою уникнення травматизації та ушкодження лускового покриву, кожну особину окремо загортають в зволожені марлю або бавовняний рушник, зважують з точністю до 10 г, після чого вираховують масу вологої тканини. Метричні показники визначають на звичайній вимірювальній дошці, або кравецьким сантиметром. Довжину тіла (рот повинен бути закритим) вимірюють від кінця рила до середніх променів хвостового плавця. Найбільшу висоту тіла та обхват вимірюють на рівні розміщення першого променя спинного плавця, найменшу висоту та обхват в найтоншому місці хвостового стебла. Довжину голови вимірюють — від кінця рила до кінця зябрової кришки. В процесі морфометричних робіт кожну особину притримують, не дозволяючи їй битись, що може викликати травматизацію.

Після візуального огляду та вимірювань у статевозрілих особин відбирають статеві продукти — ікру у самиць та сперму у самців, при цьому визначають їх якісні репродуктивні показники.

Спочатку проводять рибницькі маніпуляції з самцями. Для цього самця обертають сухою марлею або бавовняним рушником, обережно витирають черевце, генітальний отвір та масажними рухами в напрямку від голови до хвоста з легким натиском біля генітального отвору відціджують сперму в окрему градуйовану, чисту та суху пробірку. Сперма повинна бути сметаноподібної консистенції без домішок крові, згустків, фекалій. Необхідно уникати попадання в пробірки з спермою води, слизу та інших сторонніх домішок, які істотно знижують запліднювальну здатність сперматозоїдів і скорочують тривалість їх функціонування за цільовим призначенням.

Після отримання еякуляту визначають об'єм, візуально оцінюють його якість та активність руху сперміїв, оскільки тривалість їх рухливості має прямий зв'язок із запліднювальною здатністю.

Для самців райдужної форелі нормативною вважається тривалість руху сперматозоїдів в межах 20 — 30 сек. Для визначення активності руху сперматозоїдів використовують мікроскоп та секундомір. Технічно такі дослідження виконуються таким чином - сухою скляною паличкою окремо з кожної пробірки беруть краплю молок та розміщують її на предметному склі, поряд з молоками розміщують краплю води, кладуть попередньо підготовлене предметне скло під окуляр мікроскопу і предметною голкою з'єднують краплі молок і воду, одночасно включаючи секундомір. Вода активує спермії, простежується їх спрямований рух. Для оцінки якості еякуляту використовують прийняту в коропівництві умовну п'ятибальну шкалу Конрадта — Сахарова.

На думку провідних вчених кращою для осіменіння вважається сперма з оцінкою 4 та 5 балів. Використання сперми з оцінкою якості 3 бали значно знижує відсоток запліднення і для репродукції з метою формування племінного стада не підходить. Сперма з оцінкою 1, 2 бали для репродуктивних цілей не придатна.

Концентрацію сперміїв визначають в камері Горяєва під мікроскопом за збільшення 20x20 (методом, прийнятим для підрахунку еритроцитів). Сперму з пробірки набирають в капіляр меланжера до позначки 0,5, видаляють її надлишок та відразу набирають 2 %-ний розчин хлористого натрію до позначки 101. Сперма розводиться у співвідношенні 1:200. Протягом 1 - 2 хвилин струшують меланжер для рівномірного розмішування сперміїв в розчині, потім кілька крапель випускають, після чого краплю з меланжеру поміщають в камеру Горяєва. Кожна сторона малих квадратів складає 1/20 мм, площа 1/400 мм , об'єм 1/400 мм . Кількість сперміїв прораховують в 80 малих квадратах (за великих об'ємів роботи достатньо в 10), отримують середню величину для одного малого квадрату, яку пізніше перемножують на масштаб розведення та ділять на об'єм малого квадрату. Розрахунок ведуть за формулою:

де: К— концентрація сперміїв, млн./мм ; П— кількість сперміїв в одному малому квадраті; 200 — коефіцієнт розбавлення; V=1/400— об'єм

малого квадрату, мм.

Об'єм еякуляту може варіювати в значних межах — від 2 до 20 см (не є виключенням екземпляри, у яких одноразова порція еякуляту складає 30 см ), в залежності від віку риб, умов утримання, якості кормів, фізіологічного стану самця на час відбору.

Після відцідження сперми у групи самців пробірки лишають в темному сухому прохолодному місці і приступають до зважування, метричних промірів та відбору ікри у самиць. Біотехніка рибницьких маніпуляцій з самицями аналогічна тим, які проводять з самцями. Ікру від кожної самиці відбирають в окремі чисті, сухі емальовані миски, або в синтетичні ємності для харчових цілей чи в скляний хімічний посуд. Не допускають попадання до ікри води, слизу, домішок крові, фекалій, оскільки сторонні домішки негативно впливають на запліднювальну здатність ікринок. Після відцідження ікри її якість оцінюють візуально. Для репродуктивних цілей використовують ікру рівномірного розміру, без надмірної кількості черевної рідини чи кров'янистого ексудату. Ікринки повинні мати чистий прозорий жовтий або помаранчево - рожевий колір, в них не повинно бути жирових включень, які свідчать про перезрілість ікринок та початок резорбції. Після відбору ікри визначають робочу плодючість самиці наступним чином, а саме - ікру зважують, беруть від загальної порції наважку 10 г, вираховують в ній кількість ікринок, а потім обчислюють загальну кількість ікри.

Робочу плодючість також визначають об'ємним методом. В даному випадку вимірюється загальний об'єм ікри, взятої окремо від кожної самиці, після цього відбирається проба в об'ємі 10 см , в ній вираховують кількість ікринок та визначають плодючість За проведення племінних робіт важливо обчислювати показник не тільки робочої, а і відносної плодючості, тобто кількість ікринок в перерахунку на одиницю маси риби.

