Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Функції нервової системи
Центральне регулювання вісцеральних функцій
Гіпоталамус - Спрага

Іншою інстинктивною потребою, яку регулює гіпоталамус, є спрага. Потреба в рідині залежить від осмоляльності плазми, об’єму ПКР, а також від рівня секреції вазопресину (див. нижче). Споживання води збільшується з підвищенням осмотичного тиску в плазмі (рис. 14-8), зменшенням об’єму ПКР і під впливом психологічних та деяких інших чинників. Осмоляльність регульована за допомогою осморецепторів - нервових закінчень, що реагують на осмоляльність рідин організму. Ці осморецептори містяться в передній ділянці гіпоталамуса.

Зменшення об’єму ПКР стимулює спрагу іншим способом, ніж осмоляльність плазми (рис. 14-9). Отже, внаслідок крововтрати споживання води збільшується навіть тоді, коли осмоляльність не змінюється. Зменшення об’єму ПКР унаслідок крововтрати впливає на спрагу частково через систему реніну-ангіотензину (див. Розділ 24). У разі гіповолемії секреція реніну збільшується, завдяки чому зростає кількість ангіотензину II, що циркулює і діє на субфорнікальний орган - спеціальну рецепторну ділянку проміжного мозку (див. рис. 32-7), стимулюючи нервові поля, пов’язані з регулюванням спраги. Вірогідно, що ангіотензин II впливає також на судинний орган кінцевої пластинки. Ці ділянки мають високу проникність і є двома навколошлуночковими органами, що розміщені поза гематоенцефалічним бар’єром (див. Розділ 32). Проте засоби, що блокують дію ангіотензину II, повністю не гальмують реакції спраги на гіповолемію. Ймовірно, цю реакцію теж забезпечують барорецептори серця і кровоносних судин.

Споживання рідини збільшується під час їди (обіднє пиття). Цю реакцію названо навчальною, або реакцією звички, і вона детально не досліджена. Однією з причин пиття під час їди може бути збільшення осмоляльності плазми внаслідок всмоктування поживних речовин страви. Іншою причиною може слугувати дія одного чи кількох шлунково-кишкових гормонів безпосередньо на субфорнікальний апарат. Є підстави вважати, що шлунково-кишкові гормони стимулюють ті ж нейрони субфорнікального органа, які підлягають впливові ангіотензину II.

Якщо відчуття спраги притуплюється внаслідок запаморочення чи прямого ушкодження ділянок гіпоталамуса, то людина перестає приймати потрібну кількість рідини, після чого порушується водний баланс і виникає дегідратація. У випадку споживання великої кількості білків продукти їхнього метаболізму спричинюють осмотичний діурез (див. Розділ 38), тому необхідна значна кількість води, щоб запобігти збезводненню.

Більшість випадків гіпернатріємії сьогодні зумовлена простою дегідратацією в пацієнтів з психозами або церебральними розладами, які не можуть або не хочуть збільшувати кількість споживання рідини, хоча механізми спраги в цьому разі стимульовані.

Інші фактори регулювання об’єму споживання води

Виявлено велику кількість чинників, що сприяють регулюванню об’єму споживання води. Важливі серед них психологічні і соціальні. Зокрема, відчуття спраги може бути зумовлене сухістю слизової оболонки горла. Хворі, яким обмежено споживання води, інколи намагаються вгамувати спрагу, смокчучи шматочки льоду або вологий одяг.

Рис. 14-8. Співвідношення осмоляльності плазми і спраги в практично здорових людей у разі вливання гіпертонічного розчину. Інтенсивність спраги оцінено за допомогою спеціальної аналогової шкали (відтворено за дозволом з Thompson CJ et al: The osmotic threshjlds for thirst and vasopressin release are similar in healthy humans. Clin Sei Lond 1986;71:651).

Рис. 14-9. Схема шляхів, по яких зміни осмоляльності плазми й об’єму ПКР спричинюють спрагу.

Дегідратовані собаки, коти, верблюди і деякі інші тварини швидко випивають саме таку кількість води, яка потрібна для поповнення її дефіциту. Вони припиняють пити перш ніж вода всмокчеться (тобто їхня плазма в цей час є ще гіпотонічною), отже, повинен бути горлово-шлунково-кишковий «лічильник» поповнення кількості рідини. Ймовірно, що організм людини має подібну здатність, хоч і не таку досконалу.