БІОТЕХНОЛОГІЯ - В. Г. Герасименко - 2006

Частина ІІ. Спеціальні біотехнології

Розділ 7. БІОТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗАСТОСУВАННЯ ІММОБІЛІЗОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ

7.2.ІММОБІЛІЗАЦІЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН ТА КЛІТИН

Біологічно активні речовини як високо-, так і низькомолекулярні (ферменти, білки, поліпептиди, глікопротеїни, нуклеїнові кислоти, антигени, антитіла, антибіотики, гормони, вітаміни, лікарські речовини тощо) можуть бути іммобілізовані, тобто переведені у нерозчинний стан зі збереженням (частковим або повним) їх активності.

Іммобілізація це обмеження рухливості молекул та їх конформаційних перебудов. Іммобілізація у широкому розумінні слова — це будь-яке обмеження вільності руху об’єкта в просторі.

Найбільшу групу іммобілізованих біологічно активних речовин складають ферменти. Основні принципи і способи іммобілізіції вперше були розроблені для ферментів і іммобілізовані ферменти вперше почали широко застосовувати в різних галузях народного господарства.

Так, дослідження Дж. Нельсона і Е. Гриффина ще в 1916 р. показали, що інвертаза, адсорбована на вугіллі (тобто іммобілізована), зберігає каталітичну активність. У 20-30 рр. минулого століття роботи у цьому напрямку були продовжені, і в 1939 р. Дж. Пфанмюллер і Г. Шлейх одержали перший патент на використання адсорбованих на дерев’яній тирсі протеолітичних ферментів для обробки шкур. У 1953 р. Н. Грубхофером і Д. Шлейтом вперше був застосований метод ковалентної іммобілізації.

Методичні підходи іммобілізації ферментів розповсюджуються і на інші біологічно активні речовини, тому іммобілізація ферментів і іммобілізовані ферменти є модельними об’єктами.