Визначенням розміру та маси ікринок завершують оцінку самиць. Дані показники є вихідними параметрами в характеристиці нащадків. Вони тісно пов'язані з розмірами майбутніх личинок та кількістю поживних речовин в жовтковому міхурі, що в свою чергу впливає на терміни переходу передличинок до активного живлення та їх виживаність. Вимірювання ікринок проводять на фіксованому матеріалі. Для цього пробу з 25 — 50 ікринок помішують в 4% розчин формаліну. Через 7 —10 днів, коли відбудеться повна фіксація та маса ікринок стабілізується, визначають масу ікринки за допомогою торсійних терезів. Діаметр ікринки вимірюють штангенциркулем або за допомогою окуляр-мікрометра. Дані вимірювань статистично опрацьовують, визначають середні значення маси та діаметру, а також коефіцієнт їх мінливості. Як правило, ікра з високим, більше 20% коефіцієнтом варіації, за масою та розміром має знижену життєстійкість на стадії раннього онтогенезу.

Всі значення промірів екстер'єрних показників та якісні характеристики кожної особини записують в спеціальний журнал, в якому повинні бути відображені наступні показники:

загальні показники — породна група (або група певного географічного походження), мітка, вік, маса, довжина риби та окремі метричні параметри екстер'єру, вгодованість;

показники для самців— об'єм еякуляту, час активної рухливості сперміїв, концентрація сперміїв;

показники для самиць — робоча плодючість, відносна плодючість, маса та діаметр ікринок, % запліднення, % виживання ікринок, % аномально розвинених ембріонів, передличинок, тривалість викльову вільних ембріонів.

Після проведення якісної оцінки плідників доброякісну ікру від сім'ї або групи поміщають у відповідну ємність та наливають з пробірок сперму слідкуючи, щоб покриття ікринок молоками було рівномірним Для забезпечення цієї умови відразу обережно перемішують ікру пір'їною, накривають кришкою і залишають в спокої на 3 - 5 хвилин. Після цього до ікри зі спермою доливають невелику кількість води, щоб вона покрила ікру шаром в 1-2 см, яку знову обережно перемішують, накривають та залишають на 10 хвилин. Після запліднення ікру ретельно та обережно промивають водою, в якій вона буде інкубуватись, та залишають для набрякання на 1,5-2 години за мінімального водообміну. Після цього визначають відсоток запліднення та закладають її в інкубаційні апарати відповідно до нормативів.

Відсоток запліднення ікри визначають методом флотації, для цього після завершення процесу набрякання поміщають в 10,7 % розчин кухонної солі (1200г солі на 10л води), в якому запліднені ікринки відразу тонуть, а незапліднені залишаються на поверхні, їх збирають марлевою підсакою та проводять облік, після чого обчислюють відсоток запліднення.

Враховуючи різноякісність ікри різних самиць, груп, які з них утворені, запліднену ікру від кожної групи плідників (пари, сім'ї) інкубують в окремих апаратах.

Інкубацію ікри, тривалість якої складає для певних видів лососеподібних 320-340 градусоднів, проводять відповідно загальновизнаної технології, зокрема ретельно стежать за водообміном, чистотою води в інкубаційних апаратах, а у випадку осаду на ікринках завислих речовин її обережно промивають. Проте, керуючись особливостями об'єкту, виключають рибницькі маніпуляції з ікрою під час чутливих стадій розвитку, які припадають на початок гаструляції, закриття бластопору, початку пігментації очей та безпосередньо перед викльовом. Фіксують виживаність ікринок, тривалість викльову передличинок, проводять облік відходу на всіх стадіях ембріогенезу, ретельно доглядають за вільними ембріонами під час стадії спокою, вчасно сприяють поступовому переходу на змішане та активне зовнішнє живлення. Під час інкубації щоденно заповнюють журнал, в якому фіксують гідрохімічні показники - температуру води, кількість розчиненого в ній кисню; відмічають стадії ембріогенезу та раннього постембріогенезу, а саме початок пігментації очей (160 градусоднів), початок і закінчення викльову вільних ембріонів (320-360 градусоднів), тривалість стадії спокою вільних ембріонів (80-100 градусоднів), перехід на змішане живлення.

Перехід личинок на змішане живлення з біологічної точки зору є однією з важливих технологічних ланок. Починається він з тієї миті, коли

жовтковий міхур у вільних ембріонів розсмоктується на 50% і вони починають поодиноко вертикально підніматися з дна інкубаційного апарату до поверхні води. Для годівлі вільних ембріонів та личинок використовують спеціалізовані стартові корми відповідної фракції протягом світлового дня кратністю 10-12 разів невеликими порціями, відповідно до норм, встановлених методами годівлі. При цьому необхідно ретельно стежити за чистотою ємкостей, в яких знаходиться молодь форелі, не допускаючи накопичення мулу, залишків кормів, загиблих ікринок, вільних ембріонів. Дотримання санітарно-гігієнічних заходів під час інкубації ікри та вирощування личинок дозволить уникнути розвитку сапролегніозу.

За повного розсмоктування жовткового міхура, підняття личинок в товщу води та набуття у них рефлексу до активного споживання штучних кормів, личинок пересаджують у вирощувальні ємкості. Для цього личинок від всіх груп плідників садять на вирощування окремо за виключенням групи, яка мала виживаність ікри під час інкубації та підрощення личинок менше 70%. Посадка відповідних для племінної роботи особин повинна бути вдвічі нижчою, ніж за вирощування посадкового матеріалу. Облік личинок при пересадці проводять поштучно або загальноприйнятими об'ємним чи ваговим способами. Під час вирощування племінних цьоголіток, ретельно дотримуються технології вирощування, методів годівлі та щоденного раціону кормів, уважно спостерігають за станом середовища - гідрохімічним та температурним режимами. Контролюють темп росту риб, для чого двічі на місяць проводять контрольні лови, а для промірів та зважування беруть не менше 100 особин, аналогічно під час повних обловів також промірюють і зважують по 100 екземплярів. Всі результати проведених досліджень фіксуються в спеціальному журналі для племінних нащадків. На основі отриманих даних аналізують темп росту племінного матеріалу, корегують раціони годівлі та інтенсивність водообміну в ставах.

