Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Фізіологія нервових і м'язових клітин
Синаптичне і контактне передавання
Синаптичне передавання - Хімічний характер синаптичної активності

Значення

Факт, що провідність у більшості синапсів є хімічною, має важливе фізіологічне і фармакологічне значення. Нервові закінчення назвали біологічними перетворювачами, оскільки вони перетворюють електричну енергію у хімічну. В загальних рисах цей процес охоплює синтез трансмітерів, їхнє накопичення в синаптичних пухирцях і виділення під впливом нервових імпульсів у синаптичну щілину. Далі трансмітери діють на відповідні рецептори мембрани постсинаптичної клітини і швидко виходять з синаптичної щілини шляхом дифузії, метаболізму або, у багатьох випадках, унаслідок зворотного поглинання пресинаптичним нейроном. Усі ці процеси, а також післярецепторні явища в постсинаптичному нейроні, регульовані багатьма фізіологічними факторами і, принаймні теоретично, їх можна змінити за допомогою фармакологічних засобів. Отже, фармакологи можуть створювати засоби, що не тільки регулюють сомато- і вісцеромоторні функції, а й здатні впливати на емоції, поведінку та всі інші складні функції головного мозку.

Хімічний склад трансмітерів

У випадку, коли деяка сполука нерівномірно розподілена в нервовій системі, і цей розподіл відповідає розподілу її рецепторів, а також ензимів, що синтезують і катаболізують цю речовину, то можна передбачати, що ця сполука є трансмітером. Додатковим доказом слугує те, що сполука виділяється у відповідних ділянках головного мозку і що вона впливає на певні окремі нейрони у разі нанесення на їхні мембрани за допомогою мікропіпетки (мікройонофорез). Багато трансмітерів, а також ензимів, що беруть участь у їхньому синтезі і катаболізмі, ідентифіковано в нервових закінченнях головного мозку і різних інших тканинах за допомогою імуноцитохімічних методів з використанням значених антитіл. Антитіла специфічно зв’язуються з певною речовиною, і локалізацію цієї речовини визначають за позначкою методами світлової або електронної мікроскопії. Гістохімічна гібридизація in situ, яка дає змогу виявляти мРНК, що беруть участь у синтезі певних ензимів або рецепторів, теж є важливим методом дослідження.

Виявлені нейротрансмітери за хімічною структурою можна розділити на головні класи, або родини: аміни, амінокислоти, поліпептиди. Деякі становлять пурини, a NO та СО (див. нижче) - гази. Окрім того, трансмітери можуть бути похідними арахідонової кислоти. Зазначимо, що більшість цих речовин не тільки виділяються в синаптичні щілини, де чинять суто місцевий вплив. В інших умовах вони дифундують у ПКР, навколо синапсу, впливають на певній відстані від місця їхнього виділення (паракринний зв’язок; див. Розділ 1). В окремих випадках їх теж виділяють нейрони в кров’яне русло, як гормони. Дещо довільна компіляція більшості відомих або ймовірних синаптичних трансмітерів і нейромодуляторів наведена в табл. 4-1.

Рецептори

Клонування й інші відповідні сучасні молекулярно-біологічні методи дослідження дали змогу зробити важливі відкриття стосовно структури і функції рецепторів нервових трансмітерів та інших хімічних посередників. Окремі рецептори разом з лігандами описано далі в цьому розділі. Проте виникають п’ять питань, які треба з’ясувати передусім.

По-перше, детальне дослідження на сучасному рівні допомогло виявити, що для кожного ліганда є багато підтипів рецепторів. Наприклад, норадреналін діє на а1- і а2 - рецептори, і ще клоновано по три їхні підтипи. Крім того, Є ß1-, ß2- і ß3 -рецептори. Очевидно, це помножує і робить вибірковішим можливі впливи в певній клітині конкретного ліганду.

По-друге, у багатьох трансмітерів рецептори розміщені як у постсинаптичній, так і в пресинаптичній частинах. Такі пресинаптичні рецептори, або авторецептори, часто гальмують подальшу секрецію ліганду, забезпечуючи регулювання шляхом зворотного зв’язку. Наприклад, норадреналін діє на пресинаптичний а2 - рецептор, гальмуючи секрецію норадреналіну. Проте авторецептори можуть теж збуджувати виділення нервових трансмітерів.

