Зоологія хребетних - Практикум - B. В. Куйбіда - 2007
МОДУЛЬ 3.Клас Плазуни
Плазуни Переяславщини
На території Переяславщини поширені вісім видів плазунів. У долинах річок, на узліссях, у розріджених лісах, сільгоспугіддях тощо, зустрічається ящірка прудка (Lacerta agilis) ящірка звичайна, плюгавка. Її основна їжа — комахи. Серед крупних самців відомі випадки канібалізму. Вони можуть поїдати молодих особин, а також яйця. Ящірка - небажаний гість на пасіці. Вона засідає біля отвору вулика і коли бджола наближається з нектаром до льотка, ящірка, як гімнаст, підстрибує догори і ловить комаху на сніданок чи обід.
Ящірка живородна (Lacerta vivipara) зустрічається на вологих ділянках лісів, окраїнах боліт, залісених торф’яниках, берегах водойм. Добре плаває і пірнає, при чому може бігати по дну і зариватися в мул. На Переяславщині цей вид є рідкісним тому що якраз через район Середнього Дніпра проходить південна межа розповсюдження виду, яку можна провести по лінії Вінниця-Черкаси-Полтава-Харків.
Неотруйну безногу ящірку веретільницю ламку (Anguis fragilis) падавка, сливень можна зустріти майже у всіх типах лісів нашого регіону, особливо дібровах. За свою зовнішню схожість із зміями, веретільниці часто потерпають від людей, які при зустрічі намагаються знищити їх. Насправді, веретільниця дуже смирна і не пробує кусатися навіть тоді, коли її взяти в руки. Єдиним її захистом є, типовий для ящірок, спосіб відламування хвоста, який стає поживою для ворога, а іноді рятує тварині життя. Загнуті назад конічні зуби веретільниці допомагають їй утримувати слизьких дощових черв’яків, яких вона «викручує» з нірок, обертаючись навколо своєї осі. Наукова назва цієї ящірки є етимологічно прозорою і поміщає в собі найхарактерніші риси виду, а народна — «падавка» пов’язана з древніми повір’ями. Забобонні перестороги людей про те, що якщо наступити на будь-яку тварину і в тебе розпадеться нога — можна вважати елементом первісної природоохоронної свідомості. У своїй роботі (Поч. V) І. Верхратський наводить такі назви і думки щодо їх походження — «падалешникь (якь наступити на него, то попадаються ноги), попадинець, падальниця (колиби падальникь, якь чоловікь іде возомь, перелізь черезь маточину колеса и вкусивь чоловіка, тобь чоловікь умерь (!), а вінь би поганий прозрівь и ставь би вже видющій» (стор. 16).
Улюбленими місцями для вужа звичайного (Natrix natrix) водянка, падюх є болота, береги річок, ставків, які заросли чагарниками вищою водною рослинністю. Отруйна гадюка звичайна (Vipera berus) падюх, шипотинниця зустрічається на заболочених ділянках лісів, гадюка степова (Vipera ursinii) — у відкритих сухих ландшафтах, а мідянка звичайна (Coronella austriaca) надає перевагу сухим лісам.
У вужів відсутні зуби, по яких рухається отрута, тому їх вважають неотруйними. Проте, неотруйні вони для людини, а для дрібних тварин слина вужів, особливо африканських, токсична. Будьте певні, зустрічатися з вами вуж не бажає і його перша реакція — швидка втеча. Якщо вистачить часу, роздивіться його тіло. Якщо за очима присутні дві рожеві або жовті плями — це вуж звичайний. У гадюк такі плями відсутні. Якщо вужа взяти в руки, він виділяє із клоаки жовту рідину з неприємним запахом. На додаток може відригнути жабу, чи ящірку, якщо його шлунок був заповнений. На польовій практиці студенти природничо-географічного факультету неодноразово спостерігали, як відригнута вужем жаба залишалася живою і втікала, ніби й не побувала у шлунку змії. У деяких випадках вуж демонструє здібності «заслуженого артиста», який грає сцену смерті. «Артист» перевертається догори животом, б’ється в конвульсіях і з широко розкритим ротом «тимчасово помирає». За літературними свідченнями, для більшої переконливості у псевдопомерлого з ніздрів можуть витікати декілька краплинок крові, хоч подібного явища ми не спостерігали жодного разу. Цікаво, що великі особини вужа зазвичай шиплять та імітують напад, а менші — демонструють «смерть». Вужі можуть довго голодувати. Відомий випадок голодування цих плазунів до 300 діб.
Мідянка звичайна має тіло завдовжки до 65 см з забарвленням верху від сірого і сіро-бурого, до червоно-бурого і мідно-червоного. Малюнок спини складається з 1-2 рядів поперечних плям. Але, найбільш характерною є вузька темна смужка, що іде від ніздрі через око і далі до кутка рота. Дивною є поведінка цієї змії під час небезпеки. Часто, замість того, щоб втікати, вона стискається в міцний клубок, а голову ховає в його середині. Цікава стратегія захисту у мідянок, чи не так? «Не бачу небезпеки — отже її немає.» Мідянки є неотруйними і для людей повністю безпечні.