Проблема відбору за селекції райдужної форелі ускладнюється тим, що проводиться на фоні інтенсивної годівлі риб. За проведення селекційної роботи з райдужною фореллю її необхідно утримувати в близьких до виробничих, але дещо кращих умовах. За вирощування при щільностях посадок, близьких до виробничих, годівлю проводять за збільшеним на 510% раціоном. Дуже важливо слідкувати за кількістю згодованого корму, оскільки за надлишків корму в відібрану ремонтну групу можуть потрапити особини, які мають гарний темп росту лише за покращених умов, тобто за посиленої годівлі. І навпаки, за недостатньої годівлі можуть виділятись особини, що мають приріст за рахунок своєї агресивності, а на ранніх стадіях - за рахунок канібалізму.

Найкращі результати за селекції райдужної форелі дає утримання риб на спеціалізованих кормах, пристосованих до фізіологічних потреб кожної вікової групи риб. Корми провідних іноземних фірм, датських - "Алер аква", "Біомар", фінської -"Райсіо" розраховані на риб з личинкового періоду (стартові "Брильянт", "Кристал" - "Алер аква", "Екостарт 15,17,2" - "Біомар") з вмістом протеїну до 56%; та кормів розрахованих на годівлю маточного поголів'я — "Екоген 13" ("Біомар"), "Ювел REP 497" з вмістом протеїну 53% та "Ювел REP 497 HELSE" ("Алер аква") з розширеним та посиленим вітамінним складом, рекомендованим для використання в короткі періоди культивування, тоді як він розрахований на відновлення імунного статусу риб до і після нересту. Годівля вище зазначеними кормами проводиться відповідно таблиць раціонів, в яких враховані вагові, вікові показники риб та температура середовища на момент годівлі. Таблиці є науково і експериментально обґрунтованими та надаються разом з якісним свідоцтвом при придбанні кормів. Сучасні погляди з даного сипання показують, що спеціалізовані до фізіологічних потреб плідників форелі корми провідних вищезазначених іноземних виробників позитивно впливають на сперматогенез та оогенез риб, значно підвищуючи якість їх статевих клітин.

За місяць до нересту раціон плідників райдужної форелі зменшують наполовину і годують риб двічі на тиждень, а за 10 днів до нересту повністю припиняють годівлю. На другий день після взяття ікри риб переводять на щоденне повноцінне живлення. Самців, яких використовують для отримання еякуляту, годують кількаразово протягом всієї нерестовою кампанії, за виключенням двох днів перед взяттям статевих продуктів.

Плідникам та ремонту необхідно створювати оптимальні умови, за яких вони досягнуть найкращої вгодованості та дадуть гарний приріст. Щільності посадки ремонтно — маточного поголів'я в стави загальноприйняті в форелівництві і мають бути наступними, екз./м:

Самиці та самці протягом вегетаційного сезону утримуються разом і лише перед нерестом розділяються за статтю та розсаджуються окремо, при цьому бажано, щоб саджалки з самцями знаходились вище за течією. Вода, наповнена феромонами самців стимулює овуляцію у самиць.

Контрольні лови ремонтно-маточного стада проводять двічі на місяць, їх результати заносять до журналу, при цьому коригують раціон годівлі.

Відходи плідників та ремонту старшовікових груп не є нормою, проте якщо вони мають місце, необхідно визначити їх причину з метою недопущення та уникнення втрат у майбутньому. Загибелі плідників під час нересту необхідно уникати, але якщо вона має місце, з'ясовують, за яких чинників, за яких причин це сталось, ведуть облік таких випадків у спеціальному журналі та складають відповідні акти.

На вибракуваних плідників також складаються відповідні документи з детальним описом причин їх вибракування. Сумісне утримання плідників різних вікових категорій та розмірів не припустимо, оскільки більш крупні особини є сильнішими, вони пригнічують молодших і менших за масою, простежується внутрішньовидова конкуренція за корми, що не сприяє отриманню високої якості плідників.

В плані підготовки плідників до нересту щорічно, а саме за місяць до нересту, проводять бонітування плідників та старших вікових груп ремонту. При бонітуванні проводять індивідуальний візуальний огляд кожної особини. В процесі бонітування плідники розділяються за статтю, а саме самиць ділять на три групи - основою віднесення до відповідної групи є рівень до участі у нересті:

I група — стиглі самиці з овально окресленим м'яким черевцем, в яких овуляція ікри відбулась, і ікринки вільно витікають з генітального отвору;

II група — самиці стиглі, черевце окреслене, досить м'яке, але ікринки овулювали не повністю — витікають зліплені по дві - три разом;

III група — самиці мають овальне черевце, проте туге на дотик, при масажних рухах відчувається, що овуляція не відбулась.

З першою групою самиць працюють відразу, або протягом найближчих двох днів. Зайве перетримування стиглих самиць не є раціональним і об'єктивно загрожує перезріванням ікри та нездатністю її до запліднення. Другу групу самиць перевіряють кожні три дні і поступово, відповідно до достигання, отримують якісну ікру. Третю групу перевіряють раз на 10 днів і знову розділяють на три групи. Даний принцип роботи, побудований на біологічних особливостях виду, дозволяє уникнути перезрівання самиць та проведення зайвих рибницьких маніпуляцій, які призводять до стресу, який супроводжується травматизацією.