По-третє, незважаючи на те, що лігандів і підтипів рецепторів для кожного з них багато, рецептори можна об’єднувати у великі родини відповідно до їхньої функції і структури. Багато з них є серпентиновими рецепторами, що діють через G-білки і протеїнкінази (див. Розділ 1), інші - йонними каналами. Об’єднані в групи рецептори визначених нервових трансмітерів наведені в табл. 4-2. Зазначимо, однак, що таблиця дуже спрощена. Наприклад, активування а2 -рецепторів зумовлює зменшення внутрішньоклітинної концентрації цАМФ, утім, вірогідно, що G-білки, активовані пресинаптичними а2 -рецепторами, безпосередньо діють на Са2+-канали, зумовлюючи гальмування виділення норадреналіну шляхом зменшення надходження Са2+.

По-четверте, рецептори концентруються в постсинаптичних структурах поблизу закінчень нейронів, які продукують специфічні для них нейротрансмітери. Це головно зумовлене наявністю специфічно зв’язувальних білків. Для нікотиноподібних ацетилхолінових рецепторів нервово-м’язового закінчення таким білком є рапсин, а для глютамінергічних рецепторів цю функцію виконують представники родини РВ2-зв’язувальних білків. ГАМКА-рецептори зв’язані з білком гефірином, що теж зв’язує і гліцинові рецептори. ГАМКС -рецептори зв’язані з цитоскелетом сітківки за допомогою білка МАР-1В.

По-п’яте, тривале зв’язування з лігандом робить більшість рецепторів несприйнятливими, тобто настає десенсибілізація. Є два типи десенсибілізації: гомологічна десенсибілізація, що супроводжується втратою сприйнятливості стосовно якогось певного ліганду і збереженням чутливості клітини до інших лігандів, і гетерологічна десенсибілізація, за якої клітина стає несприйнятливою до всіх лігандів. Десенсибілізація, що виникає в ß-адренергічних рецепторах, вивчена особливо детально. У разі однієї з форм такої десенсибілізації відбувається фосфорилювання карбоксильної кінцевої ділянки рецептора специфічною кіназою ß-адренергічного рецептора (ß-ARK) за участю іншого білка - ß-арестину. Бета-арестин зв’язується теж з клатрином - речовиною, що активує рецептор-залежний ендоцитоз. Крім того, десенсибілізація ß-адренергічного рецептора може відбуватися шляхом фосфорилювання в карбоксильній кінцевій ділянці за допомогою РКА (див. Розділ 1). Інтерналізація ß-адренергічних рецепторів веде до посилення деградації мРНК рецептора, унаслідок чого кількість рецепторів зменшується (регулювання пригнічення).

Зворотне поглинання

Останніми роками з’ясовано, що відбувається зворотне поглинання більшості, а можливо, і всіх, амінових та амінокислотних нейротрансмітерів з синаптичної щілини до цитоплазми пресинаптичного нейрона (рис. 4-15), тобто нейрона, в якому ці речовини продукуються. Високоафінні системи поглинання формують дві родини транспортних білків. Одна родина має 12 трансмембранних доменів і переносить трансмітер разом з Na+ і Сl-. До членів цієї родини належать транспортери норадреналіну, дофаміну, серотоніну, ГАМК, гліцину, а також проліну, таурину і попередника ацетилхоліну - холіну. Крім того, сюди ж належить і транспортер адреналіну. Інша родина складається принаймні з трьох транспортерів, що опосередковують поглинання глютамату. Ці транспортери зв’язані з котранспортуванням Na+ і К+, проте вони незалежні від транспортування Сl-. Дискусія стосовно їхньої структури триває: очевидно, вони мають 6, 8 або 10 трансмембранних доменів. Один з цих транспортерів швидше за все переносить глютамат у клітини глії, а не в нейрони (див. Розділ 2).

