Зоологія хордових - підручник - Й. В. Царик - 2013

Розділ 1. ПІДТИП БЕЗЧЕРЕПНІ ACRANIA

1.2. ПОХОДЖЕННЯ Й СИСТЕМАТИКА

Дослідження походження хордових почалися з 90-х років XIX ст. Вони ґрунтувалися на анатомічних, ембріологічних і палеонтологічних даних і приводили до різних філогенетичних дерев. Деякий час найближчими родичами хордових вважали напівхордових, але нині ця гіпотеза відкинута. Поєднання даних класичних методів з даними аналізів послідовностей генів рРНК привело до появи гіпотези про те,

що покривники є живі представники групи, базальної для інших вторинноротих. Щодо взаємовідносин усередині хордових, то деякі вчені стверджують, що найбільш близькими родичами хребетних є головохордові, але є підстави вважати такими саме покривників.

За методом молекулярних годин було оцінено час походження хордових, який становить 896 млн років. На підставі даних щодо походження безчерепних можна зробити висновки про загальний шлях еволюції хордових. Серед викопних решток попередники безчерепних не збереглись, однак порівняльно-анатомічні й ембріологічні дослідження О.О. Ковалевського, О.М. Сєверцева дають змогу припустити, що предки хордових були малорухливими придонними двобічносиметричними тваринами з хордою, яка проходила через усе тіло. Одним зі шляхів еволюції цих предків був перехід до життя на дні. частина пристосувалася лежати на боці, тому їхній ротовий і анальний отвори змістилися на лівий, а зяброві щілини - на верхній (правий) бік. Відображенням цієї філогенетичної стадії може бути асиметрія ланцетників родини Epigonichtidae. Розвиток міохордального комплексу дав їм змогу збільшити рухливість, а розростання глотки - перейти жити на ґрунт і зберегти пасивний спосіб живлення. Ця гілка хордових збереглася до наших днів у простих біоценозах, які формуються на піщаному дні, де немає конкурентів і хижаків.

Клас Головохордові Cephalochordata об’єднує три родини. Родина Bran- chiostomidae охоплює 20 видів ланцетників. Вони мають симетричну будову і досягають 6-8 см довжини.

Родина Epigonichtidae налічує кілька видів дрібних ланцетників (довжина до 5 см), які мають асиметричну будову: статеві залози розміщені лише на правому боці тіла, а права метаплевральна складка переходить у підхвостовий плавець.

Родина Amphioxididae складається з кількох видів дрібних (1,5 см) пелагічних ланцетників із личинковими рисами будови. У них немає атріальної порожнини, ротовий отвір розташований на лівому боці, є лише один ряд зябрових щілин - на череві; глотка розділена на харчовий (спинний) і дихальний (черевний) відділи. Представники цієї родини досліджені недостатньо повно.

Добре вивчені представники роду Branchiostoma. Вони живуть на дні, переважно на глибині 10-30 м. Частіше трапляються в районах із піщаним дном, зариваються в нього так, що помітна лише передня частина тіла. На глинистих ґрунтах ланцетники лежать вільно (рис. 1.6).

Ланцетникам властиві сезонні міграції. У місцях скупчень їхня кількість може сягати 1 400 особин на 1 м².

Значно поширені ланцетники в помірних і теплих водах: Атлантичного й Індійського океанів, у Тихому океані - від Японського моря і Гавайських островів до Південної Австралії. У Чорному морі трапляється ланцетник європейський Branchiostoma lanceolatum, у Японському - ланцетник азійський Branchiostoma belcheri.

Ареал європейського ланцетника Branchiostoma lanceolatum включає Середземне і Чорне моря. Відомо, що всі види ланцетника трапляються, в основному, на чистих, незамулених, крупнозернистих пісках і тільки зрідка - на дрібнозернистих.

В останні десятиліття для деяких районів шельфу Японії було зареєстровано зникнення локальних поселень ланцетника, яке пов’язується з прогресуючим замуленням пісків. На початку XX ст. ланцетник траплявся на території України в районі Севастополя майже по всьому його узбережжю, а також у деяких бухтах, зокрема був знайдений у Ласпі та біля південного (Алупка) і західного берега Криму (Тарханкут). Як правило, ланцетник траплявся спорадично, але в масовій кількості його можна було виловити драгою біля мису Феолент. У середині XX ст. відомості про зону існування ланцетника розширилися, вид був знайдений біля Кара-Дагу та біля західного берега Криму (район Тарханкуту). Пізніше для західних берегів Криму (від Тарханкуту до Євпаторії) були підтверджені знахідки ланцетника. Зокрема, вид трапляється на гравелистому піску, вкрапленому в мулистий пісок, який лежить на глибинах від 8 до 15 м, у місцях зі сильною течією, яка перешкоджає замуленню.

Рис. 1.6. Ланцетник на морському дні

Європейський ланцетник більшу частину часу проводить, наполовину занурившись у пісок і виставивши назовні тільки передній кінець тіла. Найбільш активний уночі, живиться дрібними організмами, такими як діатомові водорості, яйця безхребетних. Тривалість життя тварини до 4 років. Зокрема, в Середземному морі, досягаючи до річного віку довжини 30 мм, до двох років - 40 мм, до чотирьох - 70 мм.

Живиться мікроскопічними організмами, головно це діатомові водорості, а також десмідієві, дрібні інфузорії, радіолярії, яйця і личинки покривників, голкошкірих, рачків тощо. Ланцетник є фільтратором придонних горизонтів води, а також ланкою харчового ланцюга, який веде до найбільших бентофагів. Залишки ланцетника знаходили, наприклад, у травному тракті осетрів. Він є проміжним живителем

плоских червів. Зокрема, біля Севастополя 17% досліджених особин ланцетника виявилися зараженими личинками (метацеркаріями) трематод, доросла стадія яких живе у рибах. Розмножується європейський ланцетник з кінця травня до початку серпня.

Ланцетник азійський - об’єкт промислу. Його виловлюють у західній частині Східнокитайського моря.

У м’ясі ланцетника міститься 70% білка і близько 2% жиру.

Місцеві жителі вживають ланцетника в їжу: готують супи і смажені страви. Щорічний вилов сягає близько 35 т, що становить 280 млн особин.