Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Кровообіг
Кровообіг в окремих ділянках організму
Кровообіг у внутрішніх органах

Кров з кишки, підшлункової залози та селезінки переходить через портальну вену у печінку, а з печінки через печінкові вени до нижньої порожнистої вени. Внутрішні органи та печінка одержують 30% об’єму серцевого викиду через черевний стовбур, верхню та нижню мезентеріальні артерії (рис. 32-15). Печінка одержує близько 1000 мл/хв з портальної вени та 5000 мл/хв з печінкової артерії.

Кровообіг у кишці

До кишки надходить кров через декілька паралельних шляхів з гілок верхньої та нижньої мезентеріальних артерій(див. рис. 32-15). Між цими судинами є багато анастомозів, однак блокада великої кишкової артерії все одно призводить до інфаркту кишки. Приплив крові до слизової є більшим, ніж до інших відділів стінки кишки, і залежить від змін метаболічної активності. Отже, кровоплин у тонкій кишці (і, відповідно, у портальній вені) подвоюється після їжі, і це триває близько 3 год. Кровообіг у кишках має розвинуте авторегулювання.

Рис. 32-15. Кровообіг у внутрішніх органах. Зверніть увагу, що до більшості внутрішніх органів кров надходить з паралельних кіл, тоді як печінка отримує кров із печінкової артерії та портальної вени. Показано середній кровоплин (мл/хв); Ч - черевний стовбур; В - верхня мезентеріальна артерія; Н - нижня мезентеріальна артерія.

Кровообігу печінці

Між ендотеліальними клітинами у печінкових синусоїдах є великі проміжки, тому проникність у них висока. Шлях, яким у печінці внутрішньопечінкові гілки печінкової артерії та портальної вени переходять у синусоїди, а далі - у центрочасточкові вени, показано на рис. 26-20 та 32- 16. Функційною одиницею печінки є ацинус. Кожний ацинус розміщений на кінці судинної ніжки, що містить кінцеві гілки портальної вени, печінкових артерій та жовчних проток. Кров рухається з центру цієї функційної одиниці до кінцевих відділів печінкових вен на периферії (див. рис. 32-16). Ось чому центральні відділи ацинусів, які інколи називають зоною 1, є добре оксигенованими, проміжна зона (зона 2) помірно оксигенована, а периферійна зона (зона 3) найменш оксигенована і найчутливіша до аноксичного ушкодження. Печінкові вени переходять у нижню порожнисту вену. Ацинуси формують гроноподібні утвори, кожний на окремій ніжці. У печінці людини є близько 100 000 ацинусів. У людини венозний тиск у портальній вені в нормі становить близько 10 мм рт. ст., а тиск у печінкових венах - близько 5 мм рт. ст. Середній тиск у гілках печінкових артерій, що переходять у синусоїди, приблизно 90 мм рт. ст., однак тиск у синусоїдах є нижчим, ніж у портальній вені, тому простежується значне зниження тиску у печінкових артеріолах. Таке зниження тиску забезпечене зворотною залежністю між кровоплином у печінкових артеріях та портатальних венах. Зворотна залежність простежується завдяки підтриманню рівня кровоплину, за якого аденозин виводиться з ділянок, що оточують артеріоли. Згідно з цією гіпотезою аденозин виділяється у сталій кількості; зі зменшенням портального кровоплину він виводиться повільніше, а місцеве нагромадження аденозину веде до розширення термінальних артеріол.

У стінках внутрішньопечінкових розгалужень портальної вени містяться гладкі м’язи, іннервовані норадренергічними вазоконстрикторними нервовими волокнами, які потрапляють у печінку через грудні вентральні корінці (Th3-Thn) та вісцеральні нерви. Вазоконстрикторна іннервація печінкової артерії пов’язана з печінковим симпатичним сплетенням. Вазодилататорних волокон, що досягали б печінки, не виявлено. В стані спокою кровообіг у периферійних відділах печінки сповільнений, і тільки в частині органа простежується активна перфузія. З підвищенням системного венозного тиску розгалуження портальної вени пасивно розширюються і кількість крові у печінці збільшується. У разі застійної серцевої недостатності застій у печінкових венах може бути дуже вираженим. І навпаки, у випадку дифузної імпульсації в норадренергічних волокнах у відповідь на зниження системного тиску крові внутрішньопечінкові розгалуження портальної вени звужуються, портальний тиск підвищується і кровоплин через печінку стає швидким, обминаючи більшу частину органа. Основна частина крові з печінки потрапляє у системний кровообіг. Констрикція печінкових артеріол відводить кров від печінки, тоді як констрикція мезентеріальних артеріол послаблює приплив портальної крові. Унаслідок вираженого шоку кровоплин у печінці може бути послабленим до такого рівня, що виникають вогнищеві некрози тканини.

Рис. 32-16. Концепція ацинуса, як функційної одиниці печінки. У кожному ацинусі кров по портальній вені та печінковій артеріолі потрапляє у центр ацинуса та виходить назовні до печінкової венули (відтворено за дозволом з Lautt WW, Greenway CV: Conceptual review of the hepatic vascular bed. Hepatology 1987;7:952).

Резервуарна функція кровообігу у внутрішніх органах

У собак та інших ссавців у капсулі селезінки міститься велика кількість гладких м’язів. У селезінці затримується кров, і за допомогою ритмічних скорочень капсули плазма переходить у лімфатичні судини. Тому у селезінці міститься резервуар крові, багатої на клітини. Імпульсація у норадренергічних нервах та адреналін призводять до сильних скорочень селезінки і викиду крові у кровообіг. Ця функція селезінки кількісно не є важливою у людини. Однак резервуарна функція всього вісцерального кровообігу в цілому важлива. Наприклад, 25-30% від об’єму печінки становить кров. Скорочення ємнісних судин у внутрішніх органах може забезпечити нагнітання літра крові в артеріальну систему менш ніж за хвилину.

До інших резервуарів, що містять значний об’єм крові в стані спокою, можна зачислити шкіру та легені. Під час значного навантаження констрикція судин у цих органах та зменшення «запасів» крові у печінці й інших відділах внутрішніх органів, шкірі та легенях може збільшити об’єм активної перфузії крові, що циркулює, на 30%.