Крім того, є два пухирцеві моноамінові транспортери: VMAT1 і VMAT2. Хоча вони кодовані різними генами, їм властива значна гомологічність: обидва мають широку специфічність, переносячи дофамін, норадреналін, адреналін, серотонін і гістамін з цитоплазми до секреторних гранул. Обидвох їх гальмує резерпін, що пояснює стан значного виснаження пулу моноамінів, який виникає в разі застосування цього засобу. Як і члени родини мембранних транспортерів нейротрансмітерів, вони мають 12 трансмембранних доменів, проте їхня гомологія з мембранними транспортерами незначна. Є теж пухирцевий транспортер ГАМК (VGAT), що переносить ГАМК та гліцин усередину пухирців, і пухирцевий транспортер ацетилхоліну (див. нижче). Зворотне поглинання є важливим фактором часового регулювання дії нервових трансмітерів. У разі інгібування цього процесу ефект виділення трансмітера посилюється і стає тривалішим. Це має клінічне значення. Наприклад, численні ефективні антидепресанти власне є інгібіторами процесу зворотного поглинання амінових нейротрансмі терів. Уважають, що кокаїн інгібує зворотне поглинання дофаміну. Регулювання поглинань глютамату нейронами і клітинами глії теж важливе, оскільки глютамат є збуджувальним токсином, що здатний убивати клітини шляхом їхнього надмірного подразнення (див. нижче). Вірогідно, що під час ішемії й аноксії втрата кількості нейронів збільшується, оскільки відбувається інгібування зворотного поглинання глютамату.

Таблиця 4-1. Нейротрансмітери і нейромодулятори нервової системи ссавців1

Речовина

Місце розташування

Ацетилхолін

М’язово-нервове закінчення, прегангліонарні автономні закінчення, постгангліонарні симпатичні закінчення потових залоз і м’язів-вазодилятаторів; багато відділів головного мозку; закінчення деяких амакринових клітин сітківки

Аміни

Дофамін

SIF клітини симпатичних вузлів; смугасте тіло; серединне підвищення й інші частини гіпоталамуса; лімбічна система; частини нової кори; закінчення деяких інтернейронів сітківки

Норадреналін

Більшість постгангліонарних симпатичних закінчень; кора великого мозку; гіпоталамус, стовбур головного мозку, мозочок, спинний мозок

Адреналін

Гіпоталамус, таламус, навколоводопровідна сіра речовина, спинний мозок

Серотонін

Гіпоталамус, лімбічна система, мозочок, спинний мозок; сітківка

Гістамін

Гіпоталамус, інші частини головного мозку

Збуджувальні амінокислоти

Глютамат

Кора великого мозку, стовбур головного мозку

Аспартат

Зорова кора

Гальмівні амінокислоти

Гліцин

Нейрони, що опосередковують пряме гальмування в спинному мозку, стовбур головного мозку, передній мозок; сітківка

Гамма-аміномасляна кислота (ГАМК)

Мозочок; кора великого мозку; нейрони, що опосередковують пресинаптичне гальмування; сітківка

Поліпептиди

Речовина Р, інші тахікіни

Закінчення первинних аферентних нейронів, що опосередковують передавання відчуття болю; багато частин головного мозку; сітківка

Вазопресин

Задня частка гіпофіза; довгастий мозок; спинний мозок

Окситоцин

Задня частка гіпофіза; довгастий мозок; спинний мозок

КРГ

Серединне підвищення гіпоталамуса; інші частини головного мозку

ТРГ

Серединне підвищення гіпоталамуса; інші частини головного мозку; сітківка

СРГ

Серединне підвищення гіпоталамуса

Соматостатин

Серединне підвищення гіпоталамуса; інші частини головного мозку; драглиста речовина, сітківка

ГнРГ

Серединне підвищення гіпоталамуса; навколошлуночкові органи; прегангліонарні автономні закінчення; сітківка

Ендотеліни

Задня частка гіпофіза; стовбур головного мозку

Енкефаліни

Драглиста речовина; багато інших частин ЦНС; сітківка

Бета-ендорфін, інші похідні проопіомеланокортину

Гіпоталамус, таламус, стовбур головного мозку; сітківка

Ендоморфіни

Таламус, гіпоталамус, смугасте тіло

Динорфіни

Навколоводопровідна сіра речовина, передньовентральна ділянка довгастого мозку, драглиста речовина

Холецистокінін (ССК-4 і ССК-8)

Кора великого мозку, гіпоталамус; сітківка

Вазоактивні кишкові пептиди

Постгангліонарні холінергічні нейрони; деякі чутливі нейрони; гіпоталамус; кора великого мозку; сітківка

Нейротензин

Гіпоталамус; сітківка

Гастрин-рилізинг пептид

Гіпоталамус

Гастрин

Гіпоталамус; довгастий мозок

Глюкагон

Гіпоталамус; сітківка

Мотилін

Нейрогіпофіз; кора великого мозку, мозочок

Секретин

Гіпоталамус, таламус, нюхова цибулина, стовбур головного мозку, кора великого мозку, перемичка, морський коник, смугасте тіло

