ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ - Г. Й. Щербак - 2008

ЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

ПІДЦАРСТВО ПЕРВИННІ БАГАТОКЛІТИННІ (PROMETAZOA)

ТИП ПЛАСТИНЧАСТІ (PLACOZOA)

Пластинчасті живуть на дні мілководних ділянок морів, а також їх розселяють у морських акваріумах. Відомо всього два види роду Trichoplax: Т. adhaerens і Т. reptans, яких об'єднують у клас з тією самою назвою, що й тип.

Просто побудовані багатоклітинні міліметрових розмірів. Тіло складається із зовнішнього джгутикового епітелію та внутрішнього мезохілу,

що містить кілька типів клітин і продукти їхнього виділення.

Будова. Тіло трихоплакса має вигляд потовщеної пластинки (звідки й назва типу), яка здатна змінювати форму (рис. 69). Воно є напівпрозорим, білувато-сірого кольору, в діаметрі до 4 мм і складається з кількох тисяч різних за будовою та функціями клітин. Зовнішній шар джгутикових клітин оточує внутрішнє середовище - мезохіл, який складається з пухко розташованих волокнистих клітин. Джгутикові клітини верхньої поверхні тіла пласкі, їхня зовнішня поверхня вкрита численними мікроворсинками. Серед них є особливі клітини, в цитоплазмі яких присутні кулясті включення - вакуолі, заповнені жироподібною речовиною. Вважають, що вони відіграють захисну функцію - в разі небезпеки викидаються назовні й відлякують ворогів. Саме тому пластинчастих не їдять хижаки. Джгутикові клітини нижньої поверхні тіла, на якій тварина повзає, є видовженими, циліндричними, вони забезпечують повільний ковзний рух тварини. Між ними розташовані залозисті клітини, які продукують травні ферменти.

Рнс. 69. Трихоплакс:

а - зміна форми тіла через кожні 10 хв; б - схема будови за даними електронної мікроскопії (з Малахова):

1 - клітина дорзального епітелію; 2 - волокниста клітина; 3 - мітохондріальний комплекс; 4 - буре тіло; 5 - клітина вентрального епітелію; 6 - травна вакуоля; 7 - слизова клітина; 8 - залозиста клітина; 9 - клітина з блискучою кулькою

Мезохіл складається з волокнистих клітин неправильної форми з довгими відростками, які сполучають їх між собою, а також із джгутиковими клітинами поверхні тіла. Волокнисті клітини мають унікальну структуру у вигляді ланцюжка - мітохондріального комплексу, що складається з великих мітохондрій, які чергуються з пухирцями. Волокнисті клітини забезпечують зміну форми тіла за рахунок скорочення мікротрубочок і мікрофіламентів, розташованих у цитоплазмі. У цитоплазмі клітин мезохілу присутні травні вакуолі.

Живлення. Трихоплакс живиться бактеріями, водоростями, найпростішими. Для нього характерні два способи живлення: своєрідне зовнішнє травлення та фагоцитоз. Наповзаючи на скупчення поживних частинок, він щільно прилягає до них нижньою поверхнею тіла й виливає травний секрет залозистих клітин. їжа перетравлюється, а поживні речовини поглинаються епітеліальними клітинами шляхом піноцитозу. Інший спосіб живлення - це захоплення частинок їжі джгутиковими клітинами верхньої та нижньої поверхонь тіла, які можуть утворювати псевдоподії, а також волокнистими клітинами, які здатні протискувати свої псевдоподії між джгутиковими клітинами. Травлення відбувається у травних вакуолях як волокнистих, так і джгутикових клітин. Волокнисті клітини при цьому стають амебоподібними, а, закінчивши травлення, повертаються до попередньої форми.

Розмноження зазвичай нестатеве - поділом або брунькуванням. При поділі материнської особини дочірні особини ще тривалий час залишаться сполученими між собою. У разі брунькування від верхньої поверхні материнської особини відбруньковуються невеличкі, вкриті джгутиками "бродяжки" (діаметром 20-40 мкм), які здійснюють функцію розселення (рис. 70). Відоме й статеве розмноження, але його вивчено ще недостатньо. У мезохілі виявлено великі яйцеклітини на різних етапах дроблення; сперматозоїдів знаходили у воді. Личинок поки що не виявлено.

Рис. 70. Розмноження трихоплакса (з Малахова): а - бродяжка; б - послідовні стадії поділу

Тривалий час пластинчастих вважали планулоподібними личинками гідроїдних, і лише наприкінці 60-х рр. XX ст. було встановлено, що ці тварини є самостійними організмами, здатними досягати статевої зрілості, а в 1971 р. їх виділили в окремий тип.