Зоологія хордових - підручник - Й. В. Царик - 2013

Розділ 5. НАДКЛАС ЧОТИРИНОГІ (НАЗЕМНІ ХРЕБЕТНІ) TETRAPODA, seu QUADRIPEDA.

АНАМНІЇ (ANAMNIA) й АМНІОТИ (AMNIOTA)

5.4. КЛАС ССАВЦІ, або ЗВІРІ, MAMMALIA, seu THERIA

5.4.2. Поведінка i спосіб життя

5.4.2.2. Географічне поширення

Вивчення особливостей поширення ссавців, як і інших груп тварин, дало змогу провести зоогеографічне районування Землі. Для Австралійської області характерне панування різноманітних сумчастих, тільки тут збереглися найпримітивніші ссавці - однопрохідні. Із плацентарних тут найрізноманітніші кажани. Нечисленні мишоподібні об’єднані в ендемічну родину Hydromyidae. Людина завезла сюди щурів і собаку динго, тут були акліматизовані кролик, багато копитних, деякі хижі та ін.

Неотропічна область (Центральна і Південна Америка) має багату і різноманітну фауну ссавців. Близько 30 видів сумчастих опосумів екологічно заміщають мідицеподібних, яких практично немає. Тільки тут трапляються мурахоїди, лінивці, броненосці (ряд неповнозубі). Багато лиликоподібних (включно з кровосисними формами - вампірами). Ендемічні різноманітні мишоподібні (агуті, кавії, шиншили, нутрії, деревні їжатці та ін.) і широконосі мавпи (капуцини, ігрунки та ін.). Із конеподібних трапляються лише тапіри. Нечисленні й оленеподібні: своєрідні свиневі (пекарі), безгорбі верблюди (лами), маленькі за розмірами олені Pudu.

У Ефіопській області (Африка, крім північних її районів) ендемічні дамани і трубкозубі. Різноманітні мідицеподібні (златокроти, видрові землерийки, стрибунцеві та ін.) і мишоподібні (шипохвості летяги, земляні білки, кафрський довгоніг, землекопи та ін.). Оленеподібні представлені значною кількістю різноманітних антилоп, буйволами, жирафами, бегемотами, свинями; неоленеподібні - носорогами і зебрами; хоботні - слонами. Різноманітні псоподібні (особливо вівери), однак частина з них виходить за межі області (лев, леопард, гепард, гієни). Багато мавп родини мартишкові; ендемічні дуже рідкісні горили і шимпанзе (родина людиноподібних мавп). Виділяють в окрему область Мадагаскар, для якого характерні нижчі мавпи (лемури) і найпримітивніші мідицеподібні (тенреки, або щетинисті їжаки).

Фауна Східної (Індо-Малайської) області (Південно-Східна Азія і Малайський архіпелаг) різноманітна, хоча й має багато спільних елементів зі сусідніми областями. Тільки тут трапляються шерстокрили, тупайї та довгоп’яти, з людиноподібних мавп - гібони й орангутанги. З мишоподібних різноманітні вивірки, летяги і мишеві. Багато кажанів. Характерний індійський слон. Різноманітні оленеподібні (свині, бики, олені). Неоленеподібні представлені тапірами і носорогами. Із псоподібних найсвоєрідніші котові (тигр і дрібні коти) й панди.

У досить великій за площею Голарктичній області, до якої належать Північна Африка, Європа, більша частина Азії і Північна Америка, ендемічний лише ряд зайцеподібних. Із мідицеподібних найхарактерніші кроти, їжаки, землерийки. Лиликоподібних мало. Приматів практично немає. Із різноманітних мишоподібних характерні бабаки, ховрахи, бобри, тушканчики. Порівняно мало оленеподібних (лосі, олені, козли, барани). Із псоподібних найбільше поширені мустелові та псові (вовк, лисиця, песець). Ссавці Євразії (Палеарктика) і Північної Америки (Неоарктика) часто представлені однаковими або близькими видами (ведмеді, рисі, вовки, бобри, зайці, зубр і бізон тощо). Тільки в Палеарктиці трапляються хохуля, кабан, верблюди,

кінь Пржевальського й інші види, тільки в Неоарктиці - опосуми, єноти, скунси, гофери, вилорога антилопа й ін. Відносна бідність фауни Голарктики визначена її північним положенням.

У морях середніх і високих широт обох півкуль поширені тюленеві. Китоподібні заселяють усі моря й океани; кити різноманітніші в середніх і високих широтах, дельфіни - у тропічній зоні.