Кальцитонін ген-зв’язаний пептид-а

Закінчення первинних аферентних нейронів; шляхи смаку; чутливі нерви; медіальний пучок переднього мозку

Таблиця 4-1. Закінчення

Речовина

Місце розташування

Нейропептид У

Норадренергічні, адренергічні й інші нейрони довгастого мозку, навколоводопровідна сіра речовина, гіпоталамус, автономна нервова система

Активіни

Стовбур головного мозку

Інгібіни

Стовбур головного мозку

Ангіотензин II

Гіпоталамус, мигдалеподібне тіло, стовбур головного мозку, спинний мозок

FMRF амід

Гіпоталамус, стовбур головного мозку

Галанін

Гіпоталамус, морський коник, середній мозок, спинний мозок

Передсердний натрійуретичний пептид

Гіпоталамус, стовбур головного мозку

Пурини

Аденозин

Нова кора, нюхова кора, морський коник, мозочок

АТФ

Автономні вузли, повідці

Гази


NО, СО

ЦНС

Ліпіди

Анандамід

Морський коник, базальні ядра, мозочок

1 Трансмітерна функція деяких поліпептидів не доведена.

Таблиця 4-2. Механізм дії вибраних нейротрансмітерів

Трасмітер

Рецептор

Вторинний месенджер

Загальний вплив на канали

Ацетилхолін

Нікотиноподібний

...

↑ Na, інші малі йони


М1,

↑ІФ3, ДАГ

↑ Са2+


М2 (серцевий)

↓ Циклічна АМФ

↑ К+


М3

↓ Циклічна АМФ



М4 (залозистий)

↑ ІФ3, ДАГ



М6

↑ ІФ3, ДАГ


Дофамін

D1, D5

↑ Циклічна АМФ



D2

↓ Циклічна АМФ

↑ К+, ↓ Са2+


D3, D4

↓ Циклічна АМФ


Норадреналін

а, а, a1D

↑ ІР3, ДАГ

↓ K+


а, а, а

↓ Циклічна АМФ

↑ K+, 4 Ca2+


ß1

↑ Циклічна АМФ



ß2

↑ Циклічна АМФ



ß3

↑ Циклічна АМФ


5НТ

5НТ1A

↓ Циклічна АМФ

↑ K+


5НТ

↓ Циклічна АМФ



5HT1D

↓ Циклічна АМФ

↓ К+


5НТ2A

↑ ІФ3, ДАГ

↓ К+


5НТ

↑ ІФ3, ДАГ



5НТ3

.

↑Na+


5НТ4

↑ Циклічна АМФ


Аденозин

А1

↓ Циклічна АМФ



A2

↑ Циклічна АМФ


Глютамат

Метаботропний2




Іонотропний




АМПА, каїнатний

...

↑ Na+


NMDA

...

↑ K+, Ca2+

ГАМК

ГАМКA

...

↑Cl-


ГАМКВ

↑ ІФ3, ДАГ

↑ K+, ↓ Ca2+

1 Рецептори 5НТ, 5HT1F, 5НТ, 5НТ, 5НТ, 5НТ6 та 5НТ7 теж клоновані.

2 Ідентифіковано одинадцять підтипів; усі вони зменшують концентрацію цАМФ або збільшують концентрацію ІФ3 (інозитол-3-фосфат) і ДАГ (діацилгліцерол), за винятком одного, що підвищує концентрацію цАМФ.

Рис. 4-15. Перетворення моноамінів, що продукуються в синаптичному контакті. У кожному нейроні, який продукує моноаміни, ці речовини синтезуються в цитоплазмі і секреторних ґранулах (1); концентрація моноамінів у ґранулах є сталою (2) завдяки двом пухирцевим моноаміновим транспортерам (VMAT). Моноамін виділяється шляхом екзоцитозу ґранул (3) і діє на рецептори (4) (Y-подібні структури, позначені як Р). Велика кількість рецепторів постсинаптичні, проте деякі пресинаптичні, а інші розміщені на клітинах глії. Врешті відбувається активне поглинання моноаміну до цитоплазми пресинаптичного нейрона (5) за допомогою моноамінового транспортера (NTT) (відтворено за дозволом з Hoffman BJ et al: Distribution of monoamine neurotransmitter transporters in the rat brain. Front Neuroendocrinol 1998; 19:187).