Для переднерестового утримування плідників, в господарстві необхідно мати спеціалізовані ставки, саджалки, коші, басейни або інші ємності, чисельністю не менше 6-8, розташовано - сортувальні роботи. Це можуть бути земляні або бетонні садки розміром до 100м, розділені на дві — три секції, забезпечені інтенсивним водообміном та можливістю швидкого, протягом 30 хв. наповнення та спуску води.

В форелевих господарствах поширена практика встановлення в ставах каркасів з сітковими саджалками, проте в таких саджалках за згущених посадок та довготривалого утримування риби (до 1 місяця), у риб травмуються грудні та черевні плавці що, безумовно, негативно впливає на їх фізіологічний стан, здатність до відтворення. Краще мати став з постійними каркасом з металевої сітки (з нейтральним антикорозійним покриттям), розділеним на секції (розміром 2x2 м) з дерев'яним дном та покриттям верхньої частини каркасу з відкидними кришками над кожною секцією. Утворена в результаті накриття секцій площадка може слугувати місцем для оглядово-сортувальних робіт.

При роботі з плідниками та ремонтом необхідно мати достатню кількість нош з м'якого водонепроникного матеріалу, підсак та рукавів з безвузлової сітки для незначного переміщення риб. Для робіт, пов'язаних з відбором статевих продуктів, необхідно підготувати достатню кількість марлевих серветок або рушників, обов'язково з м'якої водопоглинаючої тканини, найкраще бавовни, розміром 50 см х 80 см. Кількість рушників повинна відповідати кількості риб, які підлягають рибницьким маніпуляціям. В інкубаційному цеху необхідно обладнати куток зі столом для лабораторних приладів, на якому можна розмістити мікроскоп, штатив з пробірками, предметні скельця, підсвітлювальну лампу для мікроскопу, чашки Петрі, терези. Обов'язкова наявність належної кількості мисок різного об'єму від 1л до 5л. Миски повинні бути емальовані, проте, допускається посуд, виготовлений з харчового пластику.

Бонітування самиць трирічної групи ремонту проводять на 15-20 днів пізніше, ніж основного стада. Самиць, які виявились яловими, незважаючи на відповідний до племінних вимог екстер'єр вибраковують. Від достиглих трирічних самиць відціджують ікру і використовують її для відтворення.

Відомо, що головна особливість ставових та садкових господарств з річковим та озерним водопостачанням полягає в значних коливаннях абіотичних параметрів середовища, що обумовлено відносно малими об'ємами води і як наслідок різними перепадами в залежності від погодних умов. Дані обставини мають вирішальне значення при виборі системи конкретних методів селекційно-племінної роботи. Виходячи з об'єктивної реальності в нестабільних умовах вирощування селекційну перевагу мають гетерозиготні особини, за рахунок яких можна формувати маточні стада з достатньо широким спектром адаптації. В даному випадку неприпустимі методи, які застосовуються в умовах індивідуального чи сімейного відбору, за якого неминуче знижується рівень генетичного різноманіття. Для досягнення високої гетерогенності маточних стад використовують метод масового відбору плідників, а також здійснюють аутбредні схрещування не менш, ніж 30 пар плідників. Для схрещування відбирають самиць і самців за відповідними масорозмірними та репродуктивними показниками, крім того, самиць доцільно відбирати за терміном достигання у конкретному нерестовому сезоні.

З метою підвищення загальної продуктивності вирощуваних особин доцільно використовувати схему розведення двох або трьох відгалужень, з метою прояву ефекту гетерозису за схрещування між відгалуженнями.

На основі аналізу даних динаміки нересту визначають прогнозований термін достигання самиць у поточному сезоні, найбільш сприятливому для наступного вирощування потомства, та виділяють групу риб, з якою буде проводитись наступна робота.

Особливу увагу варто приділяти обґрунтуванню інтервалу значень показника, за яким ведеться відбір. Численні дослідження та досвід селекціонерів свідчать, що відбір на плем'я особин, характеристики яких істотно відхиляються від середніх показників по стаду, призводить до зменшення генетичного різноманіття, втрати цінних генетичних комбінацій, та закономірно до зниження загальної продуктивності та життєстійкості нащадків відповідного покоління. Зокрема, вибір "рекордистів", як правило, малочисельних, звужує можливості схрещувань в масштабах, необхідних для практичної селекції в промислових господарствах, що несе в собі негативні наслідки.

Виходячи з викладеного, зрозуміло, що при відборі риб за показниками, близькими до середніх, ми зберігаємо не тільки високе генетичне різноманіття, але й залишаємо на плем'я найбільш чисельну і, відповідно, більш пристосовану до певних умов розведення групу риб. Разом з тим, відбір для відтворення особин тільки з модальної групи, обмежує можливості прогресу породи або породної групи, що свідчить про необхідність відбору самиць та самців з показниками вищими від середніх у стаді. Враховуючи, що оцінка самиць проводиться за декількома показниками, необхідно на першому етапі відбору за масою тіла встановити такі межі, які дозволять зберегти потрібну кількість риб для наступної селекції за іншими критеріями.

Відбір за масою тіла доцільно проводити в інтервалі 0,58 - X - 1,58. В даному випадку зберігається досить численна група риб, середня маса яких дещо вища, ніж у стаді, етап, що розглядається доцільно проводити безпосередньо перед нерестом.

Другий етап відбору проводять під час нересту, коли виникає можливість здійснити відбір самиць за показниками робочої плодючості та маси ікринок, значення яких перевищують середні у стаді. Напруженість відбору за репродуктивними показниками визначається кількістю плідників, необхідних для формування маточного стада.

Формуючи елітну групу самців, залишають риб не крупних за масою тіла, проте з високою робочою плодючістю, але спочатку проводять відбір за масою тіла в інтервалі 0,5·σ = О = 1,5 σ, а потім - за репродуктивними показниками, які перевищують середні значення у стаді. Схрещування проводять за загальноприйнятою методикою - ікру від кількох самиць запліднюють спермою кількох самців.

