ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

РОЗДІЛ СПРАВЖНІ БАГАТОКЛІТИННІ (EUMETAZOA)

ТИП РЕБРОПЛАВИ (CTENOPHORA)

КЛАС АСПІДОГАСТРЕЇ (ASPIDOGASTREA)

Клас об'єднує невелику маловивчену групу паразитичних червів, яку донедавна відносили до класу трематод за подібністю внутрішньої будови, характерною для всіх плоских червів. Однак зовнішня будова та цикл розвитку ас- підогастрей і трематод значно різняться.

Аспідогастреї — це переважно дрібні (2—5 мм) черви (рис. 155). На їх передньому кінці міститься ротовий отвір, оточений м'язовим валиком, на черевній стороні тіла є великий прикріпний диск (його часто називають диском Бора), що складається з 50—70 камер, кожна з яких також оточена м'язовим валиком і є своєрідним присоском. Встановлено, що прикріпний диск виконує також й інші функції.

Рис. 155. Aspidogaster conchicola —- доросла особина (а), личинка (б):

1 — прикріпний диск; 2 — присоски; 3 — глотка; 4 — кишечник; 5 — протонефридіт

На зовнішньому краю диска розташовані грушоподібні утвори, що секретують велику кількість слизу. По складній системі проток слиз надходить у крайові спеціальні органи — резервуари, де він накопичується, а потім поступово виводиться назовні через особливі отвори. На думку вчених, слиз відіграє подвійну роль — посилює прикріпну функцію присосків і у разі інтенсивного виділення полегшує пересування паразита по поверхні тканин хазяїна. Крім того, виявлено, що на дні присоска тегумент має велику кількість мікроворсинок, тут знайдено також ферменти, що беруть участь у травленні та транспорті поживних речовин. Отже, можна припустити, що за допомогою диска черви перетравлюють тканини хазяїна та всмоктують продукти травлення.

Аспідогастреї мають простий цикл розвитку. З яєць, що потрапляють у воду, одразу ж виходить повністю сформована личинка, яка найчастіше не має війчастого покриву, рухається за рахунок скорочень м'язів, не живиться (існує за рахунок внутрішніх запасів глікогену). На задньому кінці в личинки є великий присосок (див. рис. 155). Лише в деяких видів із родів Соtylaspis, Multicotyle, у яких яйця дозрівають у воді, личинка має війки й може плавати. Основні хазяї аспідогастрей (переважно двостулкові, рідше — черевоногі молюски) уражуються пасивно. Личинки заносяться з течією води в мантійну порожнину молюска й далі активно мігрують до місця локалізації. Під час метаморфозу задній присосок перетворюється на прикріпний диск.

Значно рідше аспідогастреї паразитують у морських і прісноводних рибах та черепахах, при цьому личинки спочатку потрапляють у проміжного хазяїна,— молюска, а потім, у разі його поїдання рибою чи черепахою, починають паразитування в кишечнику основного хазяїна.

Для багатьох таких видів дозрівання може відбуватися й у проміжному хазяїні, тобто хребетні в цьому випадку відіграють роль факультативних (необов'язкових) хазяїв. Це наводить на думку, що аспідогастреї спочатку паразитували лише в молюсків, хребетні ж уражувалися, живлячись ними, а паразити зберігали життєздатність у їх організмі. Потім цей зв'язок закріпився й деякі аспідогастреї стали специфічними паразитами хребетних.