ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 2 - Г.Й. Щербак - 1996

ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ (ARTHROFODA)

ПІДТИП ХЕЛІЦЕРОВІ (СНЕLIСЕRАТА)

КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNIDA)

ПІДКЛАС ПАВУКИ (ARANEI)

Павуки — група павукоподібних, що широко опанувала суходіл від полярних областей і високих гір до сухих степів і розпечених пустель. Павуки живуть у ґрунті, де вони риють нірки або займають природні порожнини, в лісовій підстилці, моху, траві, печерах, норах та гніздах інших тварин, в оселі людини та її господарських будівлях, на морських узбережжях, що заливаються водою, біля прісних водойм, по поверхні яких вільно бігають. Проте у воді живе лише один вид — павук-сріблянка (Agryroneta aquatica). Він дихає повітрям, яким наповнює гніздо, збудоване під водою з павутини. Описано близько 3,5 тис. видів, з них в Україні — знайдено понад 400.

Довжина тіла павуків коливається від 0,8 мм до 11 см. Багато видів яскраво забарвлені, часто — зі складним малюнком; є види з золотими та срібними плямами, металево блискучі, перламутрові.

Тіло павуків складається з головогрудей, з'єднаних вузьким стебельцем із суцільним (у переважної більшості) черевцем (рис. 200).

Рис. 200. Самиця Araneus diadematus:

а - вигляд зі спинної сторони; б, в - відповідно головогруди та черевце знизу; 1 - педипальпи; 2 - хедіцери; 3 - головогруди; 4 - склеротизовані ділянки покривів; 5-черевце; 5-ходильні ноги; 7 - кінцевий кігтеподібний членик хеліцери; 8 - жувальні відростки тазиків педигаяьп; 9 - тазики других ходильних ніг; 10 -місце прикріплення стебельця; 11 - легеневі кришечки; 12 - стигма правої легені; 13 - стигма трахеї; 14 - павутинні бородавки; 15 - анальний горбик

Головогруди вкриті твердим щитом. На його передній частині, як правило, є очі (звичайно, чотири пари). У різних груп павуків очі функціонують по-різному: в одних — сприймають силу й напрям світла, вловлюючи рух різних об'єктів, у інших зір предметний. Павуки-скакуни стежать очима за здобиччю; при цьому їхні очі рухаються за допомогою спеціальних м'язів.

Хеліцери у павуків невеликі за розміром, двочленикові, складаються з основного членика та кігтя, на якому відкривається протока отруйної залози (рис 200, б). Хеліцерами павуки схоплюють і вбивають здобич, у разі потреби розривають її; копають землю, переносять яйцеві кокони; інколи хеліцерами самець утримує самицю. Педипальпи щупальцеподібні, шестичленикові, їхні тазики розширені в жувальні лопаті, що відокремлюють передротову порожнину, а волоски, що їх вкривають, призначені для проціджування їжі. Головна функція педипальп - чутлива. Особливо багато чутливих волосків — сенсил — на їхньому останньому членику. У самців кінцеві членики видозмінені в копулятивні органи (рис. 201).

Рис. 201. Схема будови конулятивного органа павука:

1 — Альвеола; 2 - сперматофора; 3 - сперматофор; 4, 5 - відповідно верхня та нижня склад часта частини копулятивного органа; б - видозмінена лапка педипальпи

Ноги у павуків семичленикові. На лапках усіх ніг є два серпоподібні, як звичайно, гребінчасті кігтики; між ними міститься непарний придаток (емподій), кігтеподібний або у вигляді подушечки (рис. 202, а). Відносний розмір ніг різний залежно від способу життя. Ноги поліфункціональні. Вони призначені для пересування, викопування нірок, утримання здобичі та яйцевого кокона. За допомогою ніг павук натягає й розриває павутину, розчісує її. Все тіло павука та ноги вкриті численними волосками й щетинками, що є механо- та хеморецепторами.

Рис. 202. Прядильний апарат Araneus diadematus:

а - кінець лапки ноги; б - зовнішній вигляд павутинних бородавок; в - окрема павутина трубочка; 1 - парний та 2 - непарний гребінчасті кігтики; 3 - зубчасті шипи; 4 - волоски; 5 - зовнішні та 6 - внутрішні павутинні бородавки; 7 - анальний горбик

Головогруди відділені від черевця вузьким стебельцем (рис. 200, в), яке у більшості павуків нечленисте. Лише зрідка у примітивніших павуків усі сегменти черевця мають тергіти, а на черевній стороні — поперечні борозенки. На черевній стороні недалеко від переднього кінця черевця міститься статевий отвір, що прикривається парою придатків (так званий епігініум). Праворуч і ліворуч від нього є щілиноподібні дихальця — отвори легеневих мішків. Далі назад розташовані дві-три пари павутинних бородавок, укритих численними (до 600) короткими трубочками, на кінцях яких відкриваються протоки різно збудованих прядильних, або павутинних, залоз (рис. 202, б, в). Секрет із них швидко твердіє на повітрі, утворюючи нитки павутини. Одна павутинка утворюється з багатьох волоконець, що склеюються між собою.