У гадюки звичайної розміри самців зрідка перевищують 60 см, а самки бувають дещо більшими. Як і більшість змій, гадюка звичайна поширена на території дуже нерівномірно, т.з. «зміїними плямами». На території України бувають такі місця, де на 1 га зустрічають біля 90 змій. А в місцях зимівлі в одній норі, або під старим пнем у «гадючих гуртожитках», можна зустріти до 200300 особин, та ще й разом із жабами, тритонами, веретільницями. Навесні самці влаштовують шлюбні поєдинки. У бійках всі дотримуються «дуельного кодексу», де основним правилом є заборона на використання отруйних зубів. Претенденти на «руку нареченої» піднімають догори шиї, сплітаються і тиснуть один на одного, щоб звалити на землю. Для стороннього спостерігача це скоріше граціозний танець, ніж дуель, де учасники не отримують ні ран, ні подряпин. Під час літніх екскурсій, на відміну від весняних, більше зустрічається самок, які гріють себе й ембріони на сонці. Тепло необхідне для розвитку молодих гадюченят. Вчені з’ясували, що в гадюки народжується у 2,5 рази більше самців, ніж самок. Після першої зимівлі їх співвідношення вирівнюється, звичайно ж за рахунок підвищеної смертності серед самців.
Для того, щоб збільшитись у розмірі, гадюкам необхідно скинути тісний лускатий одяг. Швидкість линяння визначається станом організму тварини і виконує роль своєрідного природного відбору. Сильні гадюки линяють протягом 1,5-2 год, а хворі і слабкі мучаться протягом двох тижнів, а інколи навіть гинуть. Людину гадюка кусає тільки тоді, коли на неї наступають, або беруть у руки. Укус гадюки досить болючий і після нього залишається дві кров’яні крапельки, а не вужева «підкова», проте людина одужує через 2-4 дні. За багато десятиліть на території України відомі поодинокі випадки, коли укус гадюки в обличчя закінчувався смертю дитини. Смерть частіше наступає в результаті неправильного лікування. Ефективним методом лікування є введення спеціальної проти отруйної сиворотки.
Типовим мешканцем повноводних боліт і ставків Середнього Придніпров’я є черепаха болотяна (Emys orbicularis) черепаха річкова, черепаха водяна, коритниця. Вона швидко плаває і пірнає. Влітку черепаха полюбляє грітися на сонячному березі. Спробуйте наблизитися до неї непомітно. У мить черепаха стрімко тікає в воду і ховається в намул. Через кожні 15-20 хвилин вона випливає на поверхню, щоб запастися повітрям, але в експерименті черепаха може перебувати під водою дві доби. Живиться болотна черепаха безхребетними, рибами і земноводними. До розмноження приступає у 6-8 років. Навесні самка відкладає яйця в ґрунт. Через 2-3 місяці з них вилуплюються черепашенята із великими жовтковими мішками на черевному боці. Цього запасу поживи вистачає для того, щоб не показуватися на поверхню до наступної весни, коли вони вже підростуть і зміцніють.
До Червоної книги України включено два види плазунів Переяславщини:
✵ Мідянка (Coronella austriaca), ряд Лускаті (Squamata) — ІІ категорія (вразливі). Включена також до списків Бернської конвенції (ІІ Додаток). Єдиний представник роду Coronella у фауні України. На Переяславщині цю змію можна віднести до дуже рідкісних видів. Зате, на правому берегу Дніпра, у т.ч. на околицях с. Бучак Канівського р-ну, де студенти природничо-географічного факультету Переяслав-Хмельницького державного педуніверситету проходять польову практику, мідянка зустрічається кожного року. Мідянка особливо потерпає від людей у зв’язку з поширеною помилковою думкою про її отруйність. Тому найефективнішими заходами її збереження є розширення територій, що охороняються, та пропаганда серед населення необхідності охорони виду.
✵ Гадюка степова (Vipera ursinii), ряд Лускаті (Squamata) — ІІ категорія (вразливі). Один з двох видів роду Vipera у нашій фауні. Головний ареал розповсюдження виду знаходиться на сході і півдні України. Єдиним доказом мешкання степової гадюки на Переяславщині стала знахідка екземпляра в середині ХХ ст. на околицях смт. Березань Баришівського р-ну. Після цього, ніяких нових відомостей про цю змію в нашому регіоні невідомо. Для встановлення сучасного статусу степової гадюки необхідне проведення спеціальних досліджень у Переяслав- Хмельницькому, Яготинському та Баришівському р-нах Київської області. Степова гадюка дуже схожа на звичайну, але відрізняється від неї меншими розмірами (до 55 см) і більш сухими місцями мешкання. Сільгоспугідь ця змія уникає, залишаючись при розорюванні цілинних земель у чагарниках, балках, по окраїнах доріг. Основний колір тіла зверху найчастіше світлосірий, рідко буруватий з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта від потилиці і майже до кінця хвоста.
Три види плазунів Переяславщини ввійшли до Бернської конвенції (Додаток ІІ), включаючи вищезгадану «червонокнижну» мідянку.
✵ Черепаха болотяна (Emys orbicularis), ряд Черепахи (Testudines). Інші українські назви: черепаха річкова, черепаха водяна, коритниця. Єдиний у фауні України вид черепах. На території Переяславщини є досить звичайним видом. Зустрічається, як на внутрішніх водоймах і річках, так і в Канівському водосховищі та на островах. Окрім візуального спостереження дорослих особин, наявність черепах можуть підтвердити залишки специфічної яєчної шкарлупи в місцях вилуплення молодняка.
✵ Ящірка прудка (Lacerta agilis), ряд Лускаті (Squamata). Інші українські назви: ящірка звичайна, плюгавка. Один з семи видів роду Lacerta у фауні України. У нашому регіоні є найчисленнішою з ящірок і зустрічається в різних, переважно сухих біотопах, у т.ч. сільськогосподарських угіддях. Залежності від статі та віку, може бути різного розміру і забарвлення — від сірого і бурого до яскраво-зеленого.