Порівняльний аналіз використання двох схем масового відбору за масою тіла (одноразово на мальках та двоетапного на цьоголітках та дворічках) показав, що вони однаково впливають на рибницько-біологічну та генетичну гетерогенність риб ремонтної групи. З господарської точки

зору істотні переваги має одноразовий відбір. Сутність процесу полягає в тому, що після досягнення молоддю середньої маси біля 2 г беруть репрезентативну вибірку в кількості не менше 100 екземплярів і проводять індивідуальне зважування риб з точністю до 0,1 г, що дає можливість будувати варіаційний ряд, або викреслюють криву розподілу частот за масою та визначають граничне значення маси риб, які складають 10-15% вибірки. Серед всієї групи молоді проводять відбір, залишаючи на плем'я особин, індивідуальна маса яких знаходиться в інтервалі, визначеному в попередньому пункті. За викладеними складовими формують ремонтне стадо, яке в близькій перспективі перейде до стада плідників.

Як встановлено спеціальними дослідженнями, з метою підвищення виходу товарної продукції найбільш доцільно використовувати схему розведення схрещувань між двома або трьома відгалуженнями для максимального прояву гетерозису у обраних риб шляхом схрещувань. При цьому відгалуження можуть бути від різних порід форелі (форель камлоопс, форель Дональдсона, стальноголовий лосось), або груп, що відрізняються за генетичною структурою.

В умовах садкового та ставового культивування кожне відгалуження всередині стада повинно зберігати високу гетерогенність, що є основою перспективного удосконалення стада плідників.

Сьогодні в господарствах даного типу плідники відрізняються вузьким спектром генетичного різноманіття, виявляючи одночасно при цьому високі продуктивні якості.

В основу методів формування маточних стад можуть бути покладені форми індивідуального відбору, зокрема сибселекція. Основними ознаками, за якими проводять відбір, є темп росту та виживаність. Для отримання товарної продукції високої якості доцільно застосовувати розглянуті вище явища схрещування між двома та трьома відгалуженнями, а безпосередньо всередині відгалужень схрещування проводять за схемою 1♀ x 1♂, що дає можливість забезпечення індивідуальної оцінки особин чоловічої і жіночої статі.

Перший етап створення породи чи породної групи райдужної форелі методами сибселекції пов'язаний з оцінкою плідників вихідного маточного стада. Після аналізу даних бонітування приступають до підбору плідників - засновників відгалуження. Критеріями відбору є маса і розмір тіла, показники робочої плодючості самиць та самців. Межі відбору за означеними показниками залишаються такими, як за масового відбору, а саме за масою тіла самиць та самців 0,58σ = О = 1,58σ. При цьому робоча плодючість повинна бути вищою середнього значення у стаді.

З рендомної вибірки відбирають необхідну кількість самиць та самців для постановки парних схрещувань. Об'єм вибірки повинен складати не менше 10% від чисельності маточного стада. Вихідна кількість парних схрещувань повинна бути не менше 30. Основними показниками за оцінки сімей є виживаність на різних етапах онтогенезу та швидкість росту.

Відбір сімей за виживаністю проводять послідовно за результатами інкубації ікри, витримування вільних ембріонів та підрощування личинок. Відбраковують сім'ї, виживаність в яких нижче нормативної. При наступному вирощуванні проводять постійний облік особин, що загинули в кожній сім'ї.

Відбір за масою тіла здійснюють за досягнення рибами річного віку Залишають сім'ї з найбільш високими показниками росту та виживаності за період спостереження. В вибраних сім'ях вибраковують біля 30% риб, які відстають за темпом росту. Подальше вирощування сибсів можна проводити разом, перед чим представників кожної сім'ї необхідно помітити серійною міткою.

Серед достиглих особин проводять бонітування маточного стада та коригуючий відбір. Вибраковують риб з дефектами розвитку, тугорослих та ослаблених. Вибір плідників, продовжувачів відгалуження здійснюють у сім'ях, яким притаманний високий темп росту, виживаність та найбільша плодючість самиць і самців. Середній розмір ікринок повинен бути не нижчим, ніж у вихідному стаді.

Наступна робота з відтворення нових поколінь селекції відбувається за аналогічною схемою.

Для отримання товарної продукції схрещують плідників різних відгалужень, що забезпечує наявність гетерозису, що суттєво підвищує ефективність культивування.

Специфічні умови тепловодних господарств вказують на необхідність вибору такої селекційної ознаки, як теплостійкість організму. Відбір, спрямований на підвищення теплостійкості, для холодолюбивих видів риб, сприяє зростанню швидкості росту риб за рахунок більшої відповідності їх індивідуальних теплових потреб до умов утримання та зниження загибелі риб в період максимального прогріву води. Терморезистентність (теплостійкість) застосовується в якості селекційного показника за використання основних методів відбору - масового та індивідуального. Прямий відбір за терморезистентністю не можна рекомендувати внаслідок загибелі значної кількості посадкового матеріалу. Необхідно застосовувати непрямий відбір за теплостійкістю. Методика заснована на взаємодії реотаксису, властивого форелі, та реакції уникнення високих температур. Вказана концепція ґрунтується на тому, що риб розміщують в термоградієнтних умовах з швидко зростаючим температурним фоном, що дозволяє простежувати відповідну реакцію етологічного характеру.