Павутина відіграє надзвичайно важливу роль у житті павуків: із неї будуються ловецькі сіті, обплітається жертва перед її висмоктуванням, павутиною вистилають стінки нірок і кришечки для закривання входу в нірку, будують кокони для відкладання яєць. Павутина використовується для розселення молоді по повітрю та ін. Таке багатогранне використання павутини зумовлене наявністю різних її видів (суха, волога, гофрована, клейка і т.д.). За хімічним складом і фізичними якостями павутина дуже близька до шовку шовкопрядів, але значно еластичніша й міцніша. Безперечно, розвиток павутинних залоз став передумовою прогресивного розвитку цієї групи тварин.

Усі павуки —ненажерливі хижаки. Живляться переважно комахами, яких висмоктують. Добувають їжу різними способами: підстерігаючи жертву, активно полюючи на неї (при цьому у бродячих форм здобич обплутується павутиною), або використовуючи різні ловецькі пристрої, від простих сигнальних ниток павутини до складно збудованих ловецьких сіток.

Дихають павуки легенями (чотирилегеневі павуки); легенями та трахеями (дволегеневі); а також лише трахеями (деякі тропічні види).

У павуків виражений статевий диморфізм. Як правило, самці дрібніші за самиць, іноді навіть карликові; вони мають яскравіше забарвлення, особливу форму окремих пар ніг і т.п.

У павуків сперматофори не утворюються. Самець перед паруванням плете спеціальну павутинну сіточку, на яку випускає краплину сім'яної рідини, потім наповнює цією рідиною копулятивні органи, про які ми згадували, описуючи педипальпи. Самець із наповненими сім’яною рідиною копулятивними органами активно відшукує самицю, керуючись нюхом. Паруванню передують іноді довготривалі характерні рухи; відомі бійки самців за самицю тощо.

При паруванні самець уводить копулятивні органи в сім’ялриймачі самиці. Запліднені яйця відкладаються в кокони, сплетені з павутини, й часто охороняються до виходу молоді, що схожа на дорослих особин. У деяких павуків після

виходу з кокона молодь забирається на спину матері й перебуває там протягом кількох днів.

Практичне значення павуків недостатньо вивчено, але очевидно, що, знищуючи в значних кількостях комах — шкідників сільськогосподарських та лісових насаджень, вони відіграють позитивну роль. Проте краще відомі павуки, отрута яких діє на теплокровних тварин, у тому числі й на людину. При цьому отрута одних павуків має лише місцеву дію й спричиняє омертвіння та руйнування тканин у місці укусу, отрута інших — діє на весь організм і зокрема на нервову систему. Так, яд павуків роду Mastophera, що трапляються в Перу, часто уражує людей, які працюють на виноградниках; у момент укусу людина відчуває різкий біль, потім з'являється набряклість, а далі — некроз тканин, при якому можуть оголитись внутрішні органи. Широко відомі великі за розміром (до 10 см) павуки родини Aviculariidae — справжні павуки- птахощи, яких часто тримають у неволі. Більшість із них не отруйні для людини, але є й такі, укус яких може бути смертельним.

В Україні найбільш відомі два види отруйних павуків. Тарантул великий степовий (Lycosa smgoriensis) живе в степовій і лісостеповій зонах та в Криму. Цей павук, завдовжки 3—4 см, має жовто-буре тіло; головогруди округлотрикутні, черевце видовжене, овальне (рис. 203). Його укус призводить у людини лише до місцевого запалення. Інший вид належить до роду Latrodectus, представники якого мають сильнодіючу на весь організм отруту. В Криму та окремих місцях степової зони трапляється так званий каракурт (Latrodectustredecimguttatus). Розміри каракурта невеликі (самиця — 10—20 мм, самець — 4—7 мм), колір чорний; самець і молоді особини обох статей із червоними плямами на черевці (див. рис. 189, г). Найбільш небезпечні статевозрілі самиці. У важких випадках, якщо не буде надано медичну допомогу, через день-два після укусу настає смерть. Від укусів каракурта страждає худоба, особливо чутливі верблюди та коні, які часто гинуть.

Рис. 203. Павук (тарантул Lycosa singoriensis)

В Америці поширений не менш отруйний вид цього ж роду L. mactans, що дістав назву «чорна вдова».