ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995
ВСТУП
Безхребетні тварини є складовою біосфери, їх разом із хребетними тваринами вивчає наука зоологія (від грец. zoon — тварина та logos — учення). Поділ зоології на два великі розділи — Зоологію безхребетних і Зоологію хребетних зумовлений численністю та різноманітністю представників тваринного світу, ступенем вивченості окремих груп і специфічністю методик їх дослідження.
Кількість видів відомих хребетних тварин (майже 45 тис.) досить близька до реальної, хоча нині завершується інвентаризація лише двох груп — птахів і ссавців. На сьогодні на Землі налічується п'ять-вісім мільйонів видів безхребетних, із яких описано тільки півтора мільйона. До початку XIX ст. було описано близько 50 тис. видів хребетних і безхребетних тварин, а протягом XIX ст. і у першій половині XX ст. стали відомі вже майже півтора мільйона видів безхребетних. Темпи описання різних груп безхребетних і нині залишаються досить високими.
Накопичення знань про тварин почалося дуже давно, проте формування зоології як науки стало можливим лише після появи праць засновника сучасної систематики К. Ліннея (1707—1778), що розробив бінарну номенклатуру тварин у праці «Systema naturae» (1758). За цією номенклатурою кожний вид має власну назву, що пишеться латинською мовою й складається з двох слів — перше (з великої літери) — це назва роду, друге (з малої літери) - видовий епітет. Крім того, К. Лінней розробив ієрархію таксонів, зокрема таких, як клас, ряд, рід іч вид. Потім Ж. Кюв'є (1769—1832) увів поняття «тип» як вищий таксон, у якому об'єднуються класи тварин, що мають однаковий план будови. Пізніше ієрархію було доповнено ще однією категорією — родиною. Ці п'ять категорій — тип, клас, ряд, родина та вид є обов'язковими систематичними категоріями, під які підпадає будь-який організм, решта— наприклад триби та всі таксони з префіксами над-, під- тощо — є допоміжними й використовуються переважно в систематиці великих груп тварин. Обов'язкові та допоміжні категорії наведено на прикладі хатньої мухи
Тип Arhtropoda (Членистоногі)
Підтип Tracheata (Трахейнодишні)
Надклас Hexapoda (Шестиногі)
Клас Insecta (Комахи)
Підклас Pterygota (Крилаті комахи)
Надряд Mecopteroidea (Мекоптероїдні)
Ряд Diptera (Двокрилі)
Підряд Brachycera (Коротковусі)
Родина Muscidae (Справжні мухи)
Рід Musca (Муха)
Вид Musca domestica (Муха хатня)
У різних підручниках і посібниках типи часто об'єднують в надтипи, підрозділи, розділи тощо. Ці групи не мають таксономічного статусу й встановлюються для того, щоб показати подібність планів будови або історичну спорідненість різних типів у розумінні авторів цих видань.
Накопичення знань про тварин зумовило диференціацію зоології на ряд окремих наук за об'єктами дослідження (наприклад, ентомологія вивчає комах, малакологія — молюсків, протозоологія — найпростіших, гельмінтологія — паразитичних червів тощо) та за предметом дослідження (морфологія тварин вивчає їх внутрішню й зовнішню будову, фізіологія — функції окремих органів і організму в цілому, філогенія — конкретні шляхи еволюції окремих груп тварин та їхні родинні зв'язки, зоогеографія — розподіл тварин на суходолі та в гідросфері тощо).
Історію тваринного світу вивчає палеозоологія — наука про викопних тварин. Палеонтологічні відомості є дуже важливими для вивчення тварин, що нині населяють Землю. На рис. 1 наведено ери та періоди розвитку Землі й показано, в який час імовірно з'явилися ті чи інші групи тварин. Слід зазначити, що більш-менш вірогідний літопис тваринного світу починається не з перших етапів його розвитку (протерозойська ера), коли, крім найпростіших, існували й деякі багатоклітинні, а з кембрійського періоду палеозойської ери, коли виникли всі відомі нині типи тварин, зокрема й вимерлі.
Система тваринного царства, що базується на результатах дослідження всіх зоологічних наук, є підсумком досягнень науки в певний період історії та показником рівня розвитку зоології.
У запропонованій у підручнику системі безхребетних тварин розглянуто типи, що об'єднуються в два підцарства: Найпростіші (Protozoa) та Багатоклітинні (Metazoa).
Типи виділяються за фундаментальними ознаками, які здебільшого не е специфічними для кожного окремого типу, а характерні для різних типів у певній комбінації. До таких ознак належать одно- або багатоклітинність, наявність або відсутність клітинної диференціації (рівень спеціалізації, клітин у організмі), типи симетрії, кількість зародкових листків, характер порожнини тіла, наявність сегментації та її характер, наявність або відсутність тих чи інших систем органів. Звичайно враховуються й специфічні ознаки. Наприклад, лише кишковопорожнинні мають жалкі клітини, а голкошкірі — амбулакральну систему.
Рис. 1. Схема історичного розвитку тваринного світу
Крім зовнішньої та внутрішньої будови тварин, важливе значення в процесі їх вивчення мають індивідуальний розвиток, життєві цикли, спосіб життя, поширення,, родинні зв'язки.
Кожен біолог має ознайомитися зі світом безхребетних, тварин, оскільки на їх прикладі можна розглянути багато загальнобіологічних явищ. Крім того, ця група тварин відіграє важливу роль у житті нашої планети та житті, людини. Роль безхребетних у природі надзвичайно різноманітна. Вони становлять 60—70 % видів усіх живих, організмів, включаються в ланцюги живлення як редуценти та консументи різних порядків. Серед них є хижі, рослиноїдні та паразитичні форми. Різноманітні споживачі органічних решток беруть активну участь у процесах ґрунтоутворення (нематоди, дощові черви, кліщі, комахи) та утилізації залишків організмів у водоймах. Особливе значення для очищення води мають фільтратори — тварини, які вилучають частки органіки та дрібних організмів із води, очищаючи її (губки, коралові поліпи, сидячі полі- хети, моховатки, плечоногі, вусоногі раки, двостулкові молюски тощо).
Безхребетні є об'єктом живлення людини (ракоподібні, молюски), продуцентами корисних речовин (мед, віск,, шовк, лаки тощо), запилювачами квіткових рослин і сільськогосподарських культур, агентами біологічного методу боротьби з шкідливими організмами та кормом для. свійських і промислових хребетних тварин.
Багато представників безхребетних — збудники або переносники небезпечних захворювань, шкідники тваринництва та рослинництва, компоненти обростання гідротехнічних споруд. Значна кількість видів отруйна для людини та свійських тварин. Тому вивчення цих тварин має не лише теоретично-пізнавальне, а й велике практичне значення.
У всьому світі понад 8 тис. видів безхребетних занесені до Міжнародної та регіональних Червоних книг. У Червону книгу України занесено понад 60 видів безхребетних, переважно комах, і ще приблизно така ж кількість має потрапити до неї найближчим часом. Зрозуміло, що без ретельного вивчення стану популяцій безхребетних І детального аналізу екологічної ситуації в Україні неможлива ефективна охорона безхребетних і природи в цілому.