Практично відбір здійснюють наступним чином: риб середньою масою 0,5-0,7г розміщують в прямоточному лотоку, в якому після 2-3-х годинної адаптації підвищують температуру води. Швидкість збільшення температури води повинна складати 0,05-0,15 град./хв. Витрати води встановлюють в кількості 20-60 л/хв., в залежності від розміру лотока. Кількість риб в лотоку повинна відповідати нормативній за даної проточності. Обов'язковою умовою досліду за даного відбору є наявність перепаду температури води мінімум на 3-5°С від притоку до витоку. Для цього необхідно знизити температуру повітря в приміщенні та подовжити шлях проходу води в лотоку за допомогою перегородок, установлених в шаховому порядку на 2/3 ширини лотока. Спочатку основна маса риб збирається біля притоку води, проте коли температура води поступово підвищується до 23-26°С, частина риб переміщується до витоку, де вода прохолодніша. Якщо під час переміщення форелі візуально визначено, що на притоку залишилось 5-10% риб, їх відділяють сітковим екраном. Після чого підігрів води припиняють та поступово, зі швидкістю не більше 0,05 град./хв, температуру води доводять до початкової.

В результаті проведення даного відбору на плем'я залишають риб, у яких позитивний реотаксис домінує над реакцією уникнення високих температур. За напруженості відбору 5%, ці риби володіють теплостійкістю на 15% вищою, ніж особини рендомної вибірки. Відібраних риб вирощують відповідно до нормативів, встановлених для утримання племінної групи ремонтного поголів'я. Їх відтворення здійснюють за вищевикладеними методами масового відбору.

Перший етап індивідуального відбору за теплостійкістю ґрунтується на оцінці вихідного стада за рибницько-біологічними показниками. Враховуючи отримані результати, підбирають плідників - засновників відгалуження - та здійснюють парні схрещування.

Другий етап створення теплолюбної породи включає в себе підбір кращих сімей. Під час інкубації ікри, витримуванні вільних ембріонів та підрощуванні личинок сибсів, їх якість оцінюють за відсотком виживаності. Сім'ї, у яких смертність вільних ембріонів перевищує нормативні значення, відбраковують. Відразу після переходу на зовнішнє живлення личинок - сибсів оцінюють за середніми значеннями теплостійкості в рендомній вибірці.

Постановка дослідів з метою визначення терморезистентності вимагає дотримання наступних умов методичного характеру - необхідна попередня адаптація риб протягом двох діб до вихідної температури води, яка повинна знаходитись в межах 5-10°С, а тривалість підвищення температури води повинна знаходитися в межах близько 0,1 град./хв. У свою чергу тестова температура води має складати 28-30°С при тому, що концентрація розчиненого у воді кисню повинна досягати 100%. Ідентичність умов проведення досліду, а саме початкова та кінцева температури, швидкість підвищення температури, вміст розчиненого у воді кисню повинні бути жорстко забезпечені, та контрольовані.

Постановка дослідів потребує різноманітного обладнання: цеху для підготування води з нагрівачами, дегазатором та оксигенератором, стандартні рибницькі ємності. Якщо таких можливостей не існує, доцільно проводити досліди в акваріумах. Для цього необхідні акваріуми з системою терморегуляції та оксигенації.

Відліком терміну виживання є момент досягнення тестової температури, а через кожні п'ять хвилин з акваріуму необхідно видаляти загиблих особин. В результаті отримують частоту розподілу риб за індивідуальним виживанням, на основі чого розраховують середнє значення, помилку середнього та мінливість. Для подальшого вирощування залишають 3-4 сім'ї з найбільш високою теплостійкістю. Селекційний диференціал тим вищий, чим більше парних схрещувань було поставлено, за вибору 4 сімей з 20, їх теплостійкість повинна бути на 15-20% вище середньої.

Третій етап полягає у вирощуванні риб до статевого достигання. При цьому сім'ї оцінюють за виживаністю та швидкістю росту. У віці цьоголіток проводять масовий відбір за масою тіла, напруженістю 50%. Зрілих самиць оцінюють за репродуктивними показниками та якістю нащадків. Відбирають кращі сім'ї та всередині кожної сім'ї здійснюють масові схрещування. Відповідно до результатів інкубації ікри та витримування личинок визначають сім'ю, в якій будуть відбирати плідників, продовжувачів відгалуження, а подальша селекційна робота ведеться за описаною вище схемою.

За комбінованого відбору додатково проводиться прямий відбір за теплостійкістю серед молоді найбільш резистентних сімей. Методика проведення відбору аналогічна методиці постановки дослідів на визначення середньої теплостійкості, за виключенням значення кінцевої температури води, яка на означеному етапі повинна бути 27°С. в групі дослідних риб за даної температури витримують доти, доки загибель досягне 25% (визначають візуально), після чого підігрів припиняють. Протягом 10 хвилин температуру води знижують до 20°С, потім поступово доводять до вихідної. В цьому випадку напруженість масового відбору за теплостійкістю складає біля 50%.

Перша порода з дворазовим нерестом "Таякама" була зареєстрована в Японії на форелевій фермі "Нікко", яка характеризується постійним термічним режимом джерела водопостачання протягом року. Отримана шляхом тривалої селекції з використанням комбінованого відбору та штучної зміни тривалості світлового дня (фотоперіоду). Вихідною формою породи була веснянонерестуюча райдужна форель, завезена у вигляді ікри зі штату Колорадо. На першому етапі термін нересту вдалося змістити на чотири місяці, з квітня на початок січня, а потім отримати ікру від самиць повторно — влітку. Широковідомі дослідження показали, що дворазово нерестуючі самиці відрізняються досить високою плодючістю, хоча повторно продукована ікра є дрібнішою та має нижчий відсоток запліднення.

Сучасні дослідження, проведені на репродукторі "Адлер", а це Краснодарський край, показали, що серед самиць райдужної форелі різного генезису при культивуванні в стабільних температурних умовах зустрічається від 3 до 15% особин, які нерестують двічі на рік. Повторний нерест відбувається через шість місяців. Селекційний відбір даних риб показав, що серед риб першого селекційного покоління кількість самиць з дворазовим нерестом збільшується вдвоє, що переконливо свідчить про перспективність цих робіт. Створення породи з означеними властивостями сприяє максимальній реалізації біологічного потенціалу райдужної форелі.

