ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 2 - Г.Й. Щербак - 1996

ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ (ARTHROFODA)

ПІДТИП ХЕЛІЦЕРОВІ (СНЕLIСЕRАТА)

КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNIDA)

ПІДКЛАС ПСЕВДОСКОРПІОНИ (PSEUDOSCORPIONES)

Псевдоскорпіони — дуже поширені в світі дрібні (2—З, рідше до 7 мм) хижі павукоподібні. Ведуть прихований спосіб життя в ґрунтовому гумусі, під камінням, корою дерев, під листками, в норах та гніздах хребетних тварин, печерах. Є синантропні види. Описано близько 1300 видів, більша частина — з тропічних областей. В Україні псевдоскорпіонів ніхто спеціально не вивчав. Відомо два види з печер Криму та два види знайдено на Закарпатті. По всій території поширений космополітичний (що мешкає на всій Землі) звичайний, або книжковий, псевдоскорпіон (Chelifer сапсгоіdes—див. рис. 189,б).

Головогруди у псевдоскорпіонів укриті щитом, на його передньому краї є 1—2 пари очей, іноді очі відсутні. Черевце широке, посегментоване, на відміну від справжніх скорпіонів, не поділене на дві частини.

Хеліцери у цих тварин невеликі, клітині з гребінчастими виростами. На кінцях рухомих пальців хеліцер відкриваються

протоки парних павутинних залоз, що розташовані в головогрудях. Педипальпи, яків скорпіонів, мають клішні, якими псевдоскорпіони утримують здобич. Крім хватальної функції, педипальпи відіграють роль органів дотику, на їхніх клішнях є довгі чутливі волоски — трихоботрії. У багатьох видів псевдоскортаошв на клішнях педипальп відкриваються протоки отруйних залоз, отрута яких паралізує жертву. Деякі види перетирають їжу хеліцерами, але більшість робить у тілі жертви невеликий отвір, через який упорскуються травні соки, і потім здобич висмоктується. Полюють псевдоскорпіони на дрібних ракоподібних, комах, кліщів, нематод тощо.

Дихають псевдоскорпіони за допомогою трахей, що відкриваються двома парами стигм на II й III сегментах черевця. Від кожної стигми всередину відходить коротка трубка з пучком нерозгалужених довгих тонких трахей.

Запліднення сперматофорне, схоже з таким у скорпіонів. Запліднені яйця відкладаються у спеціальну виводкову камеру — своєрідний мішкоподібний випин статевих проток. Ембріони прикріплюються до стінки камери й живляться великою кількістю жовтка, що надходить із яєчника.

Спочатку формується мішкоподібна личинка, яка прориває стінки камери та яйця й виходить назовні, залишаючись прикріпленою до камери ротовою частиною головогрудей. Линяючи, вона перетворюється на личинку другого віку, що схожа на дорослу особину (фаза протонімфи). Прото- німфа залишає материнську особину, виходить із гнізда, в якому перебуває самиця, і починає активно добувати їжу. Далі відбуваються ще три линяння; відповідно утворюються дейто- та тригонімфи й дорослі особини. При останньому линянні у псевдоскортаошв формується статевий апарат.

На кожній фазі розвитку псевдоскорпіони будують гнізда, в яких перебувають після линяння в стадії спокою. Гнізда мають форму дзвона; стінки робляться з рослинних решток, піщинок тощо й переплітаються павутинками. Перебуваючи в гнізді, псевдоскорпіони гадвіщуються до кількох поперечних павутинок, протягнутих від стінок «дзвона». Самиці багатьох видів будують павутинні гнізда; під час розмноження вони залишаються на самоті, не живлячись до виходу протонімф.

Для псевдоскорпіонів характерне явище форезії (розповсюдження на великі відстані на тілі інших тварин). Характерною особливістю їхньої поведінки є очищення клішнів педипальп, які протягуються через хеліцери.

Серед синантропних видів широко відомий вже згадуваний книжковий псевдоскорпіон (Chelifer cancroides); він живе серед книжок, білизни, під шпалерами, живиться переважно хлібними кліщами, личинками жуків тощо. Знищуючи цих тварин, книжковий псевдоскорпіон робить для людини корисну справу. Відомий також вид Cheiridium museorum, що трапляється разом із першим видом у колекціях комах і гербаріях.