Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Кровообіг
Рідини, що циркулюють в організмі
Кров - Тромбоцити

Тромбоцити (кров’яні пластинки) - це маленькі гранульовані тільця діаметром 2-4 мкм (див. рис. 27-2). Їхня кількість у крові становить близько 300 000/мкл, а період півжиття в нормі приблизно чотири дні. Тромбоцити утворюються внаслідок відділення цитоплазми від велетенських клітин кісткового мозку, мегакаріоцитів, після чого виштовхуються у кровообіг. Близько 60-75% виділених з кісткового мозку кров’яних пластинок міститься у крові, решта локалізовані переважно у селезінці. Спленектомія призводить до збільшення кількості тромбоцитів (тромбоцитоз). Тромбоцити мають кільця з мікротрубочок по периферії і численні інвагінації мембрани із складною системою каналів, сполученою з позаклітинною рідиною. На мембрані тромбоцитів локалізовані рецептори для колагену, фактора Віллебранда судинної стінки (див. нижче) і фібриногену. В їхній цитоплазмі містяться актин, міозин, глікоген, лізосоми і два типи гранул: щільні гранули, що вміщують небілкові речовини, які виділяються в разі активування тромбоцитів, у тім числі серотонін, АДФ та інші аденінові нуклеотиди, а також а-ґранули, що містять білки, відмінні від гідролаз лізосом. До цих білків належать фактори зсідання і фактор росту тромбоцитів (PDGF - від англ. platelet derived growth factor). PDGF виробляють також макрофаги й ендотеліальні клітини. Це димер, утворений двома поліпептидними субодиницями А і В. Ці субодиниці продукуються як гомодимери (АА і ВВ), так і гетеродимери (AB). PDGF стимулює загоєння ран і є сильним мітогеном для гладких м’язів судинної стінки. Тромбоцити, як і стінки кровоносних судин, містять фактор Віллебранда, який, крім того, що відіграє роль в адгезії, регулює рівень фактора VIII, що циркулює у крові (див. нижче).

Рис. 27-14. Місця вродженої блокади дозрівання В- та Т-лімфоцитів у різних імунодефіцитних станах (модифіковано з Rosen FS, Cooper MD, Wedgwood RJP: The primary immunodeficiencies. N Engl J Med 1995;333:431).

У випадку ушкодження кровоносної судини кров’яні пластинки прилипають до оголеного колагену, ламініну та фактора Віллебранда стінки за допомогою інтегринів на поверхні тромбоцитів. Цей процес адгезії тромбоцитів, на відміну від агрегації, не потребує метаболічної активності кров’яних пластинок. Однак зв’язування з колагеном призводить до активування тромбоцитів. Активування можуть також спричиняти АДФ і тромбін. Активовані пластинки змінюють форму, утворюють псевдоподії, виділяють вміст гранул і прилипають до інших пластинок (агрегування тромбоцитів). Аґреґуванню сприяє також фактор активування тромбоцитів (PAF - від англ. platelet activating factor), цитокін, що його виробляють нейтрофіли і моноцити, так само, як і тромбоцити. Ця речовина виявляє також протизапальну активність, є фосфоліпідом, І -алкіл-2-ацетилгліцерил-3-фосфорилхоліном, який утворюється з ліпідів мембран. Його рецептор є типовим серпентиновим рецептором, зв’язаним з G-білком. Він активує фосфоліпазу С, унаслідок чого утворюється діацилгліцерол, який зумовлює виділення тромбоцитами вмісту їхніх гранул. Збільшення внутрішньоклітинної концентрації Са²⁺ і діацилгліцерол призводять до активування фосфоліпази А₂, яка спричинює виділення з фосфоліпідів мембран арахідонової кислоти. З арахідонової кислоти утворюється тромбоксан А₂ (ДИВ. РОЗДІЛ 17), який сприяє подальшому надходженню Са²⁺ і розпаду фосфатидилінозитолу. Тромбін також зумовлює надходження Са²⁺ і гідроліз фосфатидилінозитолу. Аспірин помірно пригнічує синтез тромбоксану. Доведено, що в малих дозах аспірин ефективний для профілактики інфаркту міокарда, нестабільної стенокардії, транзиторних ішемічних нападів та інсульту завдяки здатності порушувати баланс між тромбоксаном А₂-тромбоцитів і простацикліном судинної стінки (див. Розділ 31).

Продукування тромбоцитів регулюють колонієстимулювальні фактори, які контролюють утворення мегакаріоцитів (див. табл. 27-2), а також тромбопоетин - білковий фактор, що циркулює у крові. Цей фактор сприяє дозріванню мегакаріоцитів, його виробляють печінка і нирки. На тромбоцитах є рецептори до тромбопоетину. Отже, за малої кількості кров’яних пластинок зв’язується менше тромбопоетину, а більше перебуває у вільній формі і спричинює посилене продукування тромбоцитів. Навпаки, коли кількість кров’яних пластинок велика, то більше тромбопоетину зв’язується, зумовлюючи зменшене продукування тромбоцитів. Цей механізм регулює продукування тромбоцитів за принципом зворотного зв’язку. Амінокінець молекули тромбопоетину має тромбоцитарностимулювальну активність, тоді як карбоксилкінець містить багато залишків вуглеводів і визначає біодоступність молекули. З терапевтичною метою застосовують ділянку амінокінця, яку отримують за допомогою рекомбінантної технології. Подальша кон’югація з поліетиленгліколем (ПЕГ) забезпечує значне підвищення активності.

У разі недостатньої кількості тромбоцитів порушена ретракція згустку і недостатньо звужуються ушкоджені судини. Унаслідок цього розвивається клінічний синдром (тромбоцитопенічна пурпура), який супроводжується посиленим утворенням синців і численних підшкірних геморагій. Пурпура може виникати і на тлі нормальної кількості тромбоцитів, деколи в цьому випадку тромбоцити є зміненими (тромбостенічна пурпура). Люди з тромбоцитозом схильні до тромбозу.