Посадковий матеріал такої породи, на думку провідних вчених може використовуватись у господарствах різних типів, а виробництво товарної ікри зрости в 1,5 рази.

Головною метою за проведення селекційних робіт в аквакультурі є виведення порід риб, які мають певні морфометричні, рибницько-біологічні та інші цінні рибогосподарські ознаки. По мірі створення та експлуатації стада поступово відбувається зміна його популяційної та генетичної структури. Особливістю змін, які відбуваються на генетичному рівні, є їх швидкість, а саме зміни на генетичному рівні, практично виявляються в першому поколінні, тоді як фенотипові зміни можуть проявитись лише через кілька поколінь. Враховуючи ці особливості, стає актуальним проведення генетичного моніторингу маточних стад, основними методами якого є структури популяцій, які є вагомими складовими загального є вивчення. При цьому акцентується основна увага на таких параметрах, як каріологія поліморфізму, поліморфізм структури ДНК, білковий поліморфізм.

Аналіз проведених досліджень дозволяє робити певні висновки про методологічні підходи при проведенні генетичного моніторингу маточних стад райдужної форелі. Для повноцінної характеристики генетичної структури маточного стада необхідно дослідити не менше 100 плідників, при цьому рівномірно розподілити вибірку між самцями та самицями. В результаті за кожним з досліджених локусів буде проаналізовано 200 алелей, що є достатнім для наступного статистичного опрацювання матеріалу. При відсутності можливості відповідного аналізу, власне маточного стада, проводять оцінку його шляхом визначення генетичної структури молоді. В цьому випадку вибірка повинна бути репрезентативною, тобто рекомендується проаналізувати потомство від якомога більшої кількості сімей.

Методичний збір матеріалу проводять в певній послідовності. Від кожної рибини після вимірів, зважування та визначення статі беруть зразки тканин у вигляді сироватки крові, шматочків м'язів, печінки.

Електрофоретичну розгонку здійснюють з використанням стандартних методик. Найкраще вирішення та якість розгонок отримується за використання крохмального гелю (для ізоцитратдегідрогенази) та поліакриламідного гелю (для інших локусів). Найбільш інформативними з проаналізованих поліморфних білкових локусів у райдужної форелі є м'язова аспартатамінотрансфераза ААТ-3, трансферин Tf-1 сироватки крові, печінкові супероксидисмутаза SOD-1, ізоцитратдегідрогеназа IDH-3 та IDH-4.

Аналіз частот алелей перерахованих поліморфних білкових локусів дозволяє отримати різноманітні показники, які характеризують особливості генетичної структури стада, а саме частку поліморфних локусів, кількість алелей на локус, середній рівень гетерозиготності тощо. Факт зміни частот алелей поліморфних білкових локусів найбільш інформативно та повно відображає генетичні зміни. Нестабільність частот білкових маркерів слугує першим показником змін генетичної структури (бажаних чи небажаних), що відбулися в маточному стаді. Запропоновані для форелі поліморфні білкові локуси відносяться до різних класів ферментів, зміни частот їх алелей демонструють зміни, що відбулись у всьому геномі маточного стада.

Періодичність проведення генетичного моніторингу залежить від поставлених селекціонером задач та методів селекційно-племінної роботи. За використання масового відбору, проведення незначного вибракування плідників та, маючи в наявності значну кількість маточного стада, збір та аналіз даних з генетичного моніторингу проводять один раз на два - чотири роки. Використання індивідуального відбору потребує щорічного генетичного моніторингу стану маточного стада. Організація та проведення генетичного моніторингу маточних стад повинні розроблятися індивідуально для кожного конкретного господарства із залученням висококваліфікованих фахівців відповідних наукових установ.

В якості робочої схеми доцільно розглянути розрахунок необхідної кількості плідників та ремонтного матеріалу за вказаних норм масового

відбору з метою забезпечення випуску 20 тонн товарної форелі в рік в умовах ставового господарства. В 20 тоннах форелі за середньою масою 200г налічується 100 тис. особин. Оскільки відповідно до загальноприйнятих норм відхід риб за час товарного вирощування складає 5%, необхідно 105 тис. річняків. Враховуючи суворі умови зимівлі, виживаність в ставових гірських господарствах складає 90%, тобто, необхідно 115,5 тис. цьоголіток. Тоді як виживаність личинок до цьоголіток в даних умовах складає 70%, необхідно 150,5 тис. личинок. Кількість ікри, яку необхідно закласти на інкубацію, за умови відходу за час інкубації, витримування вільних ембріонів та вирощування личинок складає 30%, буде необхідно мати 200 тис. ікринок. Якщо в середньому робоча плодючість самиці складає 3000 ікринок, то кількість самиць повинна налічувати 67 екз., за співвідношення статей 1:1 в стаді, додаємо 67 самців. За 100% запасу плідників їх стадо налічуватиме 268 особин. Щорічно замінюється 25% поголів'я, що дорівнює 67 особинам. Тобто, на поповнення маточного стада необхідно виростити наступну кількість ремонтного матеріалу: 70-75 триліток, 80-100 дволіток, 1000-1500 річняків, 10 тис. цьоголіток.

За правильної організації та професійного проведення селекційно- племінної роботи, чисельність вирощуваного ремонтного матеріалу може бути зменшена за рахунок збільшення продуктивності стада плідників. Досвід роботи форелевих господарств свідчить про те, що на плем'я доцільно залишати риб наступної маси — однорічки — 0,02-0,05 кг, дворічки — 0,20,4 кг, трирічки 0,7-1,0 кг, чотирирічки 1,2-1,7 кг. Дані нормативи не можуть вважатися остаточними. В залежності від кліматичних умов, темпу росту риб, рівня доместикації, породної групи маса риб може бути дещо змінена.

