Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Утворення і виділення сечі
Функція нирок і сечовипускання
Регулювання екскреції К+

Значна частина К+ виходить з канальцевої рідини шляхом активної реабсорбції в проксимальних канальцях (див. табл. 38-5). У подальшому К+ секретується в канальцеву рідину за допомогою клітин дистальної частини канальця нефрона. Швидкість секреції К+ пропорційна до швидкості плину канальцевої рідини через дистальні ділянки нефрона, оскільки в разі швидкого проходження рідини через канальці менш імовірно, що концентрація К+ в канальцевій рідині збільшиться до рівня, коли подальша секреція припиняється. Без перешкоджувальних чинників секретована кількість К+ приблизно дорівнює зовнішньому надходженню К+, і таким способом, підтримується калієвий баланс. У дистальній частині канальця Na+ здебільшого всмоктується, а К+ - секретується. Тут не простежується чіткого обміну за принципом один на один, і більша частина К+ рухається за допомогою пасивних механізмів. Однак переміщення К+ всередину клітин зменшує різницю біоелектричних потенціалів по різні боки мембрани канальцевої клітини, і це сприяє переміщенню йонів К+ у зворотний бік, тобто у просвіт канальця. Оскільки реабсорбція Na+ також пов’язана із секрецією Н+ то в канальцевій рідині відбувається щось на зразок захоплення Na+ за конкурентним механізмом. Екскреція К+ сповільнюється, коли зменшується кількість Na+ у канальцевій рідині на рівні дистальної частини канальця, а також тоді, коли збільшується секреція Н+. Коли загальний вміст К+ в організмі високий, то секреція Н+ пригнічена, очевидно, внаслідок внутрішньоклітинного алкалозу; секреція і екскреція К+ в цьому разі значно полегшені. Натомість, у разі дефіциту К+ виникає внутрішньоклітинний ацидоз, і секреція К+ припиняється. Механізм секреції К+ має здатність адаптуватись, про що свідчить той факт, що у випадку тривалого введення значних доз солей калію екскреція К+ поступово збільшується.

Гіпокаліємія трапляється досить часто і може мати серйозні наслідки. Крім надмірної втрати К+ з сечею, причиною цього стану деколи є втрати К+ зі стільцем унаслідок тривалих проносів, а також перехід К+ з плазми крові всередину клітин у пацієнтів, які приймають інсулін (див. Розділ 19) або ß-адреноблокатори, і, звичайно, у разі тривалого низького надходження К+ з їжею. Гіперкаліємія - це набагато небезпечніший стан, ніж гіпокаліємія, з огляду на можливі ускладнення з боку серцево-судинної системи, які загрожують життю (див. Розділ 28). Однак за умови нормальної функції нирок гіперкаліємія простежується зрідка.