ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ - Г. Й. Щербак - 2008

ПРОТИСТИ - PROTISTA

НАЙПРОСТІШІ (PROTOZOA)

АЛЬВЕОЛАТИ

ТИП АПІКОМПЛЕКСНІ (APICOMPLEXA)

КЛАС КРОВ'ЯНІ СПОРОВИКИ (HAEMATOZOEA)

КЛАС КРОВ'ЯНІ СПОРОВИКИ (HAEMATOZOEA)

Паразити крові різних хребетних. Близько 100 видів роду Plasmodium уражують еритроцити ссавців, птахів і рептилій. Чотири види плазмодіїв (Plasmodium vivax, Р. malariae, Р. falciparum Р. ovale ) є збудниками однієї з найпоширеніших хвороб людини - маляриї, відомої ще із сивої давнини.

Життєвий цикл малярийного плазмодія протікає із чергуванням нестатевого та статевого поколінь і зміною хазяїв (рис. 49). Остаточним хазяїном є малярийний комар роду Anopheles, а проміжним - людина. При укусі зараженою самкою малярийного комара у кров людини зі слиною потрапляють спорозоїти. З кров'ю спорозоїти заносяться до паренхімних клітин печінки, де розмножуються шизогонією, даючи початок мерозоїтам. Останні проникають в еритроцити, де проходять стадію трофозоїта, а потім багатоядерного шизонта, утворюючи нове покоління мерозоїтів. Уражені еритроцити руйнуються, й мерозоїти виходять у плазму крові й занурюються в інші еритроцити, даючи початок подальшим поколінням мерозоїтів.

Рис. 49. Життєвий цикл Plasmodium viναx (із Хаусмана, зі змінами):

1 - спорозоїт; 2-5 - шизогонія в паренхімі печінки; 6-9 - шизогонія в еритроцитах; 10-11 - гамонти; 12 - макрогамонт;

13 - утворення мікрогамет; 14 - копуляція; 15 - оокінета; 16-18 - розвиток спорозоїтів;

19 - проникнення спорозоїтів у слинні залози комара

Разом з мерозоїтами до плазми крові потрапляють продукти їхньої життєдіяльності, які викликають інтоксикацію організму людини, виявом якої є підвищення температури й напад лихоманки. Руйнування еритроцитів і вихід з них мерозоїтів відбуваються синхронно, і тому концентрація токсинів у крові людини швидко підвищується. Після кількох циклів еритроцитарної шизогонії в еритроцитах з мерозоїтів формуються гамонти, подальший розвиток яких можливий лише в кишечнику малярийного комара.

Разом з кров'ю хворої людини до шлунка комара при кровоссанні потрапляють гамонти. Макрогамонти перетворюються на нерухомі макрогамети, а мікрогамонти шляхом поділу утворюють по вісім рухливих джгутоподібних мікрогамет. Після копуляції формується зигота, здатна до амебоїдного руху (оокінета). Вона проникає у стінку кишечнику комара, де вкривається тонкою оболонкою, перетворюючись на ооцисту. Усередині ооцисти відбувається спорогонія, внаслідок якої утворюються кілька тисяч спорозоїтів. Оболонка ооцисти руйнується, і спорозоїти мігрують у слинні залози, де й накопичуються до наступного кровоссання. У кров'яних споровиків, на відміну від кокцидій, спори не утворюються, оскільки жодна зі стадій життєвого циклу не виходить у зовнішнє середовище.

Малярия людини, збудниками якої є види роду Plasmodium - тяжке трансмісивне захворювання людини без природного вогнища. Види Plasmodium, що її викликають, паразитують лише в людині, й тому природне вогнище за цієї хвороби не утворюється. Ураження еритроцитів малярийним плазмодієм призводить до недокрів’я (анемії), збільшення розмірів печінки й селезінки, періодичних нападів лихоманки. Перебіг хвороби визначається видом паразита.

Найпоширеніший вид Plasmodium vivax є збудником триденної пропасниці, за якої напади лихоманки відбуваються кожні 48 годин, супроводжуючись руйнацією уражених еритроцитів.

У людини паразитують також Р. malariae - збудник чотириденної маляриї, поширеної в південних широтах (еритроцитарна шизогонія триває 72 годин); Р. falciparum - збудник найтяжчої форми малярії - тропічної, або злоякісної, за якої напади пропасниці відбуваються дуже часто, через те що вихід паразитів з еритроцитів не синхронізований; Р. ovale, що викликає малярию типу триденної, але зустрічається досить рідко.

Наступні два типи - Мікроспоридії та Міксоспоридії традиційно розглядаються в межах Найпростіших, хоч сучасними молекулярно- генетичними дослідженнями доведено, що мікроспоридії споріднені з грибами, а міксоспоридії, багатоклітинна природа яких вважається доведеною, згідно з останніми уявленнями є групою, яка має спільних предків із сучасними кишковопорожнинними.