Одним з компонентів селекційно - племінної роботи є мічення плідників та ремонту. При роботі з райдужною фореллю проводиться мічення з метою вирішення різноманітних, але необхідних питань за проведення селекційно- племінної роботи. Основними вимогами за проведення мічення є чітка видимість міток, їх збереженість, мінімальна травматизація риб, простота та швидкість мічення. Для мічення райдужної форелі в господарствах можуть бути застосовані відповідні способи:

- Підрізання грудних, черевних та жирового плавців в різноманітному поєднанні. Основною вимогою за використання даного методу є ретельність мічення. Під час підрізання грудних або черевних плавців їх необхідно видаляти разом з основними кісточками, інакше відбудеться регенерація і мічених риб буде важко відрізнити від риб, що мають набуті або природні дефекти плавців. Означений спосіб прийнятний для риб масою, вище 1 г.

- Мічення барвниками, методом підшкірної ін'єкції дихлортриазиновими (М-проціоновими-5СХ) барвниками. Розчин барвника, приготований з розрахунку 200 мг сухої речовини на 10-15 см води, за допомогою шприца вводиться підшкірно в область черевця. Даної кількості розчину вистачає на 200-250 риб, такі мітки зберігаються протягом 6-7 років. Застосування барвників різного кольору дозволяє розширювати кількість вікових та племінних груп форелей. Мічення барвниками, також застосовується для індивідуального позначення плідників, фарбуванням можна мітити риб, які досягали маси 15 г.

- Комбіноване мічення — поєднання підрізання плавців з нанесенням мітки барвником. При цьому кожній породній групі присвоюється постійна мітка — підрізається певний плавець, а фарбником відмічається вік риби у всіх групах.

- Підвісні мітки можуть бути використані як для масового, так і для індивідуального мічення форелі, оскільки кожна мітка має певний порядковий номер. За мічення даним способом необхідно враховувати, що риби часто гублять або обривають мітки один у одного, сприймаючи їх за шматочки корму. Тому мітка повинна мати колір тіла риби і прикріплюватись під черевними плавцями. В цьому випадку забезпечується висока збереженість міток. Підвісні мітки можуть бути використані для мічення риб, що досягли маси — 15 г.

- Найбільш сучасними та надійними мітками на сьогодні є електронні мітки "PIT" або чіпи. Це індивідуальні мітки з означеним неповторним номером є незамінними за індивідуального та сімейного схрещування риб. Чіпи мають вигляд пластикових або скляних капсул, розміром 12x2,1 мм, які за допомогою пневматичного апарату у вигляді шприца, вводяться в м'язи або в черевну порожнину риб. Мітки зчитуються спеціальним детектором. Сучасне обладнання дозволяє поєднувати детектор зчитування з комп'ютером, в якому знаходиться вся інформація про мічену рибу, і при зчитуванні мітки простежувати всю інформацію про плідника в динаміці за весь час його використання. Електронні мітки починають використовувати з віку цьоголіток, що підкреслюється в багатьох роботах. Основою сучасного холодноводного рибницького господарства є досить обмежена кількість видів, серед яких домінують форелі. Форелівництво — один з перспективних напрямів рибництва, що дає змогу отримати делікатесну продукцію високих харчових і дієтичних якостей. У зв'язку з цим форель розводять у багатьох країнах світу. Об'єктами розведення є райдужна форель (Saimo gairdneri irideus Kich.), стальноголовий лосось (S. gairdneri gairdneri Rich.) і струмкова форель (S.trutta m. fario L.)

Основний об'єкт форелівництва у нашій країні — райдужна форель. Цей вид легко пристосовується до умов навколишнього середовища. Може витримувати температуру води від близької до нуля до 27 °С, але бажаною температурою є 15—18 °С. За концентрації кисню 9-11 мг/л райдужна форель активно освоює природну кормову базу і швидко росте завдяки доброму засвоєнню кормів.

В останні роки у форелівництві йде інтенсивний процес породоутворення, що супроводжується збільшенням кількості об'єктів культивування. У плані цієї концепції одним з актуальних напрямів подальшого розвитку форелівництва є введення нових перспективних об'єктів. Таким об'єктом є форель камлоопс (Saimo gairdneri camloos Lord). Цей підвид райдужної форелі нереститься восени і швидко росте, що дає змогу отримати додаткову продукцію.

З 1982 р. з цією фореллю працюють і в СНД, отримані результати засвідчують, що ця риба нереститься на 1,5 - 2 міс раніше від райдужної форелі, плодючість самок на 25 — ЗО % вища, але розмір ікринок менший. Привертає увагу швидкий ріст і життєздатність цьоголітків, однорічок та інших вікових груп цих риб. Темп росту мальків і цьоголітків форелі камлоопс вищий у 2 рази, однорічок і дволітків — у 2 — 2,5 раза. Комбінованим вирощуванням двох видів форелі можна отримати товарну масу форелі камлоопс за 12 - 14 міс, що на 5 — 6 міс швидше, ніж при вирощуванні райдужної форелі у монокультурі. Це підвищує ритмічність роботи господарств, зменшує витрати на виробництво товарної продукції, поліпшує експлуатацію обладнання. Технологія відтворення і вирощування форелі камлоопс подібна до технології вирощування райдужної форелі. Цікавою і перспективною є також форель Дональдсона, для якої характерні високі темпи росту і підвищена плодючість, що відкриває відповідний напрямок роботи у вітчизняному лососівництві.

Питання економічної ефективності холодноводного рибництва до сьогодні залишається достатньо проблематичним, а параметри ефективності пов’язані з існуючим попитом на продукцію холодноводного рибництва. Сучасні теоретично обґрунтовані технології холодноводного рибництва дозволяють оперативно наростити обсяги товарної продукції, що сьогодні стримується значною мірою ціновою політикою на складові холодноводного рибництва, реалізаційні цілі завершеного продукту і низьку купівельну спроможність населення.