Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Дихання
Функції легень
Властивість газів

Відомо, що тиск газу пропорційний до його температури та кількості молів в об’ємі:

image1

де Р - тиск; n - кількість молів; R - стала газу; Т - абсолютна температура; V - об’єм.

Парціальний тиск

На відміну від рідин, гази намагаються заповнити весь доступний для них об’єм. Об’єм, зайнятий деякою кількістю молекул газу за певної температури і тиску (ідеальний), не залежить від складу газу. Тому тиск, що його чинить один газ у суміші газів (парціальний тиск Р), залежить від частки цього газу в суміші, яка формує загальний тиск.

У сухому повітрі О2, становить 20,98%; СO2 - 0,04%; N2 - 78,06%; інші інертні гази (як аргон та гелій) - 0,92%. Барометричний тиск РB на рівні моря - 760 мм рт. ст. (1 атмосфера). Парціальний тиск О, у сухому повітрі - 0,21 X 760, або 160 мм рт. ст. на рівні моря. Парціальний тиск N2 та інших інертних газів - 0,79 х 760 мм рт. ст.. а РСO2 - 0,0004 X 760, або 0,3 мм рт. ст. Відсотковий вміст водяної пари в повітрі найбільше залежить від клімату, а парціальні ж тиски окремих газів змінюються незначно Повітря вдихання насичується водяною парою проходячи до легень. Оскільки РH2O при температурі тіла 37°С становить 47 мм рт. ст., то парціальний тиск газів у повітрі, яке досягло легень, PO2 = 149, РCO2 = 0,3 мм рт. ст., (включно з іншими інертними газами). PN2 = 564 мм рт. ст. (включно з іншими газами).

Газ дифундує з ділянок високого тиску до ділянок низького, рівень дифузії залежить від концентраційного градієнта і природи бар’єра між цими ділянками. Якщо суміш газів контактує з якоюсь рідиною, то кожний газ із цієї суміші дифундує залежно від його парціального тиску та розчинності. Парціальний тиск газу в рідині - це той тиск, за якого газова складова врівноважена з рідиною і залежить від концентрації молекул цього газу в рідині.

Методи кількісного вимірювання дихання

Дихальні рухи можна визначати за допомогою записування зміни розмірів грудної клітки або спірометрів (див. табл. 17-1), які також дають змогу виміряти об’єми газу, які видихають або вдихають. Оскільки об’єми газу залежать від температури, тиску і кількості води, що насичує їх, то важливо скоректувати ці вимірювання щодо стандартних умов. Чотири найважливіші стандарти і а їхні абревіатури наведено у табл. 34-1. Сучасні засоби газової о аналізу дають змогу швидко і надійно визначити склад газових сумішей та вміст газів у рідинах тіла. Наприклад, детектори О2 та СО2 - чутливі до змін невеликих кількостей О2 та СО2, можуть бути інстальовані в дихальні шляхи чи безпосередньо у судини та тканини. Це забезпечує постійне вимірювання РО2 та РСО2. Довготривале дослідження оксигенації провадять неінвазивним методом з використанням оксигемометра, який звичайно прикріплюють до вуха. Поглинання світла, що проходить через тканину, прямо пропорційне до вмісту оксигемоглобіну в цій тканині, крім того, оксигемометр самостійно обчислює сталу абсорбції самої тканини та інших компонентів, вимірюючи тільки абсорбцію артеріальної крові. За допомогою полум’яного абсорбційного спектроскопа швидко вимірюють СО2, монооксид вуглецю (СО) та низку газів, які використовують в анестезії. Крім цього, гази можна визначати за допомогою методів газової хроматографії та мас-спектрометрії.

Таблиця 34-1. Стандартні правильні умови вимірювання газових об’ємів

CTTC

0°C, 760 мм рт. ст., сухість (стандартна


температура і тиск, сухість)

ТТТНВП

Температура тіла і тиск, насиченість водяною


парою

HTTC

Навколишня температура, тиск і сухість

HTTH

Навколишня температура, тиск, насиченість


водяною парою