Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Утворення і виділення сечі
Функція нирок і сечовипускання
Регулювання екскреції Na+ та Сl-

У клубочках відбувається значне фільтрування Na+, однак він активно виводиться зі всіх частин канальця, окрім тонкої частини петлі Генле. В нормі 96-99% Na+ реабсорбується. Переважна кількість Na+ реабсорбується разом з Сl (табл. 38-9), та деяка його кількість реабсорбується в реакціях, під час яких один йон Na+ надходить у кров в обмін на кожен йон Н+, секретований у канальцях, а в дистальній частині канальця невелика кількість Na+ активно реабсорбується в поєднанні з секрецією К+.

Регулювання екскреції Na+

Оскільки Na+ є найпоширенішим катіоном у ПКР, і солі Na+ становлять 90% від осмотично активних сполук плазми крові та міжклітинної рідини, то зрозуміло, що кількість Na+ в організмі є головним фактором, що визначає об’єм ПКР. Отже, не випадково у сухопутних тварин екскрецію цього йона контролюють численні регуляторні механізми. Внаслідок дії цих механізмів кількість Na+, що піддається екскреції, починає відповідати тій кількості, що надходить і, таким способом в організмі підтримується натрієвий баланс. Отже, втрата Na+ з сечею коливається від 1 мекв/добу у разі безсольової дієти до 400 мекв/добу у випадку дієти з високим вмістом Na+. Крім того, активне виділення Na+ з сечею починається, коли розчин NaCl уводять довенно. Коливання швидкості екскреції Na+, очевидно, залежать і від змін фільтрації (табл. 38-10) та канальцевої реабсорбції. Чинники, які впливають на ШКФ: канальцево-клубочковий зв’язок, клубочково-канальцевий баланс та вплив онкотичного тиску в перитубулярних капілярах, розглянуті вище. До інших чинників, які впливають на реабсорбцію Na+, належать концентрація у плазмі крові альдостерону та інших гормонів кори надниркових залоз, рівень ANP та інших натрійуретичних гормонів у крові, що циркулює, кількість ангіотензину II і ПГЕ2 в нирці та швидкість канальцевої секреції H+ та К+.

Таблиця 38-9. Кількісні аспекти реабсорбції Na+ здорової людини у разі дієти з нормальним вмістом Na+

Вплив кортикостероїдів

Мінералокортикоїди, що їх синтезує кора надниркових залоз, такі як альдостерон, посилюють канальцеву реабсорбцію Na+ в поєднанні з секрецією К+ і Н+, а також реабсорбцію Na+ з Сl (див. Розділ 20). Якщо ці гормони вводити тваринам, яким видалено наднирники, то простежується латентний період тривалістю 10-30 хв, перш ніж виявити їхній вплив на реабсорбцію Na+, оскільки для того, щоб стероїди внесли зміни у процес синтезу білка шляхом впливу на ДНК, потрібний деякий час.

Мінералокортикоїди можуть спричинити й негайні мембранні ефекти, однак вони помітно не впливають на загальну екскрецію Na+ організмом піддослідної тварини. Мінералокортикоїди діють передусім на збірні трубочки у кірковому шарі нирки. Як зазначено в Розділі 20, ці гормони діють на головні клітини (P-клітини), збільшуючи кількість активних NaEK в апікальних мембранах цих клітин (рис. 38-24).

У випадку синдрому Ліддла мутації генів, які кодують ß-субодиницю і, рідше, у-субодиницю NaEK, спричинюють їхню конституційно посилену активність. Це призводить до затримки Na+ в організмі й артеріальної гіпертензії.

Інші гуморальні чинники

Зменшене приймання солі з їжею збільшує секрецію альдостерону (див. рис. 20-27), що призводить до значного, однак досить повільного зменшення екскреції Na+. На реабсорбцію Na+ впливає низка інших гуморальних факторів. ПГЕ2 посилює виділення Na+ з сечею, ймовірно, шляхом інгібування Nа++-АТФ-ази і збільшення внутрішньоклітинного вмісту Са2+, що, відповідно, гальмує транспортування Na+ через NaEK. Ендотелій та ІЛ-2 також посилюють виділення Na+ з сечею, можливо, стимулюючи синтез ПГЕ2. ANP або інші подібні речовини збільшують внутрішньоклітинний вміст цГМФ, що пригнічує транспортування через NaEK. ІнгібуванняNа++-АТФ-ази іншим натрійуретичним гормоном, яким, імовірно, є ендогенний стероїд оубаїн (строфантин) (див. Розділ 24), теж сприяє посиленню екскреції Na+.

Таблиця 38-10. Зміни екскреції Na+ внаслідок змін ШКФ, якщо паралельно не відбувалось змін реабсорбції Na+

ШКФ, мл/хв

Na+ у плазмі крові, мкекв/мл

Відфільтрована кількість, мкекв/мл

Реабсорбована кількість, мкекв/мл

Екскретована кількість, мкекв/мл

12

145

18,125

18,000

125

127

145

18,415

18,000

415

124,1

145

18,000

18,000

0

Рис. 38-24. Ниркова P-клітина. Йон Na+ надходить через NaEK в апікальній мембрані і потрапляє в міжклітинну рідину за допомогою Nа++-АТФ-ази в базолатеральній мембрані. Альдостерон активує геном, який продукує SgK та інші білки, кількість активних NaEK у цьому разі зростає.

Ангіотензин II збільшує реабсорбцію Na+ і НСO3, впливаючи на проксимальні відділи канальців. У нирках міститься значна кількість ангіотензиноперетворювального ензиму (АПЕ), саме тут 20% ангіотензину І, що циркулює, перетворюється в ангіотензин II. Крім того, ангіотензин І синтезується в нирках.

Зв’язок із секрецією кислот і К+

Екскрецію Na+ посилюють медикаментозні препарати, які зменшують секрецію кислот нирками, інгібуючи карбангідразу. Після зв’язування СО2 або Н+ у крові Na+, який фільтрується разом з кислотними аніонами, виходить з сечею, якщо об’єм фільтрату переважає здатність канальців виконувати обмін Na+ на Н+. Зміни екскреції Na+ внаслідок змін швидкості секреції К+ є незначними (див. табл. 38-10).