ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 2 - Г.Й. Щербак - 1996

ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ (ARTHROFODA)

ПІДТИП ХЕЛІЦЕРОВІ (СНЕLIСЕRАТА)

КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNIDA)

ПІДКЛАС СОЛЬПУГИ (SOLIFUGAE)

Сольпуги — мешканці переважно сухих тропічних районів Землі, трапляються також у теплих районах помірного поясу. Відомо близько 700 видів. В Україні відомий лише один вид — Galeodes araneoides (див. рис. 189, в), поширений на південному березі Криму, на правобережжі нижньої течії Дніпра та в північно-східній частині Приазов'я.

Сольпуги, як правило, досить великі за розміром павукоподібні (завдовжки 50—70 мм) і лише окремі види менші 10 мм. Найбільший за розміром вид — Galeodes fumigatus — мешкає в пісках Туркменії. Головогруди сольпуг включають лише сегменти, що несуть хеліцери, педипальпи та дві пари ходильних ніг. Сегменти третьої—четвертої пар ніг вільні. Черевце велике, складається з 10 сегментів. Тіло й кінцівки сольпуг густо вкриті волосками та щетинками різної товщини й довжини, задяки чому вони мають волохатий вигляд.

Хеліцери дуже великі, з потовщеним основним члеником та міцними клішнями. У самців на хеліцерах є придатки різної форми, які, можливо, слугують для виділення секрету (феромону), яким самець мітить зайняту ним територію в сезон парування. Педипальпи схожі на ноги, але не мають на лапці кігтиків, а закінчуються колбоподібними клейкими придатками. Функції педипальп різноманітні: вони беруть участь у русі, в тому числі по скелях та деревах, використовуються при захопленні та утриманні здобичі.

Дихають сольпуги за допомогою трахей, які в них розвинеш краще, ніж у багатьох інших павукоподібних: трахейні трубки, що відходять від дихалець, з'єднані в потужні поздовжні стовбури з поперечними перемичками. Від поздовжніх стовбурів відходять до всіх органів численні розгалужені трахеї (див. рис. 192, б).

Сольпуги — виключно хижі м'ясоїдні, дуже ненажерливі тварини. Полюючи, вони швидко рухаються, блискавично схоплюють і міцно утримують здобич, потім розривають і розминають її хеліцерами. Це різні комахи, павуки, невеликі ящірки, пташенята; часто має місце канібалізм, при цьому самиці, як правило, поїдають слабіших самців. Якщо соль- пузі давати необмежену кількість їжі, вона наїдається до того, що в неї може лопнути черевце. У природі, однак, це неможливо, оскільки з дуже збільшеним черевцем сольпуга втрачає рухливість.

Більшість сольпуг активні вночі, проте є й денні, сонцелюбні види.

Отруйні залози у сольпуг відсутні, й тому їхній укус для людини не становить небезпеки. Проте прокусити шкіру людини здатні лише сольпуги великих розмірів, які мають сильні хеліцери.

Запліднення в сольпуг, на відміну від скорпіонів та псевдоскорпіонів, відбувається прямим переносом самцем (за допомогою хеліцер) сперматофора в статевий отвір самиці. Цьому передує недовгий контакт самця із самицею, в процесі якого самець гладить самицю або просто торкається її педи- пальпами, після чого вчіплюється клішнями хеліцер за черевце.

Після запліднення самиця дуже активно живиться, після чого вириває нірку, куди відкладає яйця (у різних видів від 20 до 300). Через два-чотири тижні з яєць виходять молоді сольпуги. Вони майже нерухомі, вкриті прозорою оболонкою; через тиждень вони линяють, і з'являються німфи, схожі зовні на дорослих сольпуг. Але вони не живляться й тільки після наступного линяння перетворюються на німфи другої стадії, що починають полювати й рити нірки. Німфи проходять приблизно дев'ять стадій. Самиці доглядають за яйцями та молоддю; відомо, що вони навіть приносять їм їжу.